Життєвий рівень українців нині найнижчий у Європі. Гірше нас живуть лише молдавани. Багато співгромадян з ностальгією згадує радянські часи, вважаючи їх мало не «земним раєм». Особливість людської психіки полягає в тому, що ми схильні забувати погане, а повертаємося до всього доброго, що міцно вкоренилося у наших спогадах. Ще й пропаганда вміло промивала мізки, формуючи ідеалізований образ «щасливого життя під зорею Радянської влади». Офіційна статистика тих часів постійно порівнювала економічний розвиток СРСР з царською Росією, наводячи й справді вражаючі цифри значного промислового зростання. Але акцентувалося на виробництві металу, цементу, станків, автомобілів тощо. Проте для масового читача недоступними були реальні цифри споживання. У перекладі на загальнозрозумілу мову – як жили прості люди за царя, і як жили за Совєтів. Скільки могли купити їжі, одягу, взуття. Недарма конкретні дані ховали у різних «спецхранах»: знайомство з ними здатне було викликати шок у пересічного радянського обивателя.
Нині цифри ці оприлюднені, й ми можемо їх навести. Радянські статисти не випадково порівнювали дані розвитку СРСР з 1913 роком. То був останній рік перед Першою світовою війною, коли Російська імперія досягла своїх найбільших економічних успіхів. Життєвий рівень її підданих помітно зріс, особливо у городян. Щоправда, у містах тоді жила меншість, бо переважну більшість населення царської Росії складало селянство. Нині у державах, що виникли на місці колишніх радянських республік європейської частини СРСР, переважна більшість громадян живе у містах. Тому варто порівняти життя не селян, а пересічних городян у 1913 році та в наш час. Чому ведемо мову лише про Росію? Відразу підкреслимо: перед Першою світовою війною переважна більшість українців проживала у Російській імперії, і лише п’ята частина – в Австро-Угорській монархії.
Чорнороб мав більше за радянського робітника
Візьмемо узагальнені дані по царській Росії. Середня місячна зарплата у 1913 р. складала 37 рублів 50 копійок. Що можна було купити за цю суму? Коли взяти такий важливий харчовий продукт, як картоплю, то придбати її можна було тонну і два з гаком центнери. Для прикладу, нині середня зарплата в Російській Федерації складає $770, а купити за неї можна менше шести з половиною центнерів картоплі.
Українці тепер отримують помітно менше від росіян – всього $338, тож у нас ситуація ще гірша.
Як не дивно, але за царя дешевшим було і житло. Підданий імператора за середню місячну зарплату міг купити 1,3 квадратних метра житла, тоді як сучасний росіянин – лише 0,43 м кв. Оренда житла також була не надто високою. Простий робітник за неї віддавав близько однієї п’ятої свого місячного заробітку. Чиновники орендували краще житло, відповідно і платили більше.
Наприклад, титулярний радник (його ранг відповідав армійському капітану) винаймав квартиру не менше 50 квадратних метрів і віддавав за неї чверть власного жалування. А воно складало 105 рублів на місяць (без надбавок).
Звичайний чорнороб у Санкт-Петербурзі заробляв тоді 22 рублі 53 копійки. Багато це чи мало? Якщо перевести на радянські гроші 1983 року, то вийде 168 рублів 85 коп. А середня зарплата в СРСР того року складала 165 рублів 75 копійок, тобто менше, ніж за царя-батюшки отримував некваліфікований чорнороб. Отакої!
Пересічні громадяни харчувалися калорійніше
Але повернемося до середньої зарплати 1913 року. Місячної платні тоді вистачало більш як на 12 пар чоловічого взуття, нині ж – менш, ніж на 10 пар.
З продовольчими продуктами ситуація також змінилася. Молоко до революції було помітно дешевшим. Проте м’яса, хліба, цукру, яєць і солі нинішній росіянин може купити більше, ніж його прадід у 1913 році. Для багатьох громадян Російської Федерації є суттєвим те, що за свою місячну зарплату вони тепер можуть купити майже 140 пляшок горілки, тоді як їхні предки – лише 54.
І все ж харчувалися городяни за царя більш калорійно, ніж за Совєтів. Отже, робітник у 1913 р. споживав щоденно 3580 калорій, що цілком дозволяло відновлювати затрачені сили. А в СРСР цей рівень вдалося досягнути лише 1982 року, пізніше він знову знизився. Йдеться про цифри узагальнені, реальне життя виглядало складнішим.
Адже середня зарплата в імперії нагадує середню температуру по лікарні. Одні отримували мало, інші багато – різниця в окладах була суттєвою. Ми вже згадували титулярного радника. Чин невеликий, але отримував він значно більше, ніж некваліфікований робітник і трохи більше кваліфікованого. Однак його жалування в п’ять-шість разів поступалося генеральському. Соціальні бар’єри між цими чинами для більшості чиновників були нездоланними. Саме про це йдеться у російському романсі:
Он был титулярный советник
Она – генеральская дочь…
Станове суспільство базується на принциповій нерівності його членів, що з особливою силою проявляється у рівні їхніх доходів. Перші офіцерські та чиновницькі чини приносили їхнім володарям зовсім невеликі гроші. А витрати були чималими. Тому перевагу мали дворяни, які жили не лише на офіційне жалування, але і на доходи від власних маєтків. Офіцер-поміщик міг пошити уніформу з найдорожчого матеріалу, чоботи – з найдорожчих сортів шкіри. А той, хто вибився із соціальних низів, мусив рахувати кожну копійку. Нерідко підпоручики, поручики і навіть штабс-капітани харчувалися із солдатського казана, щоб зекономити гроші на інші витрати. Офіцерам безкоштовно видавали револьвери системи наган як штатну зброю. Проте у західних арміях тоді широко впроваджувалися автоматичні пістолети, які мали незаперечні переваги перед наганами. Якщо російський офіцер хотів сучасної зброї, то мусив купувати за власні гроші. А це – щонайменше місячне жалування. Ще потрібні набої, які також вартували чимало.
Поліцейським же офіцерам вистачало казенних револьверів – наганів і зовсім застарілих «Сміт-Вессонів». Жалування «фараонів», як тоді називали поліцейських, у цілому відповідало платні армійських офіцерів, та й у поліцію нерідко приходили офіцери з армії. А от нижні чини поліції отримували мало. Так, городовий середнього окладу мав на місяць лише 20 рублів 50 копійок. Навіть старший двірник отримував майже вдвічі більше – 40 рублів на місяць. Натомість рядовий двірник всього 18 рублів. Досить пристойну зарплату мав околодочний наглядач («околоточный надзиратель» російською мовою), чин якого відповідав армійському підпрапорщику, нині це приблизно прапорщик міліції. А отримував він 50 рублів, більше чиновника чи офіцера найнижчого рангу. Але і відповідальність була велика.
Казнокрадам в усі часи добре
Поліцейські, як годиться, постійно брали хабарі. Щоби відкупитися від городового, треба було дати не менше рубля, а часто – і «синеньку», тобто п’ять рублів. Для прикладу, за один рубль 1898 року людина без особливих претензій могла прожити цілий тиждень. А місячна заробітна платня кухарки у 1913 році складала в середньому п’ять рублів. Отже, хабарник-городовий мав непоганий «приварок» до офіційного жалування. Втім, були фанати поліцейської справи, які примудрялися з власних доходів платити своїм агентам у кримінальному світі за свіжу інформацію, необхідну для розкриття злочинів. Казна також виділяла кошти на ці витрати, але їх не вистачало.
Злочинність у царській Росії була значною. У пошуках роботи до міст приходили розорені селяни, чимало з яких не могло знайти гідних робочих місць і поповнювало лави міських злочинців. Дрібні злодюжки крали невеликі суми і часто потрапляли до поліцейських рук. А великі злодії тягли з державного бюджету мільйони, і хабарами відкупалися від судового переслідування. Казнокради особливо наживалися на військових поставках, будівництві залізних доріг, казенних підприємств. Швидко збагачувалися фінансові авантюристи, створюючи банки, аби вкрасти гроші вкладників.
Зростаюча корупція вела до того, що скоробагатьки вже й не особливо приховували джерела своїх доходів. Для захисту від переслідувань вони полізли у велику політику. Новоявлені мільйонери замість тюрми потрапляли у Державну Думу, або у місцеві виборні органи. Соціальне розшарування зростало швидко, прірва між бідними і багатими постійно поглиблювалася. Зростало і невдоволення бідноти своїм становищем. На ньому грали революціонери різного ґатунку – більшовики, есери, анархісти.
Коли влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна, становище соціальних низів ще погіршилося. Інфляція з’їдала надбавки до жалування, почалися перебої з постачанням харчових продуктів до великих міст. Багато чоловіків мобілізували до армії, жінки вимушені були заміняти їх на виробництві за малі гроші. Якщо у 1913 р. за середню зарплату можна було купити 1229,5 кг картоплі, то у жовтні 1917 – лише 148,7 кг. Більшовики скерували масове невдоволення труднощами проти Тимчасового уряду і захопили владу в країні. На повну потужність запрацював друкарський верстат, гроші швидко знецінювалися. Невдовзі за середню зарплату купували лише трохи більше 4 кг картоплі! Країна провалювалася у безодню.
Ейфорія перших днів революції поступалася розчаруванню та розгубленості. Імперія розпадалася, на її руїнах спалахнула кривава Громадянська війна. Білі, червоні, чорні, зелені – всі билися проти всіх, але врешті-решт перемогли червоні. Білим залишилася смерть або еміграція.
А в безумной России не нашлось мне приюта,
Захлебнулись там кровью луга и поля.
Но осталась минута – нашей боли минута,
Чтоб проститься с Отчизной с борта корабля…
Старий світ зникав на очах. Йому на зміну йшло щось інше, і здавалося – зовсім нове. Натомість місце знищених поміщиків і капіталістів невдовзі зайняла партійно-радянська номенклатура й омріяної «соціальної справедливості» народові досягти не вдалося. Поступово у номенклатурних надрах зароджувалися новітні «поміщики і капіталісти», які й прийшли до влади після розпаду СРСР у 1991 році. Раптом з’ясувалося, що впродовж майже ста років рух відбувався не стільки вперед, скільки по колу. Матеріальне становище простолюду нині по суті мало чим відрізняється від того, яким воно було напередодні революції 1917 року. А його ненависть до можновладців зростає. Не вистачає лише новітніх більшовиків, щоби повторити те, що вже відбувалося раніше.
А, може, варто все ж таки зробити висновки з минулого і не доводити справу до крайнощів?
