Союзники та їхній рятівний ленд-ліз

Продовжуємо серію публікацій, присвячених участі колишнього союзу у Другій світовій війні. Там стільки білих плям і сторінок, які майже ніколи ще не висвітлювалися, що при знайомстві з ними першою реакцією є шок.  У нашому проекті – «Знати, щоби не помилятися» те, чого немає в офіційних підручниках

 

Американський “студебекер” перевозив радянську артилерію                

День 22 червня 1941 р. змінив ситуацію в світі. До нього СРСР постачав німцям стратегічні матеріали, необхідні їм для війни з Великобританією. А тут британці відразу ж перетворювалися на радянських союзників і повинні були спільно бити одного противника.  З перших днів війни Червона армія втрачала живу силу, зброю, військову техніку. Для поповнення матеріальних втрат Москва звернулася по допомогу до нових союзників. Британія відгукнулася на це прохання, але її можливості були обмеженими. Значно більшу допомогу могли надати США, які ще офіційно не вступили у війну, але забезпечували своїх британських друзів всім необхідним. Американці погодилися продавати зброю і боєприпаси Радянському Союзу, взамін очікуючи золото, платину і деревину.

                Державна позичальна програма

Але США вже тоді мали державну програму, яка передбачала надання союзникам всього необхідного без оплати. Це називалося ленд-ліз (від англійських слів із значенням «позичати і здавати внайми»). Лише та техніка, що залишилася після війни, підлягала поверненню або ж за неї треба було заплатити. Радянський Союз підключили до програми з 1 жовтня 1941 р., а до того він повністю оплачував усе, що надходило з-за океану. Навколо цих поставок дотепер існує чимало міфів. Радянські історики намагалися всіляко принизити їхнє значення і підкреслювали, що союзники поставили в СРСР лише 4 % від виробленого в роки війни радянською промисловістю. До того ж зброя і техніка надходили невчасно і були нижчої якості, ніж радянські. Натомість американські і британські історики стверджують, що без цих поставок СРСР війну програв би неминуче. У цих дискусіях нерідко емоції брали верх над зваженим і раціональним підходом. А для пошуку історичної правди треба від загальних фраз перейти до конкретики, цифр і фактів.

       Втрата алюмінієвих комбінатів

У 1941 р. жодна країна світу не мала танка, який за своїми бойовими якостями міг стати поруч з радянським Т-34. Британські «Матільди» та американські «Гранти» значно поступалися геніальному витвору харківських танкобудівників. До того ж ленд-лізівські машини прибували в СРСР з інструкціями англійською мовою, якою мобілізовані колгоспні трактористи  не володіли. Тому й експлуатували іноземні танки, виходячи з власної інтуїції. Тобто, з грубими порушеннями, й їхнє критичне ставлення до англійської й американської бойової техніки зрозуміле. У середині війни в СРСР поставлялися кращі за якістю англійські «Валентайни» і американські «Шермани». Всього від США було отримано 7,5 тис. танків, а вироблено в СРСР майже 98 тис. Радянські втрати у танках за 1941-1945 рр. склали понад 63 тис. У Радянському Союзі не вироблялися бронетранспортери і всі потреби Червоної армії у них забезпечувалися за рахунок ленд-лізу. Радянські танкісти об’єктивно оцінювали плюси і мінуси західної бронетехніки. Вони відзначали, що екіпажі англійських та американських танків працювали у комфортніших умовах, але Т-34 були надійнішими і краще захищеними.

Звичайно, танкісти хотіли отримати вітчизняні «тридцятьчетвірки», проте їх випуск майже припинився. СРСР втратив заводи з випуску танкової броні й більшість своїх алюмінієвих комбінатів – а цей метал використовувався у виробництві танкових дизелів. Для порятунку ситуації з-за океану в СРСР пішли судна з алюмінієм та бронелистами. Завдяки ним відновилися і розширилися масштаби випуску радянських танків. А без поставок кольорових металів за ленд-лізом не вдалося б виробити ще й двох третин радянських літаків, випущених під час війни. Недарма легкий алюміній називають «металом авіації». Через його нестачу масовий радянський винищувач Як-1 (їх випущено 8271) мав важкі дерев’яні лонжерони і полотняну обшивку хвоста. Коли дефіцит дюралюмінію було подолано, у серію пішли легші та досконаліші Як-3, а пізніше й Як-9.

Радянські льотчики отримали по ленд-лізу 14,5 тис. бойових та інших літаків (16 % від вироблених в СРСР), серед них легендарний американський винищувач «Аеро-Кобру», літак-амфібію «Каталіна» і найкращий у світі  транспортний літак Сі-47. Для заправки цієї технікив СРСР постачався високооктановий авіаційний бензин, аналогів якого у нас не виробляли.

               Без шин – і ні туди, іні сюди

Дуже серйозні проблеми в Радянському Союзі виникли з автомобільними шинами, тому союзники завезли майже 3 млн. 800 тис. шин – без них зупинилося б три чверті радянського механізованого транспорту. Головним вантажним автомобілем в СРСР тоді був ГАЗ-АА – ліцензійна американська вантажівка Форд-АА, що з 1932 р. випускалася у м. Горькому. Після модернізації вона була добре пристосована до умов експлуатації на польових дорогах і могла заправлятися будь-яким бензином, навіть гасом. ГАЗ-АА розрахований на 1,5 т вантажу, тому його називали «полуторкою». Але потрібні були більш потужні автомобілі, й їх надали союзники.

Червоноармійці почали освоювати американські «Студебекери», яких в СРСР потрапило понад 100 тис. Завдяки їм вдалося перевести на механічну тягу значну частину радянської артилерії, ще й піхоту посадити на машини. Значно підвищилася мобільність Червоної армії, що дозволило швидше перекидати війська, ніж це міг зробити противник. А всього автомобілів, тракторів і тягачів по ленд-лізу в СРСР поставили понад 475 тис. Якщо на початку війни Вермахт мав чимало автотранспорту, то під Москвою взимку 1941-42 рр. він втратив значну кількість техніки, особливо трофейної. Тому німці вимушені були все більше надій покладати на гужовий транспорт, до того ще й створювати нові кавалерійські дивізії для підвищення мобільності своїх військ. А Червона армія скорочувала кількість кавалерії, натомість значно розширювала свої механізовані війська – завдяки надходженню автотранспорту від союзників.Виграш у швидкості дозволяє перемагати.

                Виробництво пороху потрапило до німців

В історії ленд-лізу є одна сторінка, ще до кінця не оцінена істориками. На початку війни проти СРСР гітлерівці захопили міста, де знаходилося виробництво пороху і вибухових речовин, а без них воювати неможливо. Західні союзники негайно почали компенсувати ці втрати. Пороху від них СРСР отримав 127 тис. т, вибухівки (динаміту, тротилу, толуолу) – понад 345 тис. т. Постачалися і споряджені боєприпаси – для тих видів озброєння, що поступали в СРСР. Зокрема, снаряди для зеніток. А радянську систему протиповітряної оборони необхідно було терміново зміцнювати. Значно підвищили її ефективність 445 радіолокаторів, поставлених по ленд-лізу.

Із демонтованих 32850 підприємств запрацювали тільк 1500

Ворожа авіація з особливою запеклістю завдавала ударів по залізничних вузлах, намагаючись паралізувати постачання радянських військ всім необхідним. Щоби подолати залізничну кризу, що неминуче назрівала, союзники спрямували в СРСР близько 2 тис. локомотивів, понад 11 тис. вагонів і багато рейок. Радянські залізниці працювали з величезним навантаженням. Адже їм довелося перевозити не лише війська та військові матеріали, але й евакуйоване населення і значну кількість матеріальних цінностей, врятованих від захоплення противником. Всього було демонтовано і зруйновано 32 850 підприємств, з них вдалося запустити на Уралі, у Сибіру і Середній Азії лише півтори тисячі. Дуже багато станків було розкомплектовано й не підлягало відновленню, чимало втрачено від ворожих бомбардувань. Щоб компенсувати втрати, західні союзники завезли в СРСР нові станки та обладнання, які дозволили розширювати виробництво бойової техніки. Треба згадати ще одну маловідому сторінку.

Всі радянські підприємства, які виробляли оптичні прилади для армії, концентрувалися на заході країни. Їх довелося евакуювати і на деякий час припинилося виробництво прицілів для артилерії, авіації тощо. Ситуацію врятували поставки союзників. Інакше радянська військова техніка була б небоєздатною. Коли відновилося власне виробництво, ситуація покращилася.

  Гудзики з зіркою і написом Детройт

Нарешті – найвідоміше. Для більшості радянських людей ленд-ліз уособлювали консервні банки з американською тушонкою, ковбасою, а також яєчний порошок і сухе молоко. Продовольства постачалося багато, що дозволяло не лише компенсувати дефіцит білків у раціоні радянських солдатів, але й підгодовувати частину мирного населення. Адже м’яса і молока в країні не вистачало: з евакуйованих 15-16 мільйонів голів рогатої худоби вдалося зберегти лише 4-5 млн.Багато завозилося і тваринних жирів – більше, ніж вироблялося тоді в СРСР. Відчувався в країні й дефіцит зерна, його частково компенсували поставки насіннєвої пшениці з Канади.

Допомогли союзники одягти та взути червоноармійців. Від них надійшло майже 15,5 млн. пар армійських черевиків, 69 млн. квадратних метрів вовняних тканин, близько 40 тис. тон шкіри і майже 258 млн. ґудзиків. Дотепер збереглися солдатські ґудзики із п’ятикутною зіркою на лицьовому боці і написом «Детройт» англійською мовою на зворотному.

                Маршрути поставок: небезпечні – найкоротші

Всього поставленого і не перелічити. Надходило воно декількома маршрутами. Найкоротшим був морський з британських портів до Мурманська. Але тут на каравани суден чекали німецькі підводні човни та авіація, тому втрати були великими, до 15 % усіх вантажів. Значно безпечнішим виявився тихоокеанський шлях з американських портів до Владивостока, проте він був найдовшим. Швидше вантажі доставлялися південним шляхом, через Іран. Територію цієї країни у серпні 1941 р. окупували радянські та британські війська. На півдні Ірану збудовано заводи, куди через морські порти поступали комплектуючі частини, з яких збиралися американські автомобілі та літаки, що спрямовувалися в СРСР. Американські літаки повітрям також перекидалися з Аляски на Чукотку і далі, через Сибір та Урал до Європейської частину СРСР. Всюди були втрати.

Загалом СРСР отримав по ленд-лізу продукції на  $11, 3 млрд. – за сучасними цінами це складає майже 139 млрд. доларів США. Росія, як правонаступниця СРСР, до кінця ще не розплатилася з американцями – чимало з поставленого довго використовувалося в Радянському Союзі. Не поспішали повертати американцям автомобілі: внутрішнім військам вони згодилися у боротьбі проти УПА та прибалтійських повстанців. На Півночі широко використовували американські тягачі, які легко долали бездоріжжя. Радянські льотчики доношували американські шкіряні куртки ще у 50-х рр. Ленд-ліз зробив свою справу, без нього війна неминуче затяглася б і вартувала ще більших людських жертв і матеріальних втрат. А спільні дії союзників прискорили перемогу над страшним ворогом.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *