Історія впливає на сучасність. Кожен народ намагається вибирати зі свого минулого те, що підносить його у власних очах. Або вигадувати красиві міфи й вірити у них, як у святу правду. Особливо занурені у минуле ті народи, що припізнилися у своєму розвитку. Якщо громадяни найуспішніших країн живуть сучасним, то іншим доводиться шукати розради у сивій давнині. Найчастіше вони люблять фантазувати на теми своєї «споконвічної» великодержавності. Мовляв, наші предки колись створили величезну імперію, тож давайте і ми спробуємо її відродити.
Нині туга за імперською величчю особливо відчувається в Росії. Багато зусиль докладають великодержавні шовіністи, щоб проковтнути Україну. І мову нашу прагнуть позбавити статусу єдиної державної, і економіку підкорити власним інтересам, і політику взяти під свій контроль. Не перші вони, і не останні. У 1970-ті роки подібні настрої щодо сусідів роздмухував у іранському суспільстві шах Мохаммед Реза Пехлеві, звертаючись до історії стародавньої Персидської держави. Замість цього втратив престол.
А його сусід і суперник іракський диктатор Саддам Хусейн ніяк не міг вибрати між фантазіями про Вавилонську імперію і об’єднанням усіх арабів у єдину націю під своїм проводом. Скінчив ще гірше. Він, на жаль, не останній. Удавану велич своїх держав прагнуть «відновлювати» і деякі сучасні політики. Особливо цим грішать балканські політичні діячі. Рідко в якій державі цього півострова не створювався громадсько-політичний рух з подібними ідеями. Навіть у мирній і спокійній Греції є прибічники «Мега Еллади» – держави, яка повинна охопити всі землі, де колись існували грецькі поселення. Греки ж селилися, між іншим, у Криму та на території областей Півдня України. Потім там панували турки – а є нині й апологети Османської імперії, яким кортить відродити її середньовічну велич.
Що ж тоді казати про прибічників створення «Великої Албанії»! Ті прагнуть приєднати Косово, значні шматки Сербії, Македонії, Греції. З ними суперничають адепти «Великої Сербії», які бажають контролювати не лише майже всі Балкани, а згадують навіть про існування на території сучасної України «Нової Сербії» та «Слов’яно-Сербії» у далекому XVIII ст. Їхніми конкурентами виступають прибічники «Великої Болгарії», яким кортить приєднати до Болгарії не лише Македонію, але й усю Добруджу з її румунською частиною, а також заселені болгарами райони Півдня України, Молдови, Придністров’я.
Ще й борцям за «Велику Угорщину» життя немає, доки вони не відновлять свою владу над колишніми землями Угорського королівства, в тому числі й українським Закарпаттям. На всю Чернівецьку область та інші чималі території сучасної України претендують прибічники відродження «Великої Румунії». Сусідню Галичину залюбки б проковтнули бажаючі відновити Польщу у стародавніх кордонах «од можа до можа». Таких всюди чимало, у різних країнах – спраглих ковтати колись втрачене. Але вони забувають, що можна вдавитися. Або до крові побитися з конкурентами, ласими до чужих земель. Проте варто затямити: велич держави полягає не у величині території, а в її ретельному догляді і в тому, наскільки якісно і заможно живуть її громадяни. Цим перш за все треба опікуватися, а не гострити зуби на сусідське добро.
Ігор Буркут, політолог
