СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ ПОЛІТИКІВ

Цього тижня в останню путь проводили легендарну «залізну леді» – колишню лідерку британського уряду Маргарет Тетчер. А у Венесуелі нещодавно поховали харизматичного президента країни Уго Чавеса. Кожний з них сповідував чітку ідеологію і мав не лише багато прибічників, але й не менше переконаних супротивників. Адже їхні політичні уподобання були протилежними, такими, що взаємно заперечували одне одного.

Тетчер очолила консервативний уряд тоді, коли Велика Британія перебувала у глибокій кризі. Соціальна політика її попередників-лейбористів завела країну у глухий кут. У бюджеті не залишалося грошей на підтримку незаможних верств населення. І новий прем’єр вдався до кардинальних заходів – закриття нерентабельних шахт, приватизації націоналізованих лейбористами залізниць тощо. Сотні тисяч англійців опинилися в жахливій скруті. Вони активно протестували, але поліція жорстоко розігнала мітинги й демонстрації.

Дотепер колишні шахтарі не можуть простити Тетчер того, що опинилися у справжніх злиднях, зазнали голод. Але за рік у британській економіці сталися позитивні зміни, безробітні почали оволодівати новими спеціальностями, їхнє життя поступово налагоджувалося. Пам’ять же про скруту лишилася. Тим більше, що «залізна леді» ніколи не приховувала свого презирства до соціальних низів. Фактично вона боролася з бідняками.

Натомість венесуельський лідер, переконаний соціаліст Чавес усе життя підкреслював, що вважає своїм головним завданням боротьбу із бідністю. Бюджет його країни постійно накачували нафтодолари, можливості для реалізації соціальних програм були значні. Насамперед він розпочав масове будівництво соціального житла, куди зі смердючих нетрищ переселялися злидарі. Біднякам було відкрито шлях до знань. Сам Чавес походив з родини вчителів, блискуче завершив престижні військові навчальні заклади, мав також освіту політолога. Він розумів, що сучасний світ базується на знаннях, тому стільки уваги приділяв освіті своїх співгромадян. Венесуельські бідняки його обожнювали. Але в інших соціальних верствах ставлення до президента зовсім інше. Його критикували за те, що нафтодолари не вкладаються у розвиток сучасної економіки, що в країні існують проблеми із політичними свободами, що у Венесуелі високий рівень злочинності. Невдоволення збурювала й мілітаризація країни.

Але життя сповнене парадоксів. Чавес на словах рішуче протистояв Сполученим Штатам, одночасно продаючи їм нафту і закуповуючи за їхні ж гроші їхні товари. У підсумку більшість отриманих доларів ішла на розвиток США, а не Венесуели. Слова і справи політика, як це зазвичай і буває, розходилися діаметрально. До речі, політична діяльність Тетчер також виявилася парадоксальною. Вона підняла економіку Великої Британії за рахунок різкого скорочення державної допомоги соціально упослідженим, а в результаті бурхливе економічне зростання наповнило бюджет грошима і нині британські бідняки матеріально живуть помітно краще, ніж обласкані Чавесом бідняки у Венесуелі…

Після смерті політика по ньому залишається пам’ять. Якщо тривала, це називається безсмертям. Тетчер і Чавес мають свої шанси на тривалу пам’ять: вони сповідували чіткі ідеї й намагалися їх реалізувати. Цим відрізнялися від безідейних злодіїв. А досвід свідчить: після політика-злодія не лишається нічого, бо награбована ним власність переходить до інших рук.

Ігор БУРКУТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *