Скільки треба стукати , щоби закони… виконувалися?!

Саманна старенька хата без фундаменту на віддаленому хуторі Горайця, що на Сторожинеччині. Потріскана стеля, дах мов решето, через дірки якого дощ потрапляє до помешкання. Саме через це газетярі й телевізійники знову опинилися в Тисівцях. Трухлявий стовп, який 3 тижні тому ремонтували, із причепленими до нього дротами готовий щомиті впасти, доповнює постапокаліптичну картину. Та й дорога до будинку практично відсутня – довкола мочара. Саме в таких нелюдських умовах доживає віку учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, який брав Берлін, Олександр Коліснек разом із сином-«візочником» Олексієм.

DSC_0123

Про 89-річного учасника бойових дій «Версії» писали уже двічі (останній    раз у №19 за 9 Травня ц.р.). Та, cхоже, влада не читає газет і навіть не дивиться телебачення, бо й ТВА виїжджало з нами.                  

Захисників багато, а ветеран без догляду  

У Департаменті соціального захисту населення у Чернівецькій області від заступника начальника відділу з дуже довгою назвою, серед функцій якого й опікування учасниками бойових дій, Максима Возного ми дізналися, що на початок ІІ кварталу у них на обліку стояло 585 людей. Протягом наступних трьох місяців хтось, звичайно, вже помер, тож  ряди героїв на сьогодні поріділи. Цими днями вони матимуть точну цифру.

Всі ці люди від 2010 року внесені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Та, оскільки йдеться про персональні дані, інформація ця для загалу закрита. Щоби дізнатися про те, на які пільги може розраховувати кожен з нас, треба звернутися до районного відділу праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Стосовно ж пільг Олександра Коліснека, то ми подивилися в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Якби в Управлінні праці та соціального захисту населення Сторожинецької райдержадміністрації дотримувалися букви закону, то учасник бойових дій Коліснек мав би пільгу на світло вже протягом десятиліття, а не тільки з нинішнього 2013 року, йому провели би телефон, видавали би безкоштовно ліки та придбали би для нього слуховий апарат, а також бодай раз на два роки відправляли б у санаторій та постійно підтримували б матеріально. Натомість у сім’ї покинутих чоловіків воду беруть за кілометр від обійстя та й дрова вони завозять для себе на зиму, без будь-яких компенсацій, самі.

DSC_0150

До слова, в районі діє також районна організація ветеранів війни, де, напевно, стоїть на обліку герой нашої публікації.

– Мабуть, там недопрацювали, – висловив припущення заступник голови обласної організації ветеранів війни Дмитро Чебан. Він також повідомив, що на Буковині нині є 1427 учасників бойових дій. Цифра, як бачимо, не збігається з тією, що має Департамент соцзахисту населення області.

Ніхто не бачив, не чув і не знав?..

Та шум, здійнятий довкола цих нещасних людей, дав свої позитивні наслідки. «Хату за

державний кошт відремонтуємо, – пообіцяли в районному управлінні праці та соцзахисту. У Законі про пільги ветеранів з’явилися зміни і ті учасники війни, кому за 85 років, прирівнюються до інвалідів війни І групи. Тож ремонт їм держава мусить робити.

Але ж 2010 року Коліснек уже звертався до райдержадміністрації. Тоді отримав звідти папір за підписом першого заступника голови РДА п. Гаврилюка з рекомендацією провести експертизу будинку. Для цього з Чернівців треба було замовити комісію з ОБТІ. За її роботу заплатив 700 грн – чек зберігається серед документів. А у висновку комісії записано, що хата саманна, без фундаменту, на 75% зношена, тобто їй, мабуть, років 75, і ремонту вона не підлягає. Після цього на ремонт хати з району дали допомогу – 1000 грн.

– А витратили ми на комісію 1200 гривень, – каже Олексій, син ветерана. – Бо 500 гривень довелося ще викласти на привезення комісії з Чернівців.

У батька пенсія 1800 грн, а у сина – 1050 грн.

– Багато грошей іде на ліки, – скаржився Олексій. – Крім ніг, ще й з нирками маю –проблеми. Та ми ніколи й не отримували ліки безкоштовно: ні тато, ні я.

…Втім, глухоті учасника бойових дій, сапера, безперечно сприяли контузії та поранення. Тож якби ветерана добряче оглянули хоча би раз у лікарні, його визнали б інвалідом…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Фото Руслана КОЗЛОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *