Рись і журналістка втрапили в історію

Наші читачі вже знають, що мешканець Великого Кучурова на Сторожинеччині утримує на своєму подвір’ї… червонокнижну рись. Про це повідомляли «Версії» у своєму 41-му номері від 10 жовтня. Але це не єдине порушення чинного законодавства, якого припустився місцевий скоробагатько.

888888888888

По-перше, утримання диких тварин, тим паче занесених до Червоної книги, потребує спеціальних дозволів. Тож повідомлення у ЗМІ про неординарну подію потягнуло реакцію природоохоронної прокуратури, яка зобов’язала місцеву екологічну інспекцію дослідити ситуацію й передати справу до суду. Але це виявилося не так просто. Як повідомив начальник відділу державної екологічної інспекції Роман ПРИКАЗКА, зайти на подвір’я власника рисі не вдалося: той або був відсутній, або просто не вийшов до природоохоронців. Потрапити на приватну територію інспектори можуть лише в рамках провадження кримінальної справи (якби така була) або за рішенням суду. Наразі офіційний виклик до екоінспекції направлений утримувачеві рисі через сільську раду. Далі після виконання всіх необхідних формальностей справа має бути передана до суду. Вже суд вирішуватиме подальшу долю тварини – це буде або вилучення рисі і відправлення її в природне середовище (швидше за все – в угіддя Вижницького природного національного парку), або інші варіанти утримання рисі, якщо шанси рисі вижити в дикій природі вже втрачені через її звикання до неволі.

Утримувач рисі, очевидно, буде ще й оштрафований – якщо таке рішення прийме суд. Водночас, попри вимоги законодавства мати дозволи на утримання диких тварин, сам механізм отримання таких дозволів не виписаний. Тобто отримати їх практично неможливо.

Але й доля рисі – не єдина проблема, яку порушило оприлюднення інформації про хижака на приватному буковинському подвір’ї. Великокучурівська рись поставила руба питання… свободи слова!

Власник рисі – приватний підприємець Сергій Шехтер – після публікації матеріалу телефонував до авторки матеріалу Галини Єреміци із погрозами через буцімто порушення його приватності. Журналістка написала заяву на ім’я начальника Сторожинецького РВ УМВС України у Чернівецькій області з вимогою порушити кримінальну справу за фактом перешкоджання професійній діяльності. Міліція реагувала на заяву доволі мляво, та й саме документування події відбувалося неохоче. Попри це, місцевим правоохоронцям удалося побувати у погрожувача вдома, взяти його пояснення і навіть погладити рись по шовковистому хутру. Це було до візиту екологів, тоді рисевласник ще приймав відвідувачів.

Кореспондентка «Версій» своїми діями в цій скандальній ситуації продемонструвала дві важливих речі: по-перше, справжню роботу добувача інформації, а по-друге – алгоритм реагування на спроби перешкоджання журналістській діяльності. Це сигнал як потенційним погрожувачам, так і потенційним отримувачам погроз. «Стукайте – і вам відчинять», навіть правоохоронці.

За юридичної підтримки Незалежної медіа-профспілки України і розголосу, який надали справі колеги Галини Єреміци, перешкоджання професійній діяльності журналіста було зупинене в зародку. А доля тварини і дотримання закону наразі перебуває в руках правоохоронних і наглядових органів.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 

6 responses on Рись і журналістка втрапили в історію

  1. Люда, Вы же были не очень благосклонны к Г. Еремице. Ведь Вы мне рассказывали, сколько лаж она Вам сделала! Да, и как журналистка она собой ничего не представляет И всё же обратно взяли её к себе на работу. Кстати, очень любопытно – почему Еремица (ушла) (или её ушли) от Анциперова???!!!

    А сейчас я сделаю перепост своих комментариев с сайта “БУКИНФО”

    38. Геннадий Геков, Черновцы
    Лично я неперевариваю Г. Еремицу. Она и как журналистка, и как человек — ПОЛНОЕ НИЧТОЖЕСТВО. Кроме обычной подачи информации с чьих-то слов Галя ничего больше не умеет. Да и страх её угнетает С ТАКОЙ ЖЕ СИЛОЙ, КАК И ЗАРАЙСКОГО. Если имеете (я обращаюсь и к Еремице, и Зарайскому!) неопровержимые доказательства Правонарушения (документальные факты, а не голословные обвинения третьих лиц — односельчан) то, почему не указываете фамилию владельца рыси, ГДЕ ОН ЕЁ ВЗЯЛ, его место работы, должность, доходы и др.???!!! Почему не опубликовали текст самого заявления в милицию (это не является тайной следствия!)?!
    Еремица не способна ни собрать полную и достоверную информацию, ни тем более, сделать глубокий правовой анализ фактов!
    Всё выше указанное и является причиной такого неоднозначного восприятия читателями данной информации.
    И, хотя, сама тема, заслуживает внимания общественности (ПОЛНЫЙ БЕСПРДЕЛ ЧИНОВНИКОВ И ДЕНЕЖНЫХ МАГНАТОВ), НО ФОРМА ЕЁ ПОДАЧИ НЕ ЛЕЗЕТ НИ В КАКИЕ ВОРОТА!!!
    Геннадий Геков. Независимый гражданский активист, Правозащитник.
    21.10.2013 21:53
    Да, хочу добавить.
    Причём здесь, препятствование журналисткой деятельности (ст.171 КК Украины)?! Она сама же говорит, что он угрожал ей (словесно! по телефону), что ещё тоже надо доказать. А это совершенно другое Правонарушение.
    Конституцией Украины в ст. 3 встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Життя і здоров’я людини знаходяться під кримінально-правовим захистом.
    Психічне насильство має вираз в погрозах спричинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду, позбавити яких-небудь благ. За кримінальним законодавством погроза – це вид психічного насильства. Мета психічного насильства – залякування потерпілого. Отже, психічне насильство це – бажання викликати почуття страху. При психічному насильстві страждає психіка, в сукупності з душевними явищами: відчуттями, сприйняттями, уявою людини, її усвідомленням і волею. Будучи функцією головного мозку, психіка відображає об’єктивну дійсність і пов’язана з усіма сторонами і властивостями матеріального світу.
    Погроза міститься в ряді статей КК України передбачена поряд з фізичним насильством і примусом (ст. ст.40, 186, 187, 189 КК України та ін).

    Стаття 40. Фізичний або психічний примус

    1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

    2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

    Стаття 39. Крайня необхідність

    1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

    2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

    3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

    Стаття 170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій

    Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів –
    карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

    Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

    1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів –

    карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, –

    карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

    Вимагання, погрози по телефону
    КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

    Стаття 189. Вимагання

    1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), –
    караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

    2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, –
    карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

    3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, –
    карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із конфіскацією майна.

    4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, –
    карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

    22.10.2013 1:08

  2. 41. Геннадий Геков, Черновцы
    К 40. Гонте и другим моим недоброжелателям.
    Могу с “Гонтой” согласиться лишь в одном — что журналисту УГРОЖАЛ(И)!, НО НЕ ПРЕПЯТСТВОВАЛ(И)! в выполнении её профессиональной деятельности журналистки.
    Как мы видим, сама угроза не явилась (и не является) ПРЕПЯТСТВИЕМ к продолжению публичной огласки посредством СМИ той же Еремицей! и её коллегами журналистами.
    Да, и любой журналист — является ФИЗЛИЦОМ! Лишь сама редакция (невоодушевлённое лицо) и её владелец (а, если по совместительству он ещё и гл. редактор) — являютсяЮРИДИЧЕСКИМИ ЛИЦАМИ! Именно, основываясь на этом, я и выиграл за 10 минут суд, защищая Л. Чередарик и её коллегу от наезда ОБЛЭНЕРГО.
    Конституцией Украины в ст. 3 встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Життя і здоров’я людини знаходяться під кримінально-правовим захистом.
    Психічне насильство має вираз в погрозах спричинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду, позбавити яких-небудь благ. За кримінальним законодавством погроза – це вид психічного насильства. Мета психічного насильства – залякування потерпілого. Отже, психічне насильство це – бажання викликати почуття страху. При психічному насильстві страждає психіка, в сукупності з душевними явищами: відчуттями, сприйняттями, уявою людини, її усвідомленням і волею. Будучи функцією головного мозку, психіка відображає об’єктивну дійсність і пов’язана з усіма сторонами і властивостями матеріального світу.
    Погроза міститься в ряді статей КК України передбачена поряд з фізичним насильством і примусом (ст. ст.40, 186, 187, 189 КК України та ін).
    Стаття 40. Фізичний або психічний примус
    1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
    2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.
    Стаття 39. Крайня необхідність
    1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
    2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
    3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.
    Стаття 170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій
    Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів –
    карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
    Стаття 171. ПЕРЕШКОДЖАННЯ законній професійній діяльності журналістів
    1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів –
    карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
    2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, –
    карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.
    Вимагання, погрози по телефону
    КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
    Стаття 189. Вимагання
    1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), –
    караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
    Стаття 129. Погроза вбивством

    1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, –
    карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

    2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, –
    карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

    У КК України мова йде про два види прояву психічного насильства: погрозу і примус. Однак термін “психічне насильство” у КК України не вживається, у той час як терміни “погроза”, “примус” можна зустріти безпосередньо в ряді норм. Разом з тим у кримінальному законодавстві ми не знайдемо роз’яснення цих понять, навіть у статті 40, яка має назву:”Фізичний або психічний примус”.
    За кримінальним законодавством погроза – це вид психічного насильства. Мета психічного насильства – залякування потерпілого. Отже, психічне насильство це – бажання викликати почуття страху. При психічному насильстві страждає психіка, в сукупності з душевними явищами: відчуттями, сприйняттями, уявою людини, її усвідомленням і волею. Будучи функцією головного мозку, психіка відображає об’єктивну дійсність і пов’язана з усіма сторонами і властивостями матеріального світу. Будь-яка погроза є для потерпілого об’єктивно існуючою реальністю, яка впливає на нього як зовнішнє роздратування, приводить його в певний психічний стан, який характеризується наступними ознаками:
    • даний стан викликається зовнішнім роздратуванням, яке передається у мозок;
    • в процесі збудження і гальмування реакції нервових клітин психічний стан сприймає поведінку злочинця як таку, що загрожує небезпекою;

    • психічний стан, викликаний погрозою – це усвідомлювана психічна діяльність, можливість потерпілого усвідомлювати інформацію, яка надходить, і викликає в потерпілого суб’єктивне відчуття з розумінням місця, часу і власною особистістю; співставляє з цими поняттями свої відчуття, сприйняття, уявлення, емоційний стан, судження, висновки.
    Щоб краще зрозуміти роль і значення психічного насильства, необхідно дати загальну характеристику різним видам погроз, які можна поділити на: І) погрози скоєння протиправних дій; II) погрози скоєння дій, не бажаних для потерпілого.
    До перших відносяться погрози: а) насильством; б) спричинення матеріальної шкоди; в) шантаж; г) скоєння інших протиправних дій. До других належать: а) звільнення з роботи; б) залишення без матеріальної допомоги та ін.
    За формою виразу, є погрози:
    • усні – погрози, при яких злочинець, як правило, точно називає шкоду, якою він загрожує. Дана форма погрози може носити і невизначений характер, коли невідомо чи залякування буде фізичним насильством, як небезпечним, так і тим, яке є безпечним для життя і здоров’я потерпілого;
    • письмові – погрози, що виражені в письмовій формі;
    • за допомогою жестів – дані погрози, можуть носити як реальний, так і невизначений характер. Невизначена погроза жестами може припускати залякування насильством, яке є як безпечним, так і небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Тому невизначена погроза жестами не повинна розглядатись як погроза насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого.
    • за допомогою демонстрації зброї – погроза завжди носить визначений характер, так як змістом її є спричинення шкоди життю і здоров’ю. Тому така погроза завжди є психічним насильством. Слід відмітити, що погроза предметами, що замінюють зброю, тобто предметами, якими можна спричинити іншій особі реальну фізичну шкоду, завжди є погрозою смертю або нанесенням тяжких тілесних ушкоджень. Погроза макетами зброї є погрозою насильством в тих випадках, коли потерпілий сприймає макети як справжню зброю.
    Сучасна мова, визначає погрозу як залякування, обіцянку заподіяти неприємність, зло кому-небудь [20, с 344]. Залякувати значить “погрожувати, стращати, наводити небезпеку”

    Психічне насильство, виражене в заподіянні душевної травми, може не мати своїм наслідком, не тільки реальної, але і потенційної, фізичної шкоди.
    Погроза може усвідомлюватися потерпілим, а може і не усвідомлюватися. Однак свідомістю винного повинно охоплюватися те, що потерпілим погроза сприймається як існуюча. Відповідальність за погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або ушкодженням майна в зв’язку із здійсненням правосуддя або здійсненням попереднього розслідування, погроза також повинна бути реальною. Однак у КК України прямо не вказується на таку ознаку, як наявність підстави побоюватися здійснення погрози. Тут, очевидно, на формулюванні даної норми позначилася погроза знищенням або ушкодженням майна.
    22.10.2013 12:48

  3. 44. Гонта – Гекову
    Геков, вмій подивитися правді у вічі. Ти обгадився як юрист повністю. Принаймні у моїх очах.
    Тому що в науково -практичних коментарях до ст 171 КК України прямо сказано що:…” Умисне перешкоджання незаконній діяльності журналіста може в окремих випадках бути кваліфіковано як злочин проти життя, здоров’я…..” і далі : ..” Таке перешкоджання може здійснюватися шляхом погроз, (!!!!!) застосування фізичного насильства, обману, шантажу, пошкодження’ чи знищення майна, підкупу тощо.Чуєш ???? ” ПЕРЕШКОДЖАННЯ” ….!!!!!
    Скажи ПРАВДОЛЮБ ти наш, ЩО ТОБІ ЩЕ ПОЯСНИТИ ? Що ти не розумієш диспозиції статей КК України ? І трактуєш їх як бажає твій заражений хронічним провокаторством мозок ? Учись хлопче на лічильниках та на інспекторах РЕМу, там тебе ще трохи бояться …..:)) А те , що ти виграв у ремовських адвокатів суд говорить лише про те, що ті адвокати НЕУКИ як і ти. Якби мені довелось захищати інтереси РЕМу то я склав би позов так, що Чередаричка би продала квартиру, щоб розрахуватися з боргами …:) Хоча, по правді я на її стороні…..:)

  4. 45. Геннадий Геков, Черновцы
    К 44. Гонта – Гекову
    Нередко во время судебного (и досудебного – следствия) разбирательства, казалось бы, ОДНОГО правонарушения дело распадается на ДВА (ИЛИ БОЛЕЕ ДВУХ) разных по своей сути СОБЫТИЙ (правонарушений). Или как в народе ГОВОРЯТ, не валите всё в одну кучу. Или давайте отделим мухи от котлет.
    Так вот, ПРЕПЯСТВОВАНИЕ ЖУРНАЛИСТКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ МОЖЕТ ПРОЯВЛЯТЬСЯ
    1. (Ч. 1 СТ. 171 КК УКРАИНЫ) В ФИЗИЧЕСКОМ ПРИМЕНЕНИИ (ЗАКРЫВАЮТ ОБЪЕКТИВ ФОТОАППАРАТА, ВИДЕОКАМЕРЫ, ВЫРЫВАЮТ ЕЁ, ДИКТОФОН ИЗ РУК, РАЗБИВАЮТ, НАПАДАЮТ НА ЖУРНАЛИСТОВ, КАЛЕЧАТ ИХ И УБИВАЮТ, ПОДЖИГАЮТ РЕДАКЦИЮ И ДАЖЕ ТИПОГРАФИЮ И Т.П.).
    2. (Ч. 2 СТ. 171 КК уКРАИНЫ) ПРЕСЛЕДОВАНИЕ ПОСРЕДСТВОМ ДАВЛЕНИЯ НА РЕДАКТОРА, ВЛАДЕЛЬЦА СМИ, КОНКРЕТНОГО ЖУРНАЛИСТА (ИСПОЛЬЗУЮТСЯ РАЗНЫЕ СПОСОБЫ – ЗАКРЫТИЕ СМИ, УВОЛЬНЕНИЕ ЖУРНАЛИСТА, ЛИШЕНИЯ ПРЕМИИ, ЗАДЕРЖКА КАРЬЕРНОГО РОСТА, УРЕЗАНИЕ ЗАРПЛАТЫ И Т.П.).
    В случае Г. Еремицей я не вижу тех моментов (конкретных действий), связанных напрямую с выполнением её журналисткой деятельностью, указанной в ст. 171 КК Украины!!!
    Если же ПРИМЕНЯЕТСЯ ШАНТАЖ, УГРОЗА – ТО ЭТИ ДЕЙСТВИЯ РАССМАТРИВАЮТСЯ ПРАВООХРАНИТЕЛЬНЫМИ ОРГАНАМИ И СУДОМ ОТДЕЛЬНО!!! (отдельное преступление!). И со слов Еремицы (чиновник звонил ей по телефону и сказал: “11 октября мне позвонил владелец рыси Сергей Шехтер и начал выражать своё недовольство по поводу того, что я опубликовала материал, угрожал физической расправой”.) ТО ЕСТЬ, МОТИВ ЕГО УГРОЗЫ СВЯЗАН НЕ С ЕЁ ДЕЯТЕЛЬНОСЬЮ ЖУРНАЛИСТКИ, А НЕДОВОЛЬСТВОМ ОГЛАСКИ И НЕЖЕЛАНИЕМ ДАЛЬНЕЙШИХ ПУБЛИКАЦИЙ В СМИ! Ведь предать публичной огласке могли и не журналисты (например, односельчане, правозащитники, зелёные, экологи и др.). И, я думаю, реакция Шехтера была бы такой же.
    Мне, в связи с моей деятельностью Правозащитника, неоднократно угрожали и нападали. Открывались уголовные дела. Но ни разу эти уголовные преступления не квалифицировались как ПРЕПЯТСТВОВАНИЕ ПРАВОЗАЩИТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. МОТИВАЦИЯ И ВО ВРЕМЯ СЛЕДСТВИЯ, И В СУДАХ ЗВУЧАЛА – ” В СВЯЗИ С ТАКИМИ-ТО ДЕЙСТВИЯМИ ГР. ГЕКОВА, НАПРАВЛЕННЫМИ НА ПРЕСЕЧЕНИЕ ТАКИХ-ТО ПРАВОНАРУШЕНИЙ, К НЕМУ БЫЛИ ПРИМЕНЕНЫ УГРОЗЫ В СЛОВЕСНОЙ И ФИЗИЧЕСКОЙ ФОРМЕ … !!!”
    В случае с Г. Еремицей её публикация всего лишь совпадение с её профессией. И не больше. Поэтому угроза в её сторону будет (И ДОЛЖНА!) рассматриваться как УГРОЗА ФИЗЛИЦУ, В СВЯЗИ С ПУБЛИКАЦИЕЙ ТАКОЙ-ТО СТАТЬИ “ПРО НЕПРАВОМІРНЕ УТРИМАННЯ” ЧЕРВОНОКНИЖНОЇ ДИКОЇ ТВАРИНИ РИСІ. Кстати, нет в украинском языке слово “ДЕРЖИТ”, а есть “ТРИМАЄ”.
    23.10.2013 12:11
    46. Геннадий Геков, Черновцы
    К Гонте.
    ХОЧУ ДОБАВИТЬ. Можно подумать, что вы и такие, как вы РАНЬШЕ пылали ко мне любовью и уважением. Ваш лексикон подтверждает то, какая у вас ко мне ненависть — “Ти обгадивсяяк юрист повністю. Принаймні у моїх очах.” “І трактуєш їх як бажає твій заражений хронічним провокаторством мозок ?” “Чи на пальцях ще пояснити великому юристу – активісту боротьби за чистоту туалетних плиток ……:))”
    Да, и скрываетесь вы под НИКОМ, в отличие от меня. СТРАШНО???!!!
    23.10.2013 12:14

  5. 48. СМЕРДИТЬ аж за край!
    Для наших людей – головне обгадити. І не головне кого, за що, коли і як…. Зайдіть в любу новину. Поливають брудом всіх по повній програмі. Люди, отак обісрані всі будемо і кому буде користь? – НІКОМУ.
    49. СМЕРДЮЧИЙ ГЕЙКОВ! БРИСЬ!
    ФУУУУУУУУУУУУ!!!! Гековщина смердюча! Брись звідси! Яке право ця потвора має принижувати та ображати людей! Шановні журналісти – вас називає цей Геков – НЄЧТОЖЕСТВАМИ??????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Це вже не можна терпіти!

  6. Журналістика без відповідальності(подвійна гра медійників)
    Шеф-Редактор, Статті – 18.10.2013
    Автор: Святослав Вишинський

    Останні декілька тижнів у Чернівцях актуалізувалась тема блогосфери. Весною в мережі «ВКурсі» вперше прозвучала теза про «смерть журналістики», котра в серпні-вересні вилилась у серію критичних матеріалів, спрямованих проти буковинських ЗМІ – 19 вересня в ефірі ТВА журналісти відповіли на неї своїми звинуваченнями. 23 вересня у блогах була оприлюднена компрометуюча інформація щодо ринку «Добробут» – а з нею розпочався новий виток дискусії щодо заангажованості традиційних медіа. 8 жовтня бесіда продовжилась під час презентації підручника з громадянської журналістики в Українському народному домі – нарешті, 14 жовтня в «Literatur Cafe» відбулось засідання Чернівецького медіа-клубу за участі найвідоміших блогерів і журналістів, на якому слова про заангажованість, маніпуляції та ін. прозвучали безпосередньо. Майже всі ці інциденти відбулись за моєї участі, тому, перш ніж розпочати розмову про нові медіа як інформаційну та політичну технології, варто розставити на місця найбільш суперечливі моменти попередніх дискусій.

    Публічна приватність

    Одна з наскрізних тем цих розмов стосується права використовувати приватні записи і фотографії в засобах масової інформації – без відповідної санкції власників. Тема була піднята скандальним чернівецьким блогером і «за сумісництвом книготорговцем» Віктором Довганичем і стосувалась використання його приватних світлин із соціальних мереж «Facebook» та «Одноклассники» на шпальтах інформаційної агенції «BukNews». Не вдаючись у подробиці того, наскільки сам фігурант побіжно заохочував ці дії, варто констатувати, що чернівецькі журналісти вважають таку практику нормальною (на замітку політикам і громадським діячам). Це означає, що всупереч і звичним етичним принципам, і навіть офіційним правилам соціальних мереж – фотографії та особисті коментарі публічних осіб, навіть закриті для стороннього перегляду, «как ни в чем не бывало» можуть виринати на шпальтах електронних і паперових видань.

    Люди, які виросли в цифрову епоху, попри відсутність багатьох табу в Інтернеті, все ж вирізняють відчуттям певних норм поведінки у віртуальному просторі – тим, чого зазвичай не вистачає поколінню традиційних медійників, яких у подібних ситуаціях носить з однієї крайності в іншу. В дійсності, журналісти, що користуються новими медіа, найчастіше слабо розрізняють їхню специфіку – і ще рідше читають правила при реєстрації чи слідкують за політикою приватності. На момент дискусії стало очевидно, що, передруковуючи матеріали з мережі «Facebook» та ін., ніхто з буковинських журналістів попередньо не звірявся з тим, які налаштування приватності проставлені в кожній окремо взятій публікації (вони можуть різнитись), як і в хроніках і фото-альбомах у цілому. А під час крулого столу в «Українській книзі» ці претензії взагалі спростували як беззмістовні, бо, на думку деяких фахівців, усе, що розміщено в Інтернеті – так чи інакше є здобутком громадськості.

    Теза настільки ж поширена, наскільки й неправильна. Для таких випадків у більшості соціальних мереж і введені рівні приватності – тож навіть те, що доступно персонально вам, не є і необов’язково повинно бути доступним іншим(принцип «circles»). Передрук матеріалів із будь-яких закритих для незареєстрованих осіб і пошукових систем мереж відтак є порушенням чиєїсь приватності. У випадку буковинських журналістів – порушенням свідомим, адже зовнішній Інтернет давно перестав бути для них джерелом інформації. Такі матеріали не тільки не є публічними в принципі, але в більшості випадків не можуть бути перевірені ні читачами, ні колегами – у всіх інших випадках доведеться покладатись на чиїсь цитати або скріншоти, що само по собі недопустимо.
    Першим таким прецедентом у Чернівцях можна вважати публікацію у 2011 р. одним із поважних місцевих ресурсів фотографій буковинських політиків і бізнесменів, скопійованих з «Одноклассников» – чи не найзакритішої із соціальних мереж. Фотографій у кращих таблоїдних традиціях – з літнього відпочинку, з гострими супровідними коментарями. В ході круглого столу 14 жовтня журналісти заявили, що мали і мають на це право – відкрито задекларувавши цим «жовтизну» власної роботи. Благо, бігати за жертвами як paparazzi в наш час необов’язково – достатньо додатись у «друзі» і поритись у віртуальній «білизні». Можна довго дискутувати про формальні моменти, але на лице та обставина, що ЗМІ підтримують завідомо брудні правила гри – тому що сенсації завжди дорожчі.

    Об’єктивні маніпуляції

    Якщо «білизна» в капелюсі – то «в капелюсі» й усе інше. Зманіпулювати будь-якою інформацією – справа техніки і почуття гумору, що професіонали демонструють у Чернівцях мало не щодня. Не секрет, що для створення правильного інформаційного та емоційного тла достатньо витримувати алгоритм: маніпулятивний заголовок – провокативна ілюстрація – односторонній текст – і (в кращому разі) коротке спростування з боку опонента. Котре після всього виглядає не тільки непереконливо, але часто дає прямо протилежний ефект. Кожен журналіст знає це і в приватних бесідах не соромлячись говоритиме, що робота журналіста – створювати провокації. А не інформувати суспільство.

    Парадокс дискусії «блогери vs. журналісти» в тому, що перші (завідомо суб’єктивні) звинувачують у суб’єктивності других (видимо об’єктивних), тоді як будь-які вимоги стосовно дотримання журналістських стандартів нині вважаються «юнацьким максималізмом», «тоталітарними замашками» або, чого доброго, «грою на стороні влади». Публікуючи свої особисті думки, блогери на практиці виявляються менш упередженими, аніж ті, для кого об’єктивність мала би становити частину професії. При цьому буковинські професіонали, на відміну від буковинських аматорів, часто не підписують свої статті або приховуються під псевдонімами – так що закономірно напрошується запитання, хто ж у цьому карнавалі є справжніми блогерами? Як показує досвід, у ряді випадків за рівнем суб’єктивності журналісти нічим від них не відрізняються – але при цьому вводять в оману читачів, створюючи видимість стандартів, яких у дійсності не дотримуються. У блогах, з усіма їхніми недоліками, об’єктивності на порядок більше. І це насторожує.

    Однак під тиском аргументів 14 жовтня чернівецькі журналісти почали так яро захищати своє право на суб’єктивність і політичну заангажованість (аж до тези Петра Кобевка про те, що журналістика, власне, і є політикою), що в мене склалось враження, що деяким ЗМІ давно пора змінити назви «громадсько-політичних газет» та «інформаційних агенцій» на блоги «Міськів Терецянутих», «Охрімів Навуходоносорів» та ін. представників місцевої медіа-фауни. Після всього цього будь-які розмови про збалансованість та об’єктивністьзвучать як фарс – і направду є фарсом. Адже якої фактологічності можна очікувати від дійсних і колишніх працівників партійних прес-служб, часто по сумісництву кандидатів і депутатів політичних сил, чий основний життєвий інтерес давно звівся до банального «утриматись на плаву».

    В цьому всьому не було би нічого двозначного, коли би було прийнято називати речі своїми іменами. Чомусь і політики, і журналісти – і тут вони дуже подібні – однаково цього соромляться, ховаючи голови за ширмою напускної «неупередженості» та колективного професійного «я». Однак це більше не надає ваги словам. На що я маю декілька рецептів: перейменувати «журналістику» на «публіцистику», «ЗМІ» на «блоги», не приховувати суб’єктивності та послідовно її наголошувати. Питання чесності найчастіше є питанням точності – як понять, так і обрахунків. Підписуйте статті іменами спонсорів і сумами пожертв. Для Чернівців це буде революційно.

    Блаженна недоторканість

    У тому, що Петро Кобевко і Вадим Пелех сказали «Біля вікна» на каналі ТВА 19 вересня, відчувалось нездорове бажання знайти «цапів-відбувайлів», якими завжди виявляються люди з власною думкою. Журналісти звикли безапеляційно і часто безпідставно, заради грошей, сенсації чи власного задоволення, не будучи фахівцями, критикувати всіх навколо, але не визнають зі іншими права критикувати самих журналістів. Навіть коли йдеться не про політику, а про такі сфери як реклама, якість контенту і т.п. На їхню думку, критикувати ЗМІ, не будучи членом НСЖУ або працівником традиційних медіа – не те, що самонадіяно (блогери – «некомпетентні»), ба навіть злочинно. Дехто заходить так далеко, як Юрій Чорней, що і банальну постановку незручних запитань ототожнює з «доносами». Логіка настільки ж проста, наскільки й неспростовна: фахово критикувати журналістів можуть тільки журналісти – і в той же час робити це вони «морально» не в праві.

    Зовнішня критика несприйнятна, оскільки «некомпетентна», тоді як внутрішня принципово недопустима в силу особливостей кругової поруки. Той, хто її порушує, автоматично перетворюється на «руку влади», «Москви» (дописати на власний розсуд). Цілий інструментарій для покриття своїх і чужих помилок, непрофесіоналізму чи відвертої продажності. При цьому необов’язково вдавати із себе опозиціонерів, позаяк це всього лиш засіб заробітку, джерела якого змінюються на кожних виборах. Медійники грають так само, як і їхні патрони, у грі масок між ними різниці. І так само, як депутати у площині закону, журналістський цех претендує на недоторканість – у громадській думці.

    Дехто з блогерів усерйоз вважає, що демарші з боку журналістів виказують страх втратити монополію на інформацію – проте, так чи інакше, вона втрачена вже давно. Те, з якою частотою традиційні ЗМІ кують «новини» з чиїхось «стін» і «твіт»-повідомлень, демонструє всю безглуздість таких занять. Навіщо переглядати на їхніх шпальтах перекази реплік, котрі я і без них прочитаю в першоджерелі? В чому полягає роль журналістів, які добровільно здали аналітику і перетворились на «сорок» celebrities і прес-служб? Часи змінюються, механізми відточуються – хтось стає зайвим.

    Випади зі сторони блогерів і журналістів – не спроба самозахисту, а, швидше, вигідна легітимація опонентів. Оскільки звинувачувати в нечесності самих себе некоректно, політологів – самоочевидно, шулерам за краще розпочати нову партію з дилетантами. І я майже не сумніваюсь, що рахунки за чиїсь помилки та невдалі ігри в політику пізніше будуть виставлені стороннім суб’єктам, як то блогерам і громадським активістам. І це буде найпростіший спосіб уникнути відповідальності та покрити власну – нерідко подвійну – гру.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *