Психологія українця-гельмінта

Не дивуйтеся, але гельмінт має-таки свою психологію. Суть її – паразитарна. Тобто глист живе за рахунок іншого організму, паразитуючи на ньому.

А тепер давайте уважно поглянемо на себе – кожний з нас. Але придивимося чесно й прискіпливо. Хто ми є? Паразити! Чому? Бо намагаємося більше взяти й менше дати. Саме так вибудовуємо і суспільство. І саме від цього наші біди.

Громадянське суспільсво подібне на людський організм. Той, хто знає його будову, не дасть мені збрехати: кожен орган (печінка, серце, нирки тощо) на 20% працюють на себе, себто на своє відновлення, і лише решта йде на потреби організму в цілому. Саме так має будуватися й успішне суспільство. Тож не таким уже й поганим було гасло: «Раньше думай о Родине, а потом о себе».

Натомість ми (саме ми!) розплодили олігархів – чистої води паразитів, яким дозволяємо ще й керувати собою. Бо за гроші вони купують собі не тільки голоси на виборах, а й партії. А потім через телебачення зомбують народ, себто нас із вами, засіваючи махровий індивідуалізм («Слабое звено», «Последний герой» тощо) та привчають до думки, що ближнього слід топити, коли це на догоду твоїм інтересам. Одне слово, заповнюють душу людську лайном, після чого вона й розкладається…

Чи могло б таке статися у нормальному, здоровому суспільстві? Жодним чином! Громадяни не дозволили б. Для прикладу – Китай. Хіба там немає мільйонерів та мільярдерів? Є! Але колективний розум (читай: суспільство) не дозволяє їм нахабніти до тієї межі, коли вони можуть задля прибутку просто проковтнути всі чесноти та здоровий державницький глузд. Натомість, у нас населення, на жаль, уже втратило будь-який контроль за процесами, що відбуваються в країні.

Причина такої сумної для більшості ситуації на поверхні: кожен з нас має паразитарне мислення і продукує його туди, нагору. Адже подумки ми розуміємо, ні, навіть вибачаємо чиновниів-хабарників та олігархів. Бо на їхньому місці діяли б так само. Тому й видряпуємося на верхні щаблі, щоби й собі, коханим, урвати від суспільного пирога побільший шмат.

Захланність тягне за собою суспільну інертність. Тож і дозволяємо робити із собою все, що заманеться тим, хто нагорі. Захотіли поміняти Конституцію – будь ласка. Забажалося повіернути назад – не проблема. А при потребі – ще раз перепишемо. Бо Конституційний суд все одно прийме рішення, яке йому продиктують, не замислюючись про наслідки.

Адже забули назавжди про волю народну, тобто про референдум, рішення якого передбачало відміну парламентської недоторканності та зменшення кількості членів Верховної Ради. Забули наче за велінням чарівної палички згори. І ніхто не обурювався і не обурюється, ніхто не протестує. Подібного, до речі, не можна уявити у Франції, Чехії, Німеччині чи будь-якій іншій цивілізованій країні. Бо там людям не байдуже, як нам. Бо там до такого негативу – зась.

Натомість, ми рвемося до влади задля власного задоволення і збагачення. Ось у цьому і є психологія паразита. І доки від неї не відмовимося, житимемо зле. І ми, і наші діти…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *