Президент… але поза політикою

– Як JCI «дісталася» до України? Як ти потрапив до організації?
– До федерації запросив мій добрий знайомий Олег Давиденко. 2001 року він поїхав до Мінська на конгрес і «привіз» ідею JCI в Україну. Спочатку федерація нараховувала лише чотирьох членів, згодом однодумців побільшало. Але ми й далі працюємо над залученням молоді . Хочемо створити осередок для молодих людей, які бажають змінити країну та зацікавлені у міжнародних контактах.
– Які умови вступу до JCI?
– Коли молода людина хоче до нас приєднатися, вона пише заяву і бере участь у щомісячних зборах. Головне при вступі – мати бажання розвиватися як особистість і допомагати іншим.
– Хто керує осередком федерації у Чернівцях?
– Відмінність нашої організації в тому, що її керівні органи на всіх рівнях щорічно оновлюються, тому можна спробувати себе на різних посадах. Тож я – Національний президент лише на рік. Локальний президент у нашій області – Дмитро Прокопець. Усі керівники обираються шляхом голосування. Національний президент протягом року представляє Україну на міжнародних форумах. До речі, там існує цікаве правило. Презентуючи свою країну, ти повинен бути одягненим тільки у смокінг або в національний костюм.
– У скількох країнах ти встиг побувати? Де тобі найбільше сподобалося?
– Об’їздив біля десятка країн. Найбільше сподобалося в Естонії, Японії й Німеччині. Там доброзичливі люди, чисті міста. Найголовніше – багато що доступне простим людям. Наприклад, пообідати в японському ресторані, в перерахунку на наші гроші, можна приблизно за 40 грн, а в аеропорту «Шереметьєво» на таку суму можна хіба що помріяти. Та й сервіс у дорогих і дешевших закладах майже не відрізняється: персонал ввічливий і ставиться з повагою до кожного клієнта. А ось Швеція, попри рекламу, виявилася дуже дорогою країною.
– Якісь курйози у подорожах траплялися?
– Що було, те було! Ось нещодавно в Японії ми з другом увечері попили пива. Вранці сиджу за комп’ютером, відчуваю – трясе. Думаю, мабуть, від пива. Засумнівався і збагнув, що «трясе»… Землетрус у Японії – справа звична, поки штукатурка зі стелі не сиплеться – сиджу. Усе затихло, думаю: «Пронесло, легенько так трясонуло!». Наступного дня бачу газету: у місті, яке за 150 км на північ безліч руїн, сильні поштовхи.
Були і смішні випадки. У Швеції нас поселили у гуртожитку морського коледжу і видали ключі, які підходили лише до однієї кімнати і дверей на поверх. Просили не загубити, бо нічим не відкриють. А виклик слюсаря коштує 200 євро. Спочатку такий ключ загубили бельгійці, наступного дня – німці. Я ж перед від’їздом вирішив залишити друзям на кухні добрий коньяк. До літака – година. Виходжу до коридору – двері замикаються. А ключ – усередині! Я в одних шкарпетках починаю шукати організаторів – жодного. Беру стільчик і намагаюся залізти через вікно – високо. Кажу: ось 200 євро, викликайте слюсарів з міста і швидко, бо літак не чекатиме! Та де там! Виручили монтери, причому, безкоштовно: вони мали універсальні ключі від усіх дверей до будинку.
– Про кар’єру політика не замислювався?
– Політиком бути не хочу. По-перше, у нас неполітична організація. По-друге, зараз ставати політиком – складно і сумно.
– А яка ж мрія у Національного президента?
– Хочу стати заможною людиною і подорожувати для відпочинку, а не для роботи. А ще хочу покататися на винищувачі, який піднімається у стратосферу, є такий атракціон.
– Як гадаєш, чому мрії і щастя у нас вимірюються матеріальними благами?
– Ой! Мене попереджали, що журналісти ставлять каверзні запитання! Чесно кажучи, для щастя мабуть головне не гроші, а гармонія в стосунках з ближніми і з власним внутрішнім світом. Гроші – засіб для досягнення мрії. На жаль, така наша реальність. До того ж, вона дуже швидко змінюється, тому головне нині – швидко переорієнтовуватися. Мету треба або досягати, або вчасно змінювати.
– Тебе особисто щось змінило останнім часом?
– Я не був ризиковою людиною, але бізнес змусив мене стати певною мірою екстремалом. Ще я навчився доходити компромісу, хоча раніше часто наполягав на своєму.
– Ти – егоїст?
– Не знаю, але думаю, що ні. Принаймні, намагаюся ним не бути. Для мене важлива думка інших людей, я хочу, щоб поруч зі мною було комфортно. Вмію цінувати дружбу. Не люблю самозакоханих і циніків, а ще – хамів. Хоча з останніми легше боротися їхньою ж зброєю. Помітив, якщо відверто грубіянити у відповідь, вони швидко «гаснуть».
– Чи є різниця між чоловічою і жіночою дружбою?
– Коли порівнювати стосунки чоловік-чоловік і жінка-жінка, не знаю. Проте я помітив, що мені «легше» дружити з жінками. З ними якось невимушено налагоджуються дружні (саме дружні!) стосунки.
– Які жінки тобі подобаються?
– Добрі, порядні, з щирим серцем, які віддають перевагу здоровому способу життя.
– Це щоб не пила, не курила..?
– Зроби хоч маленьку поблажку, це ж моє перше інтерв’ю! Здаюсь! Напиши: без дуже шкідливих звичок! (перевірено: трохи коньяку шкідливою звичкою не вважається – Л.Я)
– Розкажи про свою сім’ю…
– Звичайна сім’я – тато і мама. Рідних братів і сестер, на жаль, не маю. Зате двоюрідних – майже 40! Річ у тім, що в татовій родині було 8 дітей, у мами – 4, і в усіх є діти.
– Сам про одруження і дітей думав?
– Думав. Але ж обереш одну дівчину – інші образяться (сміється). Хочу не менше двох діток, неважливо, хлопчики це будуть чи дівчатка.
– Як ти відпочиваєш?
– Дуже люблю авто і швидку безпечну їзду. У нас так відпочити майже неможливо. Обожнюю лижі – це швидкість, легкість, свіжість. І за помилки розплачуєшся лише синцями і снігом за коміром. Отримуєш задоволення і ні про що не переймаєшся.
– Може, ти ще й з інопланетянами хотів би зустрітися? (дружний сміх)
– Думаю, нічого корисного з того не вийшло би. Краще зустрічатися з цікавими людьми тут. Або з відомими персонажами.
– Хто найбільше подобається?
– Імпонує Жанна Д’Арк. Нещодавно подивився про неї фільм з Мілою Йовович у головній ролі. Сподобалося її нестандартне мислення і пошук несподіваних виходів з важких ситуацій, які оберталися перемогою. До речі, дуже потрібні якості в наш час.
– Що ти ще дивишся або читаєш?
– Люблю комедії і мелодрами, а найбільше – історичні і документальні фільми. Можна дізнатися багато цікавого або подивитися і оцінити події, винаходи, персонажі «з вивороту».
– Чи віриш ти в Бога, удачу або щось інше містичне?
– У Бога вірю. Це робить людину впевненішою. Удача? Мені легко нічого не давалося, але час від часу  фортуна підкидала мені чудові сюрпризи. А найбільша удача, – впевнений, ще попереду!
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
Досьє:
Георгій ЗВІРІД, 30 років. За гороскопом – Овен. За фахом – інженер-програміст. У дитинстві мріяв стати космонавтом. Неодружений, полюбляє швидкість і власний день народження.

Довідка «Версій»
Всесвітня федерація молодих лідерів і підприємців (JCI) – неполітична волонтерська організація. Заснована 1915 року і діє в 110 країнах світу. Працює в 4-ох напрямках: індивідуальний розвиток лідерських якостей, розвиток бізнесу, міжнародний розвиток та здійснення волонтерських проектів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *