Позбавлення ілюзій. 1993 рік: Як вітчизну ділили

Продовжуємо серію матеріалів, присвячену буковинській історії 1991-2011рр. Саме в цих роках – найгостріша інтрига. Як сталося, що сірі й непомітні чиновники стали власниками багатомільйонних статків? Як сталося, що заводи, які будували всім миром, опинилися в руках небагатьох «обраних»? Чому, бажаючи свободи, люди отримали нове ярмо?

Ця епоха – суцільний бенефіс перевтілень: колишні комуністи стають добропорядними буржуа й демократами, щирі борці проти корупції – корупціонерами, переконані демократи затискають країну в лещата диктатури. Просто якісь перевертні в костюмах. Коли годинник відбиває годину «ікс», вовкулаки стають людьми, а люди, як не прикро, – вовкулаками. Але, диво з див (!) – нікого це не дивує. Втомлений люд не піднімає голови, а прямує життям, не звертаючи уваги на те, які тут фокуси відбуваються.

Це наша історія, історія сусідів по будинку, перехожих на вулиці, власників котеджів, що неподалік, теперішніх героїв буковинських політичних хронік. Вона вийшла несподівано сумною. Хотілося гламуру, веселухи, історичних анекдотів, а з-під пера лізе Еклезіаст, чого автор і сам не очікував. Отже, сьогодні про 1993р.

Уcі їхали?

Дев’яносто третій на Буковині спантеличив спільноту, що хотіла будувати капіталізм «з людським обличчям» та «навернутися до європейських цінностей», дивним трафунком. На Чернівецькому вокзалі при штурмі потягу пасажири задавили двох осіб. Багато хто пам’ятає, як по-суворівськи брали тоді загальні вагони потягів комерсанти-початківці. Жодна фортеця не втрималася б від навали таких ентузіастів. Невиразна замітка про цей випадок чомусь вразила, тож наведу її:

«Раз по раз на залізничному вокзалі лунає повідомлення такого змісту: «20 жовтня при штурмі поїзда «Чернівці – Київ» загинули пасажири. Будьте обережні при посадці». А сталася ця сумна пригода так, – розповів заступник начальника станції О. Гуцул. – Пасажир Ю. Прокопенко та проводжаючий його В. Дутка стояли на посадочній площадці. Коли подали поїзд №628, натовп таких же пасажирів, штурмуючи вагони, буквально зім’яв і заштовхав їх під ці вагони». Далі технічні деталі і – закінчення: «Так, зараз їдуть усі. Усім не вистачає місць, терпіння, поваги. Але треба бути обережними».

Ось це слово «усі» – найстрашніше. Цей випадок можна сприймати як символ.

Не всі. Знайомі ж усі обличчя!

Цікаво відстежувати біографії теперішніх політиків. Коли повернувся таємничий ключ і вони стали тими, ким вони є? Треба сказати, що, очевидно, люди народжуються для своєї долі.

Вже тоді, наприклад, молодий науковець і колишній комсомольський діяч Володимир Куліш запрошений на посаду заступника голови міськвиконкому. Тобто, став заступником Віктора Павлюка, якого не збентежило те, що Куліш ще перед тим зробив непогану комсомольську кар’єру. Новопризначений науковець займається роздержавленням власності. А інтерв’ю уже з приводу звільнення Куліша бере молодий журналіст, прес-секретар голови ОДА Григорій Галиць.

На всю розкручуються молоді буковинські бізнесмени: керівник ПО «Альянс» Михайло Папієв, виробничо-кооперативного об’єднання «Буковина» Ігор Плужников, уже згадуваний Фірташ.

Ще безліч цікавих постатей, наприклад, грошовий туз Арон Майберг, який свого часу викладав у Чернівецькому механіко-технологічному технікумі, а пізніше перейшов на роботу до «Чернівцітехобслуговування». Нині чоловік контролює мало не всю авіацію України і є генеральним директором компанії «Аеросвіт». Чому саме він? Не льотчик, не конструктор, не авіатор, врешті-решт. Ось вони, особливості бізнесу по-українськи!

Генадій Москаль керує буковинською міліцією. Повертаються на Україну з Москви буковинці Олександр Зінченко і Володимир Ткач, працівники ЦК ЛКСМ. І навіть зовсім юний Арсеній Яценюк уже відкриває юридичну фірму «Юрек ЛТД». Як пишуть Інтернет-видання, засновників було двоє, другий – син Івана Гнатишина. Серед клієнтів «Юрека» теперішні очільники. Цікаво, що ці злети й тріумфи за часом збігаються з роками, які більшість громадян вважала неймовірно важкими.

Бюджетні зарплати були помітно нижчими за прожитковий мінімум. Цифри на новій українській валюті ставали фантастичними. Кіло ковбаси коштувало наприкінці року сто тисяч купонів (http://icoupons.ru/ino/chainreactioncycles-com/). З цього приводу з’явився розхожий гіркий жарт: «Тепер в Україні всі мільйонери». Збулася мрія
пострадянського громадянина!

Весела епідемія

Ще одна ознака часу – епідемія сифілісу, що почалася на Буковині. За один рік кількість випадків венеричного захворювання (і без того чимала) збільшується втричі. А якщо порівнювати з радянськими роками, збільшення становить 700%! Вочевидь, це пов’язане із розквітом проституції і веселим життям «човників». Опитування підлітків фіксують, що у чемних Чернівцях існує ще й підліткова проституція. В буковинських газетах з’являються перші публікації про сексуальних рабинь. Сутенери й повії – в центрі уваги суспільства. Росія, приміром, шокована проведеним опитуванням: валютна повія входить в десятку найпрестижніших професій. Від часу падіння СРСР, у якому «сексу не було», минуло тільки два роки.

Фінансові піраміди й «ГАРАНТ»оване поховання

Дев’яносто третій – рік фінансових пірамід. Улюблена розвага можновладців – трохи порозводити «лохів». На Буковині – як і всюди. Однак буковинські будівничі пірамід – передбачливіші і не такі марнославні, як їхній російський колега Мавроді. Вони своїх імен не афішують. Фірма «Гарант» не шкодує грошей на рекламу. Причому, рекламу досить високопрофесійну. «Ми переводимо ваші гроші у валюту», – запевняють бізнесмени. І судячи з усього, не брешуть. Однак, як з’ясувалося через два роки, треба було читати «Ми переводимо ваші гроші у валюту для себе».

Коли вкладники – любителі тисячевідсоткових прибутків прийшли до тями, фірма «Гарант» уже розчинилася у повітрі. Залишивши «зіц-прєдсєдателів», завдання яких було просте і неприємне – відсидіти. Нашу знамениту піраміду, до речі, характеризує суто буковинська сентиментальність. Щось на кшталт: справи справами, але й Бога треба знати. Пенсіонерам, які втратили свої внески у «Гаранті», пообіцяли безкоштовне гідне поховання. І обіцянку загалом виконали.

З тими ж, хто співчуває бідним простодушним буковинським пенсіонерам, поділюся враженнями від однієї зустрічі. Одна досить бадьора старенька, якій уже за вісімдесят, весело розповіла мені про те, як була вкладником фірми «Гарант». Виявляється, вперше в житті колгоспниці з’явився азарт біржового гравця. Про цей таємничий азарт вона згадує досі. «Ви що, не розуміли, що вони обманюють вкладників?», – тупо запитував я, співчуваючи її важкій долі. «Розуміла, чого ж не розуміла. Але ж якийсь час вони мали виплачувати ці шалені відсотки. Головне було – вчасно забрати гроші». Стара розважалася пошуком «свіжих» пірамід, а потім розраховувала, коли вчасно треба забрати гроші. За її словами, в ті роки вона примножила свій невеличкий капітал у п’ять разів. Навіть з урахуванням втрат.

Шляхетна приХватизація

Нарешті розпочалася довгоочікувана приватизація та ваучеризація. Процес цей досить широко висвітлювався в буковинській пресі. Відділ у справі роздержавлення власності Чернівецької ОДА очолює активіст Руху Георгій Манчуленко. З цієї посади він стартує в депутати Верховної Ради, де сидітиме аж три скликання. Звіти посадовців залишають враження, що сам процес приватизації був невинний, високоморальний, у чомусь навіть шляхетний.

Просто дивуєшся, як красиво ділили Вітчизну. У своїх інтерв’ю Георгій Манчуленко звітує про піонерів приватизації: взуттєву і панчішну фабрику, ВО «Трембіта». Нові власники підприємств, звісно, трударі – колективи згаданих підприємств. Лише за умов капіталістичної України народ направду стає власником заводів, газет, пароплавів. Але це – перший етап.

Про другий реаліст Манчуленко висловлюється вже туманно, мовляв, не всі підприємства рентабельні, тож потребують більш реального власника, аніж колектив. Власника, який може вкласти інвестиції. Ці непримітні слова, тільки один абзац у звіті, й стають доленосними. Це шлях, стежина для нових ділових людей. Досить скоро підприємства у власності працівників, усі ці справедливі акціонерні товариства успішно, з допомогою власного ж керівництва, банкрутують і отримують реальних власників. Ними, як правило, стають ті ж директори підприємств. І одразу підприємства, які вважалися банкрутами, стають досить-таки рентабельними! Це диво притаманне суто українській економіці.

Ще більше українське диво – працівники, замість того, щоби влаштовувати грандіозні скандали та страйки, спокійно віддають свою власність навіть без спроби відновити справедливість. Як писав один поет з іншого приводу, «гвозді би дєлать із етіх людей».

У лексиконі люду з’являється нове слово «ваучер» – це та частка Вітчизни, що по справедливості належить тобі. Згодом з’ясується, що біля Червоноармійського ринку (там скуповували ці папірці) це коштує лишень дві-три пляшки горілки. Ось вона – доля громадянина у розподілі. Що теж глибоко символічно.

Однак, початок ваучерізації виглядав безневинно і знов-таки в чомусь шляхетно. Про це роз’яснював буковинському народу Геннадій Кміта, тодішній директор департаменту економіки ОДА. Зокрема, він повідомляє, що ваучери повинні бути іменними і можуть бути використані громадянами тільки для придбання державного майна, не можуть бути передані або продані іншим особам, інакше вважатимуться недійсними. Це, мовляв, принципова позиція уряду та Верховної Ради. Головна проблема – складання списків громадян.

Невідповідність цього звіту тому, що відбулося, – очевидна. Але очевидною вона стане через кілька років. Що ж, любителям почитати інтерв’ю посадовців можна зробити висновок: на Україні такі звіти існують лише для заспокоєння мас. Іншого смислового навантаження вони не несуть.

(Далі буде)

Ведучий рубрики Сергій ВОРОНЦОВ

1 response on Позбавлення ілюзій. 1993 рік: Як вітчизну ділили

  1. Містечкових «героїв» України треба знати в обличчя.
    Або простіше: хто «законно» приХватизував суспільне майно.
    Сергію, Ви дуже впевнено, педантично, наглядно показали всі деталі цієї оманливої театральної вистави під назвою «Всенародна приватизація державного майна». Чекаю на продовження вистави… ))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *