Перемога на виборах: Міраж влади

Фініш і новий старт

Виграти вибори не головне, головне – виграти владу, що до виборів не зводиться. Свого часу кучмівський «розпорядник парламенту» Олександр Волков сказав, що достатньо розумній людині хоч раз прийти до влади – і її від неї більше ніхто не усуне.

Найвідоміший приклад такої людини – Йосиф Сталін, спочатку обраний на другорядну, мало не господарську посаду генсека, яка згодом перетворилася на найвищу в Радянському Союзі.

17 лютого 2010 року ЦВК оголосить результати другого туру виборів Президента. Кандидат, який стане Президентом, відтоді активно формуватиме свою команду, призначаючи, поки що неофіційно, людей на ключові посади.

20 лютого в «Урядовому кур’єрі» буде опубліковано інформацію про обрання нового Президента. Не пізніше 8 березня він складе присягу у Верховній Раді й того ж дня призначить керівників Секретаріату Президента та Державної служби охорони, секретаря Ради національної безпеки й оборони та власних радників.

Тут у нового президента і почнуться проблеми та справжня боротьба за владу. Хто б ним не став. А все завдяки конституційній реформі – «полум’яному привіту» від Віктора Медведчука й Олександра Мороза з 2004 року, який частина помаранчевих не змогла оцінити за часів президентства Віктора Ющенка, але зможе гідно оцінити після його відходу з посади.

Суцільні обмеження

Підготовлена й реалізована під час помаранчевої революції реформа
значною мірою зробила з глави української держави англійську королеву – фігуру, змушену читати «партитуру», яку їй підносять інші, обмеживши для цього повноваження Президента у сфері законодавства та призначенні кадрів.

Так, у разі обрання найбільш імовірний кандидат Янукович тепер не зможе відправити у відставку уряд. Він лише зможе призначити вакантного міністра оборони і замінити чинного міністра закордонних справ Петра Порошенка. І то за згодою 226 народних депутатів – парламентської більшості, складеної бютівцями і прихильними до них «нашоукраїнцями».

У Віктора Федоровича виникнуть також проблеми зі зміною проющенкових голів обласних і районних державних адміністрацій – славнозвісної «вертикалі влади». Адже губернаторів президент призначає за поданням прем’єра, яким є його лютий ворог – Юлія Тимошенко, а очільників районів він має призначати лише за поданням голів ОДА, які оглядаються і на прем’єра також. Адже від прем’єра залежатиме бюджет області та надходження коштів із столиці.

Президент буде обмежений і в призначенні суддів КС, очільників Нацбанку, прокуратури та СБУ, оскільки на їхнє призначення йому потрібна буде згода все тієї ж парламентської більшості з 226 «багнетів». А вона, себто ця більшість, точно не захоче віддавати «караючі мечі» правосуддя та ключі від скарбниці до рук свого опонента, який прагне реваншу, «нічого не забувши і нічого не навчившись», як французькі королі з династії Бурбонів після падіння Наполеона Бонапарта.

Чужі вівці у своєму стаді

Несолодко буде «дону Я» і у власній нібито вотчині – Раді національної безпеки та оборони. Саме на підставі рішень цього органу приймаються укази Президента у сфері безпеки. Хоча гарант Конституції і формує склад РНБО особисто, однак до неї, за посадою, входять глава уряду і міністр внутрішніх справ. А ці посадовці докладуть усіх зусиль, щоби рішення РНБО (які приймаються простою більшістю голосів її членів) або приймалися на користь глави уряду, а не глави держави, або не приймалися взагалі. І щоби це відбивалося в указах Президента, які прем’єр Тимошенко і голова мінюсту «ющенківець» Микола Оніщук із задоволенням підпишуть.

Непростим буде й шлях до законотворчості глави держави, оскільки кадрові укази Президента, як і його укази у сфері безпеки й оборони, підписуються тими ж таки прем’єр-міністром та міністром юстиції. А останні цілком можуть захотіти не підписувати укази глави держави. Так як це було з главою уряду Віктором Януковичем та міністром юстиції Олександром Лавриновичем, які не тільки не підписували укази президента Ющенка, але й відсилали їх назад до Секретаріату Президента.

Президент Янукович не зможе ефективно опонувати й діяльності опозиційних до нього уряду та парламентської більшості через Конституційний суд. Оскільки президентська квота на призначення суддів була використана його попередником Віктором Ющенком.

Якщо ж посада когось із суддів стане вакантною, то «біло-сердечні» парламентарі не дадуть креатурі Януковича обійняти свою посаду в Конституційному суді. Вони зроблять те ж, що команда «синьо-білих» робила із креатурами Ющенка – не дасть їм можливості скласти присягу в парламенті і тим самим не дозволить вступити на посаду.

А інших суддів цього суду контролюватимуть люди однієї з юридичних команд Юлії Тимошенко (Андрія Портнова чи Василя Онопенка), призначаючи на вакантні посади від Верховної Ради чи З’їзду суддів «своїх» людей.

Коаліційна математика

Отже, повноцінно скористатися потенціалом власної посади «синьо-білий» Президент зможе лише в разі усунення з парламенту вороже налаштованої до нього більшості. Але досягнути переформатування чинного складу Верховної Ради під себе Віктору Федоровичу, швидше за все, не вдасться.

Угода з БЮТ дала б можливість створити конституційну більшість у 325 голосів. Однак «регіонали» на неї не підуть, оскільки це, де-факто, означатиме відмову від перемоги на виборах Президента і увічнення Тимошенко на посаді прем’єра.

Натомість залишки «Нашої України» на коаліційну угоду з Януковичем не підуть, оскільки шукатимуть своє політичне майбутнє серед частини колишнього «помаранчевого» електорату, який такої угоди не сприйме.

Залучення ж до коаліції з Партією Регіонів Компартії з 27 голосами та фракції блоку Литвина з 20 голосами справи не вирішить, давши лише 219 голосів замість необхідних 226. Не вирішить проблеми і залучення до справи десятка і навіть двох перебіжчиків з БЮТ, наявність яких припускав Микола Томенко.

Усунення за їхньої допомоги уряду Тимошенко через вотум недовіри покладе всю відповідальність за стан справ у країні на Януковича й команду, але не дасть можливості сформувати уряд. Оскільки його може створити лише коаліція депутатських фракцій, а не окремих депутатів. Проти останнього активно заперечуватимуть у судах та пресі юристи Тимошенко. І, швидше за все, доб’ются врахування своєї точки зору.

Тому чинна Верховна Рада з коаліцією навколо Тимошенко існуватиме й надалі. Янукович потрохи накопичуватиме силовий ресурс, сподіваючись на те, що економічні помилки уряду леді Ю до січня 2010 року продовжуватимуться й після лютого 2010 року, все більше опускаючи рейтинг БЮТ і НС-НУ донизу. Доти, доки 172 депутати не складуть свої мандати, давши старт достроковим виборам парламенту, на яких Партія Регіонів матиме шанс перемогти, отримавши більшість.

Поле для маневру

Єдина сфера, у якій новообраний Президент-реваншист зможе «широко розвернутись», – це силові структури. Саме призначення своїх людей у Збройних Силах, внутрішніх військах, СБУ та Державній службі охорони, активна роздача їм орденів та генеральських зірок на погони – за зразком Ющенка зможе дати новообраному Президенту впевненість в собі.

Тим більше, що його у цій сфері підтримуватимуть впливові люди: Олександр Кузьмук – колишній міністр оборони, голова парламентського підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони, Андрій Деркач – батько якого був головою СБУ та Микола Джига – заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Поступове зростання силового ресурсу Президента протягом п’яти років дозволить йому вільніше почуватися у стосунках з парламентарями та урядовцями.

Інше поле для маневру Президенту Януковичу дасть велика (172 особи) фракція у парламенті. Вона дозволить йому проводити в життя принаймні частину своїх ідей через ситуативні голосування і виключить можливість подолання накладеного ним вето на закони, прийняті в інтересах уряду та урядової коаліції. Ну а в разі чого і не допустить організації імпічменту для якого потрібно спершу 300, а потім – 338 голосів. Набрати ж їх без фракції Партії Регіонів неможливо.

Апаратна гра

Подолати багато із згаданих конституційних обмежень Янукович зможе, протиставивши «Троцькому»-Тимошенко з її посадою та ораторськими талантами власного «Сталіна» з талантами адміністративними. Ним міг би стати для «синьо-білого» Президента Микола Азаров на чолі Сектретаріату Президента.

Свого часу, будучи першим віце-прем’єром у другому уряді Януковича, Микола Янович не лише зміг відтіснити Ющенка і працівників його Секретаріату від реальної влади, але й банально позбавив останніх будь-якої інформації про стан справ у країні.

Тому, ставши в лютому головою Секретаріату Президента, екс-голова Державної податкової адмінстрації часів Кучми вже до літа міг би позбавити Тимошенко реальної влади, змусивши її піти у відставку і перейти в опозицію. Питання полягає тільки в одному: чи захоче Азаров піти з парламенту на посаду першого чиновника країни, а не на посаду другого політика держави?

Президент Тимошенко від моменту свого обрання омине більшу частину наявних конституційних обмежень конституційними обмеженнями за рахунок наявності «під руками» коаліції парламентських фракцій чисельністю у 226 голосів. Її можуть «підстрахувати» також комуністи та позафракційні. Однак, «сердечний» Президент постійно ризикуватиме стати «сердешним», під загрозою саморозпуску парламенту через складення депутатських мандатів регіоналами.

В умовах кризи, маючи змогу виграти вибори і сформувати парламентську більшість, вони прагнутимуть поставити Тимошенко перед тією ж загрозою, перед якою Президент Янукович опиниться відразу ж. Тим більше, що Микола Азаров на посаді першого віце-прем’єр-міністра буде для Президента Тимошенко таким же небезпечним, як і раніше для Президента Ющенка.

Юрій ТИШКУН, «Новинар»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *