Нинішня модель влади – конфліктна і деструктивна

Ми, українці, постійно нарікаємо на владу. Адже вона мала би нас, себто народ, обслуговувати. А виходить усе навпаки. Більше того, наші «слуги» підкреслюють: який народ – така і влада. Хто ж має рацію?

Відповідь на це запитання можна було почути на «круглому столі» за участю політологів, громадськості та представників парламентських партій, за винятком БЮТу,під назвою «Конституційний процес в Україні: погляд громадськості», який відбувся цими днями в Народному домі. Борис Артемійович РУСНАК, фахівець з конституційного права, був там основним доповідачем, тож саме він і допоможе читачам «Версій» розібратися в цьому, на перший погляд, простому, але водночас і заплутаному процесі.

Кучма «поховав» громадянське суспільство

– Борисе Артемійовичу, давайте, мабуть, почнемо з історії питання…

– І це правильно, бо в ній криється чимало такого, що привідкриє завісу над таємничістю, а точніш – професійним підходом питання.

Отже, розробку нової Конституції зініціював на початку 90-х Леонід Кравчук. Люди її активно обговорювали, направляючи свої пропозиції, які узагальнювалися і централізовано спрямовувалися до Конституційної комісії у Київ. Звідти вже зворотня інформація йшла до газет. Вносилися зміни. На жаль, жвавий  процес всенародного обговорення проекту нової Конституції через гострий конфлікт між гілками влади був перерваний достроковими парламентськими і президентськими виборами. І дуже шкода.

До влади прийшов  інший Президент з іншими поглядами і світоглядом. Леонід Кучма «поховав» цей законопроект, у якому, між іншим, був прописаний дуже важливий компонент: що собою уявляє влада, ми з вами, як представники народу, себто громадяни, і було також прописане громадянське суспільство, про яке у чинному Основному Законі немає навіть згадки. До речі, в законопроекті Конституції Ющенка воно знову з’явилося.

Тож, за кучмівською Конституцією, люди залишилися сам на сам з владою. А тих інструментів, за допомоги яких людина впливала би на владу, як того вимагає ст. 3 Конституції, немає. Процитую цю статттю, бо вона дуже важлива: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхня гарантія визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

– Це означає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а не навпаки, як є нині…

– Утвердження й забезпечення свобод людини є головним обов’язком держави. У ст. 5 Конституції записано, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

– Якщо джерелом влади є народ, то, скажіть будь ласка, чому стільки спекуляцій довкола обговорення Конституції? В Інтернеті дуже багато нісенітниць на зразок того, як дід з бабою, сидячи на призьбі, обговорюють доцільність двопалатного парламенту. Ось і виходить, що «джерело влади» не має права на участь в обговоренні Основного Закону свого життя?

– На це запитання мали б відповісти представники політичної еліти області, від кожної політичної сили. І ми тоді знали б, «хто є хто». Припускаю, що не кожну сільську бабцю цікавлять конституційні нюанси, але, вибачайте, в нас є елементи громадянського суспільства, еліта, до якої належать політичні партії на місцях, численні громадські організації та й, зрештою, багато досвідчених, грамотних людей, яких хвилює, що нині діється в Україні і чому в нас розбалансована влада.

– Ви натякаєте, що у розбалансуванні влади та протистоянні її гілок винна чинна Конституція?

– Як правник, скажу, що певною мірою саме Конституція спричинилася до того, що діється в країні, а точніше – конституційна реформа, здійснена похапцем 2004 року. Тоді до Основного Закону внесли зміни – і Україна з президентсько-парламентської стала парламентсько-президентською державою. Але фахівці стверджують: вона стала тільки наполовину і парламентською, і президентською. Скажіть мені, чи може бути жінка напіввагітною? Ось так і Україна – і не те, і не се!

«Ноги» уряду належать Президенту

– Кажу вам відповідально, що я не знаю такої парламентсько-президентської форми правління, де виконавчу владу на місцях формував би президент, а не уряд. Такої практики у світі просто немає. Адже виконавча влада – облдерж- та райдержадміністрації – це «ноги» уряду, а вони належать Президенту.

Як наслідок цього – судові позови, розборки, звернення до Коституційного суду тощо. Я особисто вважаю, що справа не у прізвищах тих, хто є сьогодні прем’єром чи президентом. Причина – в моделі влади, яка реалізується в Україні.

Згадайте, як керували водночас Віктор Андрійович і Віктор Федорович… Хіба не було тоді конфлікту між президентом і урядом? Тож справа зовсім не в тому, що Юлія Володимирівна очолює уряд, а Віктор Андрійович її не любить.

Очевидне інше: особистісний чинник впливає лише на гостроту конфлікту. Паралель можна провести і з областю. Я був заступником Шилепницького в облраді, коли губернатором був Бауер. Які були конфлікти тоді, пам’ятаєте? Той же голова залишився, а губернатор вже інший – такої гостроти конфлікту вже немає. Бо на неї впливає особистість. Але модель влади залишається неефективною і деструктивною, тому її треба міняти.

Який вихід?

– Ющенко пропонує повернення до президентсько-парламентської форми правління. А, скажімо, Гриценко – чисто президентську. З огляду на ситуацію в Україні, я особисто підтримав би саме президентську форму.

Але чи буде президентська чи президентсько-парламентська – це питання політичної доцільності. Будь-яка з них може бути ефективною і навпаки – про це свідчить світова практика.

Наприклад: успішні парламентські форми – Німеччина, Італія, президентські – США і більшість латиноамериканських держав. І змішані, яких багато у Європі, теж функціонують успішно. А у нас ні та, ні інша себе не виправдали.

Прем’єрка, скажімо, голосує або за парламентську, або за президентську. Хоча через людський чинник може не працювати жодна. Ющенко пропонує повернутися до змішаної моделі та ще й замінити однопалатний парламент на двопалатний. Знову-таки, довкола цього багато спекуляцій. Бо існує чимало держав з унітарним устроєм, а не тільки федеративним – і двопалатним парламентом.

Сенат пропонується формувати з регіональних еліт – по 3 представники від регіону.
Нагадаю, що на парламенті ми вже випробували кілька виборчих систем. Спочатку він обирався за чисто мажоритарною системою. Потім була змішана. І останні вибори відбулися за чисто партійною системою. За «мажоритарки» Чернівецька область мала 4-х депутатів від 4-х округів. А за змішаною до них приєднувалися наші земляки, обрані за партійними списками.

– І було з ким край боронити?!

– Жарти жартами, але буковинці, які є в парламенті, голосують зовсім не так, як треба нам, їхнім землякам, а так, як наказують керівники фракцій. І ми не можемо на них впливати, бо персонально їх не обирали. Тому, приміром, лежить у ВР новий законопроект про статус гірських населених пунктів, який значно погіршить ситуацію у порівнянні з чинним законом. Але ми не маємо, через кого могли б лобіювати у Верховній Раді редакцію, вигідну нашим людям.

«Чорт у табакерці» – це формування списків

– Воочевидь, парламент, обраний за нинішньою системою, є неефективним…

– Саме тому Ющенко пропонує залишити пропорційну сиситему, але перейти до так званих відкритих виборних списків. Я вже не раз, як правник, наголошував, що цей вислів, запущений у вжиток журналістами, не зовсім точний. Адже списки і зараз відкриті, вони офіційно публікуються: беріть на сайті ЦВК чи у газетах і читайте…

Натомість йдеться про процедуру формування списків. А вона – закрита чи відкрита – залежить від того, наскільки демократичні в нас партії. Якщо стосунки у партії будуються за демократичними принципами, то її списки не будуть закритими від членів партії. Якщо недемократичні, тобто лідерські, то списки формуються у кабінеті лідера партії. І вам відомо, на якій основі. Тоді члени партії не впливають на формуваня списків.

– Який вихід?

– Треба законодавчо прописати в законі процедуру формуваня списків. Після останніх президентських виборів Микола Томенко – він тоді ще не був віце-спікером – виступаючи після президентських виборів на науково-практичній конференції у ЦВК, уже тоді запропонував паралельно до запровадження пропорційної виборчої системи хоча б деякі моменти прописати в законі. Тоді його не послухали – тепер ми маємо те, що маємо.

Ющенко й запропонував, залишивши виборчу систему пропорційною, законодавчо унормувати формування списків. Крім того, він пропонує обмежити, а не скасувати депутатську недоторканність.

Недоторканність парламентарів у всьому світі складається з двох частин: з індемнітету й імунітету. Індемнітет – це відповідальність за свої виступи у парламенті, щоби вони не несли образи, і за те, як він голосує. Імунітет передбачає процедуру притягнення до відповідальності – кримінальної чи адміністративної – якщо депутат порушив закон.

Так ось, першу частину недоторканності мають парламентарі всіх цивілізованих країн. А от друга частина у різних країнах регулюється по-різному. У нас, як відомо, без згоди ВР порушити кримінальну справу проти народного депутата не можна. Тому Ющенко пропонує урівняти громадян і нардепів, щоби ті одразу ж несли відповідальність за скоєння протиправного вчинку.

Далі Президент пропонує реформувати місцеву владу. Відомо, що законопроект 3207-1, який реєструвався у ВР і двічі проходив Конституційний суд, передбачав реформування місцевої влади, але так і не був прийнятий. Не розписуватиму деталі, скажу тільки, що на місцевому рівні влада має належати місцевим органам самоврядування, які формуюють громадяни.

Райдержадміністрації будуть розформовані. І громадяни повинні мати інструмент для того, щоби запитати з місцевої влади за виконання своїх обіцянок, які вона дає на виборах.

А держава в особі ОДА повинна здійснювати контроль за тим, чи виконують місцеві органи свої обіцянки, чи діють у межах Конституції, закону та наданих повноважень. Крім того, ОДА координуватимуть діяльність пенсійних фондів, податкових служб, міліції тощо. І друга її функція – контрольно-наглядова щодо органів місцевого самоврядування.

Така проста схема діє в більшості цивілізованих країн. Але ми до неї ніяк не можемо підійти.

– Не запитую, чому, просто знаю: це, мабуть, комусь дуже вигідно.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *