Народ хоче хліба і преси?..

Жодного дня без газети!
– Багато хто думає, що немає нічого простішого, ніж продати газету. Ви з цим згодні?
– В Україні, на жаль, багато хто не розуміє ролі розповсюдження преси. Люди не замислюються над тим, як газети і журнали потрапляють на полиці кіосків. Тим часом ринок преси розвивається за власними законами, тож грамотний продаж – річ складна. В нас такого не навчають, то їжджу на семінари за кордон.
– Які тенденції спостерігаються нині на ринку преси?
– Зараз, немов гриби після дощу, ростуть великі мережеві супермаркети – «Метро», «Екватор», «Велика кишеня» тощо. Як правило, люди там повністю «затарюються». Зрозуміло, що розповсюджувачі преси теж прагнуть потрапити до таких магазинів. Однак великі київські дистриб’ютори викуповують право присутності в мережі і вимагають чималі гроші за розміщення й обслуговування періодичних видань. Щоправда, Буковину це поки що не сильно зачіпає, маємо лише фірму «Медіапрессервіс», яка працює у «Метро» та «Каравані», але у великих містах таке відбувається всюди. Як наслідок – зменшується кількість видань та їхній наклад. Є торгові точки, які взагалі відмовляються продавати періодику.
– Такі тенденції лише в Україні?
– Не тільки. Але різниця між нашою державою та іншими країнами в тому, що в більшості країн Європи газети і журнали прирівняні до так званих соціально значимих товарів. Будь-який дилер (розповсюджувач) не має права відмовити виданню у розповсюдженні, бо він порушить закон про свободу слова. Наприклад, у Німеччині відмовляють лише тим виданням, які протягом певного періоду часу не продаються, тобто, лежать на розкладках, а їх ніхто не купує. Наші сусіди-росіяни також підготували вже законопроект, за яким періодичні видання прирівняють до соціально значимих товарів. У нас же таке не робиться. Загалом же за кордоном діє принцип: платиш гроші – маєш точку. А в Україні великі київські дистриб’ютори не бажають працювати з місцевими виданнями.
Ще одна спільна світова тенденція: народ менше читає, особливо інформаційних видань. У першу чергу до категорії «тих, що не читають» належить молодь до 30 років. Ті, кому за 30, читають, коли мають стійку звичку і бачать газети на вітринах.
– Чи достатньо торгових точок для преси в українських містах?
– Коли порівнювати, знову ж таки, з Європою, то їх у нас дуже мало. У Польщі 1 торгова точка припадає на 500 жителів, у Німеччині – на тисячу, а у нас? Я недавно був у Лейпцигу, то там нараховується 14 тис. торгових точок для преси! В Будапешті в кожному супермаркеті я бачив книжковий магазин. Їхні власники розповідають, що книги, так само як газети й журнали – соціально значимий товар. Тому їм надають знижки на орендну плату за приміщення. А в Києві окремі столичні фірми за присутність видання у мережі супермаркетів вимагають 12 тис. доларів на рік. Це ж величезні гроші! Крім того, у нас немає вуличної торгівлі пресою. Ось у Відні я бачив, як на центральній вулиці міста стоїть чоловік з розкладкою, одягнений у форму місцевого видання, і продає газети. Там це вважається нормою.
Як можна покращити роботу розповсюджувачів преси?
– На мою думку, слід утворити спілку видавців і розповсюджувачів, яка захищала би їхні інтереси. Потрібно визначити єдині «правила гри» на ринку, тоді працювати буде легше. Треба обговорити все до найменших дрібниць, на зразок того, де саме стоятиме те чи інше видання. Добре відомо, що навіть модні «глянці» мають збиткові продажі, тому їхні власники найбільше зацікавлені в тому, щоби рекламу, яка надрукована у виданні, було добре видно. Вони ж бо за рахунок цього живуть. Тому для них важливо стояти в центрі розкладки – і в центрі країни. Інакше кажучи, газеті лежати в центрі Києва «крутіше», ніж у центрі Чернівців…
– Що робить наша держава для покращення збуту преси?
– В Україні є лише один, проте, дуже великий, плюс: вітчизняних видавців звільнюють від оподаткування ПДВ. Більше – жодної допомоги. Втім, вона не дуже й потрібна, головне, аби до нас нормально ставилися і визнали пресу соціально значимим товаром.
– Чи існує корупція у вашій сфері?
– Я би сказав, що зустрічається зневажливе ставлення. Не буду називати прізвищ, але від деяких місцевих чиновників я чув фрази на кшталт: ті, хто торгує пресою, – так само, як бабусі з насінням чи пиріжками, засмічують довкілля. З «наїздами» або «кришуванням» я не мав справи, бо ми співпрацюємо з усіма місцевими ЗМІ, хоча те, що окремі чиновники чи політики «тримають» власні газети – давно ні для кого не таємниця.

У моді «глянець» і бульварщина
– Скільки років Ви займаєтеся розповсюдженням преси? Чому вирішили працювати у цій сфері?
– Моя «історія» розпочалася 11 років тому: я почав видавати власну газету. Випустив 6 номерів і зрозумів, що це – утопічна справа. Вона була збитковою, тому що дуже погано продавалася. Усі націнки, надбавки, космічні ціни за доставку і ще купа різноманітних витрат були абсолютно нераціональними і завищеними. Проплати за послуги затримувались на 4 місяці. Я побачив, що між видавцем і читачем немає нормального посередника, ця ніша була вільна, тому я вирішив її зайняти. Зараз працює 6 чоловік в офісі плюс продавці в торгових точках.
– Чи відчуваєте конкуренцію з боку «Укрпошти»?
– Річ у тім, що кожен з нас має свою нішу. Конкуренції з поштою не боюся. Її система дещо не відповідає сучасним вимогам ринку, а її послуги нині ще й подорожчали, тож вона втратить частину своїх клієнтів. Та й питання тут не стільки у персоналіях, як у самій системі.
– Які найбільші з проблем, що доводиться вирішувати?
– Крім тих, про які я вже казав, важко вмовити реалізаторів взяти на продаж нове видання. Людей доводиться навчати працювати самому. І, звичайно, дефіцит рекламних площ.
– Як оцінюєте якість місцевої преси?
– Я спілкувався з колегами з інших областей, багато їздив і дійшов висновку, що на Буковині, порівняно з іншими західними областями, багато газет, причому гарної якості. Наприклад, в Івано-Франківській області, яка більша за нашу, у Тернопільській, Львівській багатьох «придушив» «Експрес». У цього видання потужна маркетингова політика і вони вправно захоплюють ринок. У нашому місті такого поки що немає. Найбільше купують «Від і До» та «МБ».
– Газети якого жанру переважно запитують?
– Мабуть, такими є сьогоднішні потреби суспільства, але найбільше купують бульварщину, кримінал, «розважалово». Популярними є скандальні газети. Зрештою, навіть в Англії спрацьовує принцип: кожен читає «The Times», коли в неї вкладено «The Sun».
– Хто читає найбільше «глянцю»?
– Молодь, звичайно. Ще я помітив, що «глянець» найкраще йде в одному з районів. Не знаю, чому так. Може, там більше полюбляють картинки дивитися…
– Ви продаєте «Playboy» та інші подібні видання дітям?
– Загалом в Україні продавати дітям таке чтиво заборонено. Є вимоги, згідно з якими ці журнали мають бути обов’язково запечатані, на обкладинці не повинно бути надто відвертих фотографій (на Заході їх навіть виставляють лише на строго визначені високі полиці). Але зловити за руку продавця, який «ощасливить» таким журналом дитя, просто нереально. Це ж навіть не горілка і не цигарки. До речі, нам доводилося відмовлятися від окремих видань, які були, що називається «на грані» сексуального «фолу». Зрештою, усьому є межа.
– На Буковині читають більше українською чи російською?
– Українською. Проте україномовні на Буковині – переважно місцеві видання. Загальнодержавні ж газети та журнали переважно видаються російською! «Фішка» в тому, що на Західній Україні, порівняно зі Східною, наклади просто смішні, тому невигідно друкуватися українською. Бо в Донецьку чи Луганську таку газету просто не купуватимуть.
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *