На побачення – заради хворих діток

Щоби зібрати гроші на лікування двох трирічних хлопчиків, хворих ДЦП, півтисячі юних чернівчан виставили себе в якості… лотів

 

Світ не без добрих людей. Двійнятам з важкою формою дитячого церебрального паралічу, Тимурчику та Адамчику, щоби почати ходити, потрібно пройти реабілітацію в санаторії. Проте їхній мамі, Анні Кучієр, яка самотужки виховує малят, державної допомоги вистачає лише на ліки та їжу. Щоби зібрати необхідні кошти, чернівецькі діджеї зі своїми друзями організували спеціальну групу «Допоможи! Піди на побачення!» у соціальній мережі «Вконтакті», де запропонували кожному охочому виставити себе на благодійному аукціоні. Загалом організаторам вдалося зібрати майже 15 тисяч гривень – і цих грошей вистачить на лікування малюків.

 Йшлося, звісно ж, не про те, щоби «продати себе на органи». На аукціоні розігрувались можливості піти із людиною, яка виставила себе як лот, на побачення – такою була задумка організаторів акції.

– Подібна акція нещодавно проходила у Коломиї – там теж збирали гроші для діток з ДЦП та на обладнання для реабілітаційного центру. Про неї я дізналася випадково, і дуже захотіла організувати у Чернівцях щось подібне, – зізнається організаторка аукціону Ольга Соловйова. Хорошу ідею в собі дівчина вирішила довго не тримати, одразу ж побігла ділитися зі своїм хлопцем, Сергієм Нікітіним, – відомим чернівецьким діджеєм (dj Gray).

– Напередодні новорічних свят товариш скинув мені посилання на сайт, на якому було викладене відео з Анею Кучієр, і запропонував зробити благодійну вечірку, щоби якось допомогти їй, – каже Сергій. – Тож коли Ольга розповіла мені про свій задум, ми вирішили, що допоможемо вилікувати її діток.

Окрім аукціону Сергій Нікітин разом з іншим діджеєм, – Євгеном Косовим, – також збирали гроші у спеціальну скриньку на дискотеках в  «Астарті» та «Платінумі». А в «Егоїсті» на бармен-шоу тамтешній бармен Тарас приготував неймовірний благодійний коктейль, з вогнем та безліччю інгредієнтів, який вдалося продати за 500 гривень!

Звісно, в бочці меду не обійшлося без дьогтю: декотрі підозрілі особи звинуватили організаторів у шахрайстві, і навіть – сутенерстві.

– Як тільки з’явилися такі підозри, я зі своїм другом-оператором вирушив до Ані додому, де відзняли ще один відеоролик, в якому вона подякувала усім учасникам акції за підтримку та допомогу, – каже Сергій. –  Людині ж, яка звинуватила мене у сутенерстві, я відповів: «називай мене як хочеш, але я збираю гроші, щоби допомогти цій жінці вилікувати дітей».

Як саме організувати собі побачення – мали вирішувати самі учасники, проте дехто з них, певна річ, романтичну зустріч не обмежував філіжанкою міцної кави у затишній кав’ярні.

 Так, наприклад, танцюрист Іван Величко, один із натхненників торішнього чернівецького «Майдансу», пообіцяв переможниці, якій вдасться на аукціоні вибороти з ним побачення, таке:

«Окрім того, що ми вдвох потанцюємо у професійній танцстудії, ми ще підемо на твій улюблений фільм; зробимо разом фотосесію; поснідаємо, пообідаємо, повечеряємо; погуляємо по нашим улюбленим містом; сходимо за бажання в боулінг чи на каток, а може і на лижі з’їздимо, ще раз потанцюємо, а далі я виконаю три твоїх бажання (в межах дозволеного, розумного чи не розумного)… Коротше, робіть свої ставки, дами!»

Хороший піар – неймовірно благодійна штука: лот Івана Величка пішов за 500 гривень…

 Щоправда, організаторам після завершення торгів вдалося зібрати лише 10-15% від очікуваних коштів, адже багато учасників аукціону просто «зникли», видаляючи свої повідомлення зі ставками та лотами. Для них організатори обіцяють зробити привселюдну «дошку сорому». І сподіваються, що зберуть ще певну суму грошей для малюків, адже, декотрі з учасників досі просто не мали можливості з ними зустрітися чи перерахувати на рахунок обіцяні кошти.

– Гадаю, люди брали участь в акції, щоби насамперед допомогти Анні, адже багато з них надсилали гроші просто так, не вимагаючи навзамін романтичних побачень. Проте, звісно, можливість при цьому познайомитись – таки була невеликим приємним бонусом, – каже Ольга Соловйова. – Усі учасники акції – переважно з Чернівців, проте надсилали гроші і з Києва, з Коломиї, навіть одна дівчина з Росії зацікавилася і хотіла надіслати гроші, ще одна – обіцяла з Америки перерахувати кошти Анні.

– Чи будете організовувати ще якісь подібні акції? – запитую цю симпатичну та неймовірно активну дівчину.

– Звісно! В мене багато ідей, проте поки що я не придумала, як саме їх втілити, – відповідає Ольга. – Я отримую величезне задоволення від того, що направляю чиїсь зусилля на щось добре. Тому що багато людей хочуть цього, але не знають, як це зробити.

«Боже, бери мене і моїх дітей!»

 

– Вперше про цю акцію я дізналася від свого знайомого, – каже Анна Кучієр. – Його подружка взяла участь у благодійній акції, і запропонувала йому теж викласти своє фото… Він мене запитав: «Це гроші, часом, не для тебе збирають?» І скинув посилання «Вконтакті»…

Коли Аня побачила, скільки людей відгукнулося на її біду – почуття цієї тендітної, худорлявої жінки було годі уявити…

Її життя склалося зовсім не просто. В дитинстві Аня була важким підлітком. Коли їй було 15 – її відправили у християнський табір. Відтоді вона чотири роки сумлінно ходила до церкви, співала у дитячому хорі… (дівчина закінчила музичну школу, грає на піаніно і гітарі).

– Проте з церкви я пішла… Через багато причин: юнацька закоханість, захоплення рок-культурою… Я пірнула з головою у найбільш «важкі» речі: неформальний образ життя, алкоголь, наркотики… Пізніше в мене навіть була така дитяча образа: «Боже, чому ти мене залишив? Я молюся, а мої молитви вище стелі не піднімаються…» Зараз я розумію, що насправді це не так, інакше мене зараз взагалі не було б. Адже хтось із моїх друзів – помер, хтось – «пішов по руках», інші – на шляху в нікуди… І ця ситуація з дітьми… Просто таким чином Бог мене зупинив.

– Я вела не надто правильний спосіб життя, навіть коли вже народила дітей, – розповідає Аня. –  Їхній батько – мусульманин. Ми познайомилися в Києві, переїхали до Чернівців, усе відбулося так стрімко, неправильно… У нас не було цукерково-букетного періоду, через місяць після знайомства ми почали жити разом, я завагітніла, через 6 місяців (навіть не сім!) – важкі пологи, лікарня, реанімація… І він просто не витримав. Він молодший за мене, він йшов і повертався, а я хотіла зберегти сім’ю, прийняла іслам, два роки ходила в хусточці, – проте це було награно та не щиро… І він це бачив і розумів. Тож, зрештою – мене покинув і поїхав до Росії…

Лікарі настійливо радили їй відмовитись від дітей. Вона не погодилась. Проте після того, як Аню з маленькими хворими дітьми покинув чоловік, у неї почалася жахлива депресія. Жінка дійшла до такого моменту, коли стояла на п’ятому поверсі, дивилася вниз, де кричать діти, баба – п’яна,  і думала – все… Це вже точка неповернення.

– І я впала. Впала на коліна, і сказала – без обрядів, без ритуалів, – Боже, бери мене, моїх дітей, і роби зі мною все, що хочеш. Наступного дня я прокинулася іншою людиною. Торік влітку я збирала копійки на молоко і цигарки (тоді я ще курила). Зараз у моєму житті почали відбуватися чудеса. Я навчилася бути вдячною. Я вдячна Богові – що не гірше, адже бачила діток набагато більш хворих, аніж мої. Я так переживала, стільки молилась, щоб вони розмовляли, щоб вони розуміли мене, щоб у мене з ними був контакт… Адамчик протягом останнього місяця більше десяти нових слів сказав, він намагається розмовляти реченнями, не усяка здорова дитина розмовляє у три рочки!

– Чи будуть вони ходити, – запитує себе Аня. І одразу ж відповідає. – Я не просто вірю – я знаю. Я уявляю як вони починають ходити – а це дуже важко. Раніше зовсім інші картинки були в моїй голові… Я бачила безперспективне майбутнє, двоє інвалідів (вони ж не завжди будуть дітьми), я одна, без чоловіка… Я місяцями сиділа вдома, не виходила з квартири… Зараз усе інакше: подруги допомагають мені стежити за дітьми, вони оплатили послуги масажистки, і ці гроші на санаторій, на реабілітацію… Люди допомагають – чим можуть. Навіть такий приклад – якось я думала: «Боже, я так хотіла б, щоби в мене був комп’ютер, адже так важко насамоті сидіти вдома…» Пройшов тиждень – до мене дзвонить зовсім незнайома жінка з Києва і питає: «Я тут тобі комп поклала (у бандероль, – ред.), тобі принтер класти чи ні?»

І я розумію, що це не просто так, що це не випадковість…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Банківські реквізити для пожертв на лікування Адамчика та Тимурчика:

р/р 29244825509100
МФО 305299
ЄДРПОУ 14360570
Приватбанк
№ карти 4627085824687996
Кучієр Ганна Иванівна
Ідентифікаційний код 3129813128
(Номер паспорта КР 691020)
Призначення платежу – спонсорська допомога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *