Мрії про ремонт

Перегукування сусідів у дворі про те, що два дні не буде води, сприймала як справжню музику: мабуть, уперше за багато років відключення намічалося не аварійне, через прорив десь у водогоні, а планове, для передбаченого і давно очікуваного ремонту. Уперше за багато років запасалися водою спокійно і без роздратування: треба – то треба…

Згадалося усе – і постійні підвищення тарифів, без жодного покращення якості води, і епопея зі «Спрутом», що карає боржників, і жовта від намулу ванна через 10 хвилин після набирання води, і дивний запах чаю…

І набиралося серце сподівань: оце, мовляв, прийшов до директорства колишній податківець і навчив своїх підлеглих збирати гроші та витрачати їх не внутрішні незрозумілі потреби, не на євроремонт в офісі чи преміювання колективу постійно збиткового підприємства, а на нагальні потреби і розвиток водного господарства міста… Дивись, може за рік-два воду пити сирою можна буде!

Зрозуміло, що моя мрійливість аж надто нагадує роздуми Манілова з безсмертної поеми Миколи Васильовича Гоголя. Але, коли йти за цією думкою далі, чому б Державній податковій адміністрації не поділитися кадрами з іншими комунальними підприємствами? Може, тоді двірники вправно підмітали б наші вулиці та двори, дезінсектори вчасно приходили б до наших підвалів та горищ на боротьбу з комарами, а паспортистки у ЖРЕПах не жбурляли б у віконечко документи, коли їм у них щось не сподобалося?

А, може, нам і до Верховної Ради податківців навибирати? І вона нарешті запрацює без ефектних бійок за трибуну і метушні з картками при голосуванні?

А, може.. Оце як раз президентські вибори на часі. Треба помріяти…

Лариса ДМИТРЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *