Мішка і Гришка або Доля двох «Робін Гудів»

Нині виповнюється 95 років відтоді, коли Лютнева революція 1917 року звільнила маси ув’язнених царизмом. Серед них були майбутні живі легенди, такі, як Нестор Махно. А були особистості, які й до того вважалися легендарними. Наприклад, «король Молдаванки» Мішка Япончик та «бессарабський бандит» Григорій Котовський. Своїми «подвигами» Мішка і Гришка встигли прославитися задовго до Першої світової війни.

Тінейджер покарав поліцмейстера

Почнемо з «Короля». Народився він 1891 року на Херсонщині, а виріс на Молдаванці – одному з найбільш криміногенних районів старої Одеси, в родині биндюжника Меїра-Вольфа

Вінницького. Хлопчик отримав ім’я Мойше-Яків, а за розкосі очі його згодом прозвали Мішкою Япончиком. Коли Мішці ще не виповнилося шести років, батько помер, сім’я потрапила до матеріальної скрути. Хлопець закінчив лише чотири класи і мусив іти учнем у матрацну майстерню, щоби заробляти на життя. Від природи він мав швидкий розум і розсудливість, прагнув вчитися, але брак грошей не давав такої можливості. Ображений несправедливістю, почав шукати правди. Тоді все більшої популярності серед невдоволених життям набували ідеї анархізму та комунізму. Тож енергійний хлопець долучився до гуртка анархо-комуністів, прагнучи рішучих дій.

Бойове хрещення пройшов, коли 1905 року Одесою прокотилася хвиля єврейських погромів. Мішка з групою озброєної молоді розігнав погромників, відстоявши від них рідну Молдаванку. Її мешканці із захопленням розповідали про свого рятівника. А він, відчувши смак крові й слави, прагнув нових подвигів. Тоді в Одесі особливим хабарництвом і пияцтвом відзначався поліцмейстер Кожухар, якого ненавиділи практично всі. Мішка влаштував успішне полювання на нього. Поліція негайно затримала вбивцю, а популярність Мішки серед одеситів ще більше зросла. Через молодість злочинця та громадську думку, що цілком була на його боці, хлопцеві замінили 1907 року неминучу страту на 12 років каторги. Незважаючи на молодий вік, він вже мав славу одеського «Робін Гуда».

Міри у жінках і пиві Він не знав – і не бажав…

У тюремній камері Мішка зустрів колегу, «останнього гайдука» з Бессарабії. А бессарабського «Робін Гуда» звали Григорієм Котовським. У кримінальному світі він був знаним за «погонялом» Кот. Уродженець села Ганчешти походив з родини заводського механіка. Як і молодший від нього на десять років Япончик, Гришка рано втратив батька. Виховання сироти взяв на себе його хрещений батько, місцевий поміщик, князь Манук-Бей. За його гроші хлопець почав вчитися у Кишинівському реальному училищі, однак невдовзі був виключений за погану поведінку. Тоді князь віддав молодого розбишаку у сільськогосподарське училище. Тут Котовський з особливим завзяттям вчив німецьку мову: благодійник обіцяв відправити його в Німеччину здобувати вищу освіту. Не судилося, бо Манук-Бей невдовзі помер. А Гришка Котовський обрав собі зовсім іншу кар’єру.

Перед завершенням училища випускники повинні були пройти піврічну практику. Котовський потрапив управителем маєтку до поміщика Скоповського, який мав молоду і привабливу дружину. Практикант швиденько її спокусив, а через деякий час ще й поцупив у господаря гроші. Тринькав їх в одеських борделях, де вперше проявив свою широку натуру.

Ніби про тодішнього Гришку потім сказано Висоцьким:

Міри у жінках і пиві
Він не знав – і не бажав…

Намагаючись зам’яти скандал, керівництво сільгоспучилища спрямувало лобуряку на повторну практику, вже до поміщика Якуніна. І тут все повторилося: спокусив дружину поміщика і розтратив гроші господаря. Відтак диплома Котовський не отримав, натомість близько познайомився з поліцією. Йому це не сподобалося, і він вирішив «боротися з системою». Після першого арешту 1903 року розпочалася «робінгудівська» діяльність Котовського.

Поліглот і актор

Під час революції 1905 р. правопорядок в імперії захитався, чим і скористалися різноманітні «борці за справедливість» – хто як її розумів. Подібно до Мішки Японця, Гришка Кот подався в анархісти.
Сколотивши озброєну ватагу, зайнявся «експропріацією експропріаторів». Під його началом опинилися росіяни, українці, молдавани, євреї. Сам Гришка про своє етнічне походження розповідав різні байки. Мовляв, батько його походив із збіднілої польської шляхти, мати була росіянкою. Може й так. Котовський добре володів декількома мовами, в тому числі німецькою та єврейською. Від природи мав блискучі акторські здібності й викликав симпатію у багатьох людей. Користуючись цим даром, постійно перевтілювався то у комівояжера, то у жандарма, то у поміщика. Приспавши пильність своїх жертв, несподівано грабував їх. А під кінець розіграної комедії голосно вигукував: «Я – Котовський!».

У буковинських газетах – байки про Котовського

Легенди про «останнього гайдука» розповсюджувалися не лише в Російській імперії, але і на сусідній з Бессарабією зеленій Буковині.
Місцеві газети тих часів друкували сенсаційні повідомлення, що Котовського нібито бачили у Чернівцях на вокзалі. Люди патякали: австрійські жандарми затримали його у Сторожинці, але розбійник втік із поліцейського відділку. Правди у цих сенсаціях не було ні на гріш, але публіка читала із захопленням. У народі поширювалися поголоси, що Котовський ділиться награбованим із простими людьми і намагається захистити упосліджених селян від сваволі поміщиків. Достеменно доведений лише факт визволення Котовським з-під арешту двадцяти бессарабських селян, яких звинувачували у бунті і захопленні тридцяти гвинтівок. Особливої матеріальної допомоги біднякам не надавав. А вкраденими грошима ділився зі своїми хлопцями, забираючи левову частку собі. Гуляв зі смаком і на широку ногу. Але недовго: суд і тюрма не забарилися.

Чіткі «понятія» – від Япончика

«На кічі» швидко здобув авторитет, для чого довелося витримати важкі поєдинки з досвідченими злочинцями. Виручили сила, фізичні тренування й хитрість. Маючи 174 см зросту, Котовський багатьма людьми вважався справжнім велетнем: у страху очі великі. Протистояти його удару мало хто міг. А з Мішкою Япончиком битися не довелося – вони швидко знайшли спільну мову. Обидва прагнули встановити у злочинному світі хоч якийсь порядок і певні правила поведінки. Мішка чув в Одесі від моряків, що японські бандити у портовому місті Нагасакі живуть за чіткими поняттями, які мають силу закону. Щось подібне він почав запроваджувати і в російських тюрмах, а «бессарабський Робін Гуд» його підтримав.

Коли Лютнева революція 1917 р. випустила на волю велику масу братви, таланти Мішки і Гришки розкрилися повністю. Якщо Котовський добровільно відправився на фронт, де прославився як зухвалий розвідник, а потім і червоний командир, то Япончик повернувся до Одеси. Тут він зібрав велику озброєну банду, до якої увійшла не лише шпана з Молдаванки, але й гімназисти-старшокласники та студенти університету. Рекет і нальоти на квартири підприємців, ювелірні магазини, склади готової продукції приносили великі доходи. Мишка намагався взяти під свій контроль злочинний світ Одеси і примусити його жити за «поняттями». Япончик рідко проливав кров, хіба що у крайніх випадках.

Так, у листопаді 1917 р. він власноруч убив одного із членів своєї банди, який пограбував простого робітника. А до того Мішка випустив відозву, в якій дозволив «грабувати тільки буржуазію та офіцерів». І буржуїв Япончик тряс капітально.

Королем його прозвали за щедрість

Награбованим щедро ділився з простолюдом, за що на Молдаванці його обожнювали. Відтоді й отримав прізвисько «Король». І про себе не забував ніколи: купив ресторан-вар’єте на вулиці М’ясоїдівській, 6. Придбав найкращий кінотеатр Одеси і розпочав переговори про купівлю Одеської кінофабрики. Проте завадили військові дії. А в іноземних банках розмістив чималі рахунки, які пізніше дозволили його вдові Цілі прожити безбідне життя у Парижі й виховати сина Олександра – борця з нацистами під час Другої світової війни. Погубила ж Мішку політика: вирішив спробувати себе у ролі червоного командира і погратися з більшовиками.

Влітку 1919 р. Япончик мобілізував 2202 «героя Молдаванки», озброїв їх з власних запасів, назвав цей набрід «54-м імені Леніна радянським революційним полком», і рушив на фронт. До театру бойових дій доїхало лише 704 «бійці». У першому ж бою проти гайдамаків «революційна братва» досягла несподіваного успіху і зайняла містечко Вапнярку. Невдовзі її звідти вибили петлюрівці, а залишки «полку імені Леніна» порубали котовці. Самого ж Мішку червоні розстріляли, коли він намагався втекти до Одеси.

Кримінальних героїв влада позбувалася

Роль єдиного Робін Гуда залишилася за Григорієм Котовським. В його подальшому житті було чимало перемог і поразок, але найбільше – каральних акцій. Душив повстання українських селян, ганявся безкраїми степами за невловимим Махном, рубав повстанців на Тамбовщині. Три ордени Червоного Прапора та Почесна революційна зброя – такі нагороди отримав від радянської влади. А від колишніх «братків» – смертельні кулі. Їх випустив у командира 2-го кінного корпусу Г.І. Котовського у 1925 році його власний ад’ютант Меїр Зайдер на прізвисько «Майорчик». Колись він був правою рукою Мішки Япончика і, можливо, помстився за друга. Чим виконав завдання влади, яка прагнула позбутися свого кримінального минулого. Навіть Сосо Джугашвілі на клікуху «Сталін» починав кар’єру пограбуваннями та вбивствами, таким чином заробляючи гроші для партійної каси. У 1922 р загадково загинув його подільник Камо (справжнє прізвище С. Тер-Петросян), з яким Сталін здійснював «експропріації». Надійшла черга і до Кота (Григорія Івановича Котовського)…

Їх замінили… кати

Час романтично-кримінальних Робін Гудів завершився, наступала нова епоха з новими героями. А старих ховали. Якщо вбитого Япончика нашвидкуруч зарили у землю, то Котовському у Бірзулі збудували величний мавзолей, куди помістили забальзамоване тіло. Йому була вигадана героїчна біографія – із «братків» перевели у «товариші по партії». Син героя громадянської війни – Григорій Григорович Котовський – став відомим вченим-географом, і на схилі років звинуватив Сталіна у замовному вбивстві свого батька. Адже більшовики у середині 20-х років намагалися кров’ю вчорашніх «попутників» відмитися від старого кримінального бруду, готуючись до нових, ще небачених в історії масових злочинів. На зміну «Робін Гудам, народним заступникам» ішли страшні кати народу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *