«МІЩАНСЬКИЙ ХОР» У ЧЕРНІВЦЯХ

Відомий краєзнавець, Заслужений майстер народної творчості України Іван Снігур продовжує розповідати про Чернівці сторічної давнини.

UniversitatsGasse 680 1904 

Іване Назаровичу, до Першої світової війни у Чернівцях вирувало культурне життя. Тут працювали не лише професійні колективи, але й чимало культурних товариств. Яке з них варто згадати першим?

– Звичайно, театрально-драматичне та декламаторське товариство «Міщанській хор». Воно було створене за сприянням Івана Власюка 1900 року й туди потягнулася українська молодь: ремісники, торгівці, нижчі службовці – ті, кого називали «міщанами». Одними з перших до товариства вступили брати Робачеки. Старший, Антін, грав на різних музичних інструментах; Кирило – бас, декламатор, флейтист, а Іван керував оркестром, навчав виконавців і постійно оновлював репертуар колективу. Кирило за фахом був кравцем, Іван – майстром кладки камінів і кахельних печей. Всю роботу в товаристві вони виконували добровільно й безкоштовно.

Театральна група колективу першою почала давати концерти на всій Буковині. Нерідко доводилося пішки, в негоду, добиратися до села, несучи на плечах музичні інструменти. Костюми й декорації члени товариства виготовляли власним коштом: вони працювали на ентузіазмі, намагаючись долучати до рідної культури якомога більше селян. Знаходили в селах талановитих співаків, навчали їх у своєму хорі. А потім створювали народні хори в селах і містечках краю. Люди тягнулися до них. Членів товариства відрізняла висока дисципліна: їхній статут забороняв вживати алкогольні напої та палити тютюн. Розвиток рідної культури складав сенс їхнього життя.

Іване Назаровичу, а чим «Міщанський хор» найбільше запам’ятався нашим краянам?

– Члени товариства брали активну участь у багатьох концертах. Так, 6 травня 1906 року Буковину відвідав знаменитий український композитор Микола Лисенко, на честь якого відбувся великий концерт, сред багатьох учасників був і «Міщанський хор». Відзначився колектив і під час святкування 100-річчя Маркіяна Шашкевича 1911 року. Під час урочистостей Іван Робачек закликав усіх українців до єдності. Тоді вороги українства намагалися протиставляти греко-католиків православним, а він не поділяв українців за віросповіданням, намагаючись об’єднати всіх спільною культурою.

Товариство «Міщанський хор» успішно брало участь в усіх музичних конкурсах у Чернівцях. Коли у березні 1913 року Івана Робачека обрали диригентом, а його брата Кирила – головою «Міщанського хору», це був період найбільшого розквіту товариства. Кульмінацією його діяльності був великий концерт з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. 7 березня 1914 року після молебню у залі Німецького Народного Дому «Міщанський хор» тріумфально виступив перед чернівчанами. Але Перша світова війна стала на заваді його діяльності.

сканирование0001

Скажіть, а як склалася подальша доля колективу?

– Багатьох співаків і музикантів мобілізували до війська, чимало з них загинуло на чужині. А ті, хто вижив, повернулися додому і в листопаді 1920 р. знову зібралися разом: українці не уявляють собі життя без рідної пісні. Все довелося робити з самого початку. 30 січня 1921 р. відбулися перші загальні збори, на яких насамперед вшанували пам’ять загиблих у війні. Тут же проголосили: «Хто любить і шанує українську пісню, хай тулиться до нас».

І товариство «Міщанський хор» відновило свою діяльність. 22 квітня 1923 року хор під керівництвом Кирила Робачека дав перший після війни великий концерт, присвячений роковинам Т.Г. Шевченка. Але післявоєнна ситуація для українських товариств Буковини була значно складнішою, ніж довоєнна. Якщо австрійська влада доволі толерантно ставилася до українців, то від листопада 1918-го край перебував під пануванням королівської Румунії і бухарестська влада вела наступ на все українське. Владники намагалися якнайшвидше румунізувати буковинських українців, тож нищили подібні товариства. Але Кирило Робачек керував товариством, хором і театром до 1940 року, незважаючи ні на що.

У червні 1940 р. край приєднали до СРСР – і відразу розпочалися репресії проти українських громадсько-політичних діячів. Багатьох знищили фізично чи заслали до Сибіру, проте Кирила Робачека залишили у спокої з огляду на похилий вік і погане здоров’я. Але пенсії йому не платили і видатний громадський діяч жив у справжніх злиднях. Але пережив навіть Сталіна…

Іване Назаровичу, чи зберігають сучасні чернівчани пам’ять про подвижників української культури з товариства «Міщанський хор»?

– На жаль, ні держава, ні громадські організації не піклуються про збереження цієї пам’яті: ті, хто відповідають за збереження пам’ятників історії та культури, не опікуються їхніми могилами. Хоча Антона і Кирила поховано на старому чернівецькому кладовищі. А їхній брат Іван, власник підприємства з виробництва кахлів та миловарні, ще до приходу Червоної армії виїхав за кордон і жив у Відні. Мені вдалося розшукати могилу Кирила Робачека і я звернувся до відповідних структур про догляд за нею, але на облік її офіційно не взяли. Тож звертаюся до небайдужих українців:

– Люди добрі, не забуваймо тих, хто закладав підвалини нашої культури на Буковині! Вони гідні нашого пошанування.

Ігор Буркут, кандидат історичних наук

Газета «Версії» звертається до управління культури облдержадміністрації із офіційним запитом:

Що потрібно зробити, аби могили видатних українських культурних діячів першої половини ХХ сторіччя Антона і Кирила Робачеків взяли на облік у чернівецькому історико-культурному заповіднику «Кладовища на вул. Зеленій»?  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *