Майдан без прикрас. З надіями простих людей …

Хтось не вірить тому, що про Майдан розказують з телеекранів політики й депутати. Комусь набридли самі політики. Хтось не погоджується з тим, що пишуть про це журналісти. Для таких – інформація з перших вуст: від тих, хто поруч з вами, хто так само ходить на роботу за середню зарплату чи отримує звичайну пенсію, хто не заангажований, хто не чекає від нової чи старої влади захисту свого бізнесу, хто такий, як і ми з вами.

Про Майдан розповідають наші читачі.

Maidan02

 

Київ. 31 грудня 2013 року. Фото Тетяни Спориніної

 

 

Maidan04            

Історична ніч кардинально змінила українців

Василь ХРАПКО (Садгора), 53 роки:

У ніч з 10 на 11 грудня, яка стала вже історичною (невдала спроба штурму Майдану владою – авт.), як зазвичай, близько 8-9-ї вечора люди почали розходитися, все було мирно, ніхто не очікував страшного. А вже близько 1-ої години ночі розпочався тиск на барикади. Ми перебували в епіцентрі подій: я, депутати обласної ради Ярослав Шешур і Олександр Пуршага, інші активісти. Почали тиснути від Хрещатика, звідки сунуло більше сотні «беркутівців». Частину Хрещатика вони вже зачистили, і межа  сутичок проходила зовсім близько від намету Чернівців – буквально в 5-7 метрах. Тиснули дуже потужно, з двох боків, але люди опиралися. Попри те, що мороз стояв мінус 12, ми не відчували холоду. Раптом на барикадах з’явився МНС-ник з болгаркою, почав розрубувати укріплення. Ми фактично опинилися в кільці. Але співачка Руслана, яка була на Майдані цілодобово, з короткими перервами на сон,  зі сцени гукала: «Кияни, піднімайтеся!» Задзвонили церковні дзвони – і кияни піднялися! Від третьої ночі Київ почав прибувати на Майдан. Сталося те, до чого закликали! Як пізніше дізнався з соцмереж, кияни оточили «беркут» і силовиків. Перед силовиками були «майданівці», а позаду – кияни. І тиск послабився, а пізніше й зовсім зник.

Уранці я ходив між людьми, чув розмови. Молоді хлопці, приміром, говорили між собою про те, що вранці, прийшовши на роботу в офіс, одразу ж почали дивитися онлайн-трансляцію з Майдану. Власник їхньої фірми на це зауважив: «Ну що ж ви всі в інтернеті дивитеся? Ідіть туди!» А вже досить немолодий чолов’яга розповів (російською): «Я спал. Жена разбудила и говорит: чего ты спишь? Иди на Майдан. Я пришёл и всё увидел: власть готова убивать свой народ. И теперь я готов защищать людей и себя». Все це свідчить про рішучу налаштованість людей на переможну боротьбу. З усього почутого роблю висновок: люди за ці дні дуже змінилися. Вони вже не попустять цій владі за жодних умов.

Були ми й на «антимайдані». Ну що я вам скажу… Там головне – залити людям горло й очі горілкою, щоб усі були веселі й ні про що не думали. Бачив і відомості на отримання винагороди за стояння. На жаль, про фото навіть мови не було – мені просто розбили би фотоапарат. Це було відчутно з настороженості, з якою сприймали наш прихід тамтешні мітингувальники. Нас же від них дуже легко відрізнити: ми зовсім різні. Але й їхні, бувало, підходили до наших. І коли наші поскаржилися, що дров нема, то їхні принесли дрова на Майдан…

Я щасливий, що доля дала мені можливість опинитися саме тієї ночі на Майдані. Такого відчуття єдності зі своїм народом, спільної сили і реальної, а не декларованої, влади народу не переживав ніколи в житті. Якщо буде ще можливість – обов’язково поїду. Я кажу про фізичне здоров’я, а не про матеріальну можливість. Бо остання є: буковинці, чернівчани і, зокрема, мешканці Садгори підтримують охочих  їхати до Києва. Я знаю особисто багатьох садгірців, які вже там були, – а скількох ще не знаю! Та й знаю дуже багатьох простих підприємців, власників магазинів, і звичайних, зовсім незаможних людей, які допомагають харчами, одягом, організовують транспорт, продукти… Ми вміємо об’єднуватися. Ми здивували своєю єдністю світ!

 

«На Майдані я почала більше посміхатися»

Тамара БОРОВИК, пенсіонерка, приватний підприємець, голова громадської правозахисної організації «На грані»:

Майдан – це таке маленьке євромістечко в нашій Україні, з європринципами, європоведінкою, євроустоями. Я їздила туди чотири рази – і ще поїду! На жаль, вік і стан здоров’я не дозволяють мені їздити частіше…

Тягне туди мене тамтешня атмосфера, натхненний, бадьорий, привітний настрій людей, які поводяться ввічливо, толерантно… Там немає п’яних чи напідпитку, ніхто не палить… Я почала навіть більше посміхатися. І ще один дуже важливий момент: на Майдані я відчула власну свободу! І що я хочу чогось домогтися! Там я розправила плечі… Тому й їжджу туди із величезним задоволенням!

Спочатку я брала участь у мітингах і пікетуваннях, а потім попросилася волонтером на кухню. Працювала в Будинку профспілки та Жовтневому палаці. Обов’язковою умовою для роботи на кухні є шапочка, пов’язка на обличчі, фартух, одноразові рукавички. Якщо в рукавичках ти чистив овочі – то бутерброд у них же намазувати не можна. За усім цим стежать лікар або медсестра.

Чоловіки на кухні виконують важку роботу: носять каструлі, воду, сміття, мішки з овочами. Я, наприклад, чистила картоплю. На обід треба начистити два відра. Шаткувала капусту з морквою, буряком – для борщу, супів, салатів. Готувала бутерброди. Стояла на роздачі їжі.

Люди кажуть, що будуть стояти на Майдані стільки, скільки потрібно, навіть до наступних виборів. «Ми звідси не підемо, доки в країні не зміниться щось на краще», – твердять вони. І стоять там не тільки студенти, а поважні чоловіки, з бізнесом і серйозною роботою. Гасла «Ми хочемо в Європу!» – звучать рідко. Це раніше, коли стояла молодь, то скандувала їх. Зараз люди вимагають «Владу геть!», «Люстрацію!», «Дайте достойну зарплату!», «Дайте пенсію!»…  На майдані люди скандують також, що вдячні Януковичу за те, що об’єднав країну. За те, що переродив нашу націю. Ми у Чернівцях теж вдячні нашим чиновникам за те, що вони так працювали, що стільки чернівчан поїхало на Майдан!

 

Кухня Майдану

Оксана ГАЛЬЧУК, юристка, 24 роки (с. Рідківці Новоселицького району):

Кілька днів я працювала волонтером на кухні київського Майдану. Швидкість роботи там неймовірна. Їжа розходиться миттєво. Ми з подругами робили бутерброди. Діяли злагоджено:хтось нарізає, інші викладають… При тому, що потік продуктів величезний – все дуже чистенько. Кожні 20 хвилин дезінфікували руки та міняли гумові рукавички.

Топ-продукти на кухні – сало, цибуля, часник, дуже популярні мед, лимон, імбир. Багато чаю, кави, мак-кави.. Люди приносять багато їжі з дому: хто що може, навіть суп. Ми його розливали і розносили.

З Чернівців кожна наступна група протестувальників привозила до Києва продукти і медикаменти десятками кілограмів. Досвід волонтерства і сама атмосфера Майдану неймовірні. Згадка про це піднесення духу дає поштовх у буденності, примушує стрепенутися від «потоку», від «конвеєра» і згадати про те, що є насправді важливим у житті. А це – правда, чесність, стосунки між людьми, Батьківщина.

 

«…Це інший простір життя, інший вимір, інші цінності»
Тетяна СПОРИНІНА, вчителька інформатики, громадський кореспондент «Версій»:

– Дехто на Майдані живе вже більше місяця. Чому? Бо влада не сприймає прагнення свободи, волі та бажання жити за законами правди. Мабуть, вона просто не розуміє цих людських цінностей.
…Хто тут не жив, не стояв в облозі, не будував барикади з колючого дроту і мішків із снігом, не здригався від слів: «Беркут» іде!», не спав у наметі чи на підлозі будинку профспілок, не їв суп із паперового стаканчика, не слухав вірші просто неба у грудневу ніч, не біг за вантажівкою по дрова, не ходив у холодну, залізну вбиральню, не грів руки полум’ям із діжок, не ділив п’ять шматочків шашлику на всіх мешканців намету,
той навіть наближено не збагне феномен і драматизм Майдану 2013 року.
…Прості люди – заручники системи…  Влада не чує людей і не хоче їх почути. Депутати давно втратили мандат довіри… Сподіваємось, що в новому році буде досягнуто справедливе порозуміння між людьми та владою. І відбудуться нарешті довгоочікувані позитивні зміни.

На Майдані в новорічну ніч бажали миру, добра, любові  – і щоби державою керували ті, кому люди довірятимуть і кому не буде байдуже до них.

 

Довідково: Тетяна Спориніна кілька разів була на київському Євромайдані. А від 24 листопада щодня створювала хронологію нашого буковинського євромайдану, відвідуючи його кілька разів щодоби – і вночі також! – не з порожніми руками, організувала доставку туди машини дров. Вона бачила все на власні очі й створила свій фотолітопис подій. Його можна переглянути на сайті «Версій»  versii.cv.ua  у блозі Тетяни Спориніної.

   

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *