Кого любить мер Федорук?

Молода жураналістка «Версій», почувши, що йду на інтерв’ю до міського голови, замріяно промовила: «А я запросила б Миколу Трохимовича на прогулянку Чернівцями… Але не центром, а манівцями, занедбаними вуличками з розбитими дорогами і засміченими тротуарами…».  Однак моя подорож з мером Миколою Федоруком була дещо іншою. У часі.

– У липні 1994-го ви вперше переступли поріг цього кабінету як господар. Що змінилося відтоді? Пріоритети? Які завдання стояли перед вами тоді й нині?

– Завдання міського голови – постійно поліпшувати життя громади. Головне – не зупинятися. Досяг позитивного результату – забудь про нього і рухайся далі та долай чергову планку. Це процес безупинний.

16 років тому переді мною стояло три надсерйозних завдання. Транспорт, вода і газифікація. Згадайте першу половину 90-х: як важко тоді було добратися міським транспортом вранці на роботу, а ввечері – додому…

– «І знову тролейбуси в зграї збираються»… такими заголовками рясніли тодішні газети…

– Тепер ми теж маємо транспортну проблему, але вже іншого гатунку.
А вода? Вона подавалася до кранів чернівчан тільки чотири години на добу: дві – вранці та дві – ввечері.

– Таке враження, що це було не з нами…

– Так, бо проблема давно вирішена. Але виникла нова: якість води. І хоча за ДСТ, тобто державними стандартами, вона відповідає нормі і, більше того, посідає в Україні 2-3 сходинку за рейтингом, міська влада усвідомлює: саме від якості питної води залежить здоров’я населення. На жаль, у цьому ми поступаємось європейським стандартам. Треба вводити новітні технології очищення, зменшувати витрати.

На порядку денному і будівництво Прутського водозабору: дністровська вода і дорога, і більш забруднена. З Пруту значно чистіша. Вже за місяць разом з німецькими фахівцями, які зараз працюють у нас, визначимо подальшу стратегію водопостачання міста.

І, нарешті, газ. Нині Чернівці стовідсотково газифіковані: 50% коштів на цю справу пішло з міського бюджету і 50% – з мешканців, яким підводили блакитне паливо. Сьогодні за таким же принципом реалізуємо програму каналізування обласного центру.

– Миколо Трохимовичу, колись, мабуть, буде вулиця імені Федорука (мер активно протестує, але я не даю збити себе з пантелику – авт. ) Як не як, а 16 років керувати містом – рекорд. Але чи не було б значно краще, якби чернівчани отримали парк імені чинного голови. Бо парк ім. Шевченка вже не витримує навантаження, його недостатньо для потреб мешканців. Тим паче, що попри величезну кількість авт у місті, більшість чернівецьких родин не мають машин. Тож їхній весняно-літньо-осінній відпочинок – це максимум вихід з дітьми та онуками до парку. У межах міста є прекрасна для такого дозвілля територія – станція садівництва, де можна прокласти велодоріжки для літнього відпочинку і лижні – для зимового. Та на периметрі станції, здається, вже ведеться будівництво…

– У місті, на моє глибоке переконання, не може бути земель сільськогосподарського призначення. А у нас їх доволі. Серед них – і станція садівництва, яка належить Київській академії аграрних наук. Не хочу вживати цього слова, але розпочинається дерибан цих земель. На жаль, неодноразові звертання до Академії, щоби вона передала ці землі місту, не мали позитивного продовження. Хоча там планували будівництво палацу спорту..

– …Щоби, нарешті, в Чернівцях було більше фізкультурно-оздоровчих закладів ніж барів-ресторанів та аптек.

– Протягом останніх років для цього зроблено чимало. І палац спорту буде у нас обов’язково. Крім того, ми сьогодні серйозно взялися за розбудову парку Жовтневого, який за кілька років стане центром масового відпочинку. Розробляється проект його реконструкції, очистки озер від стічних і зливових вод. Та вони все ж таки залишаться – декоративними.

– Якщо вже мова зайшла про здоровий спосіб життя, то не можу замовчати факт, що ми єдиний обласний центр без басейну!..

– Вартість його така, що бізнесмени неохоче беруться за цю справу. Тільки технічні умови на енергозабезпечення басейну вартують досить багато. Приємно повідомити, що вже сьогодні є охочі взятися за цю справу. Та все ж із часом ми приведемо до ладу й басейн біля стадіону та обладнаємо басейн 27-ї школи автономним джерелом живлення, аби він працював не тільки в зимовий період, коли є опалення, а цілорічно. Принаймні, шукаємо для цього кошти. Зробили б це вже цього року, та борги міста за виконані до 600-річчя роботи, – а це було 68 млн. грн, – не пускають. Але хочу повідомити, що з боргами ми практично розрахувалися.

– Якою є концепція забудови Чернівців? Нещодавно мене вразив Мінськ, де кожен мікрорайон – 5-7 висоток – оточений лугом, лісом, має озеро та спорткомплекс.

– Такий підхід заклав ще за радянських часів перший секретар ЦК партії Білорусії Машеров. Це приклад нового будівництва, в центрі якого – інтереси людини.

У нас же місто забудовувалося, як і скрізь, окрім Прибалтики, дещо хаотично. Скажімо, мікрорайон Руський досі незавершений: там мала би бути пішохідна зона посередині, а набудували самі «коробки». Таке ж – на бульварі Героїв Сталінграду.

Будівельники, зрозуміло, хочуть втиснутися там, де є інженерні комунікації, бо це здешевлює їхні затрати на розвиток інженерних мереж, дитячих майданчиків та інших елементів інфраструктури. Наші будівельники забувають, що, крім будівельної, є ще ландшафтна архітектура. Людина не повинна дивитися з вікон своєї квартири у вікно сусіда.

– Зрештою, це і є завдання міської влади!

– Нам удалося ціною неймовірних зусиль не дати спаплюжити, за великим рахунком, історичну частину Чернівців. Це зазначають усі, хто до нас приїжджає, особливо у порівнянні зі столицею.

Невдовзі оголосимо інвестиційний конкурс на благоустрій мікрорайону «Руський», уже маємо пропозиції. Зони відпочинку облаштовуватимемо і на бульварі Героїв Сталінграду та в інших мікрорайонах міста.

Враховуючи гіркий досвід українських міст, надто ж столиці, ми протягом останніх років закріпили за містом біля 200 спортивних і дитячих майданчиків, які не можна вилучати, змінювати профіль їхнього використання та забудовувати. Їхній перелік затвердили на сесії, тому на них уже ніхто не може зазіхнути.

– Чернівці відмовилися від підземних паркінгів? Бо, кажуть, що місто стоїть на порожнинах, має зсувні ділянки, тож це небезпечно…

– До цього питання треба ставитися по-сучасному. Будівельна наука й практика сьогодні пішли дуже далеко. Я бачив у Граці паркінг-квартал, який будували, використовуючи домкрати. Усе залежить від того, як підійти до вирішення. А то в нас усі чоловіки «розбираються» у футболі й будівницті, а жінки – в медицині та вихованні. Зробити можна все, але з розумом.

Місця під паркінги уже виділені на вулицях Гайдара та Л. Кобилиці. Але чомусь усі хочуть будувати там торгово-розважальні комплекси. Хоча місце бралося під паркінг. Звичайно, там можна відкрити шиномонтаж чи невеличкий автосалон, а все решта – паркінг!

– Ви стільки років керуєте…

– …Я працюю.

– Ви стільки років працюєте з людьми. Маєте якісь власні секрети-правила такої праці-керівництва?

– Найперше, я вірю людям. І вважаю, що порядних більше. А ще – довіряю. Але й перевіряю. Та одного обману доволі, щоби я вже людині не вірив.

По-друге, я радію, що мене Бог милував від такої жахливої людської вади, як заздрощі. Нікому й ніколи не заздрю. Натомість, радію, якщо комусь щось добре вдається. Коли в людини все нормально, я тішуся. Успішні бізнесмен, педагог, лікар… Я навіть себе запитував – чому? Бо успішна людина не прийде до міського голови зі своїми скаргами на проблеми! (сміється).

– Через це ви й підтримуєте діяльність Клубу успішних пань?

– Усіх успішних людей взагалі. Тим паче – жінок, які є рушіями прогресу.

– Миколо Трохимовичу, у вас, кажуть, змінився сімейний статус..

– Має змінитися…

– Оскільки ви не просто чоловік, а ще й міський голова, хотілося б насамкінець дізнатися, як почувається наш міський бюджет? Те, що могли продати, – продали. А з чого живемо?

– Основне джерело надходжень – прибутковий податок з громадян. Тому я зацікавлений у високих зарплатах і відсутності «конвертів». Комунальної ж власності у нас іще на 4 млрд. грн. Понад тисячу орендарів кладуть до міської кишені 12 млн. грн. Плата за землю та її оренду теж доволі значну суму дає. Щоправда, хотілося б, щоби, нарешті, прийняли закон про податок на багатство, тобто на нерухомість, який є в усіх цивілізованих країнах.

– Напевно, нам, Миколо Трохимовичу, попри те, що живемо нібито в європейському місті, все ж таки цивілізованості бракує…

– Отже, є до чого прагнути!

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *