Едуард КАЧАНОВ: Ностальгійний монолог у стилі джаз

Біографія Едуарда Качанова проста, як і у більшості радянських людей: навчався, закінчив інститут, працював інженером-конструктором на заводі, після розпаду СРСР пішов у бізнес. Проте не все так просто, як здається на перший погляд… Імениті музиканти жартома називають його «динозавром» буковинської музики. І недарма. Адже він працював з багатьма відомими артистами, музикантами, поетами, грав у одному з перших чернівецьких jazz band-ів.

Сьогодні він не виступає, але занять музикою не припиняє. Займається нею не задля комерційної вигоди, а лише тому, що музика є невідємною частиною його життя.

w-GQtREqrqU

Про те, як усе починалося

Я  – музикант-любитель, займаюся музикою з юності. Закінчив музичне училище по класу баяна. Батько був професійним музикантом, навчав у музучилищі грі на духових інструментах. Він і заохотив мене до музики. Граю на кількох  інструментах – трубі, гітарі, барабанах, клавішних. Але за фахом я – інженер-конструктор, нині займаюсь підприємницькою діяльністю. Було багато різних захоплень, окрім музики: фотографія,  радіоелектроніка, автомобілі, винаходи. Але з часом музика посіла перше місце в моєму житті.

Після смерті батька почав писати пісні. З часом виникло бажання їх виконати й записати. У мене немає особливих вокальних  даних, але з урахуванням того, що я автор-виконавець, думаю, мені пробачають деякі помилки.

Організував студію, почав розшукувати музикантів для співпраці. Врешті-решт щось почало виходити. На сьогодні випустив сім авторських альбомів, готується до виходу восьмий.

Моє музичне хобі не має комерційної мети, на замовлення нічого не пишу, все тільки від душі і за натхненням.

Про Анатолія Євдокименка та ЕМО

З Анатолієм ми навчалися водночас у текстильному технікумі. Щоправда, на різних курсах. Там ми грали в духовому оркестрі. Його керівником був Олександр Молдавер, який заохотив і мене, і Анатолія до труби. Потім ми грали з ним в ЕМО (естрадно- молодіжному оркестрі), керівником якого був Леонід Косяченко. Це був один із перших музичних колективів Чернівців, що виконував джазову музику. І ніхто нам не забороняв грати джаз, як пишуть у деяких ЗМІ. Нині важко це уявити, але наш колектив збирав свого часу переповнені зали.

Про знайомство із Софією Ротару

З Софією Ротару ми познайомилися в ЕМО. Щодо багатьох деталей її особистого життя я не в курсі, але про те, як вона починала естрадну кар’єру, знаю достеменно. В СРСР проводилися районні, міські, обласні та республіканські огляди художньої самодіяльності, на яких і знаходили таланти. Саме на одному з таких оглядів у Будинку офіцерів виступала Софія Ротару з фольклорним репертуаром. Там її помітив Леонід Косяченко, запропонував їй прийти в ЕМО і спробувати себе в якості естрадної співачки. Вона погодилася.

В її репертуарі переважали пісні румунською мовою, які, як зараз кажуть, були «злизані» з румунського радіо. Але були й дві українською – «На долині туман» і «Намалюй мені ніч».

Саме з нашого оркестру Софія почала свою естрадну кар’єру. Там вона познайомилася зі своїм чоловіком – Анатолієм Євдокименко.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Про музичні напрями та співану поезію

Музика, як і будь-яка діяльність, прагне розвитку. І в будь-якому розвитку є безвихідні напрямки. Якщо їх не спробуєш – не переконаєшся, що зайшов у глухий кут. Існують різні жанри і в них працюють різні музиканти. Наприклад, я не можу сказати, що захоплююсь рок-музикою, ставлюся до неї прохолодно. Але відчуваю глибоку пошану до цих музикантів, бо вони виконують її вживу. Свого часу я захоплювався джазом, зараз слухаю його менше, перевагу надаю ліричній пісні. Коли ж запропонував Іво Бобулу одну зі своїх пісень, той сказав: «Едуарде, так це ж шансон. Я таке не виконую». На що я відповів: «Ну який же це шансон. Це просто лірика». Хоча шансон – так шансон… Йому видніше… (посміхається)

Я не зараховую своєї творчості до конкретного жанру. Напрямок, в якому працюю,  називаю музичною поезією. Тобто, беру вірші відомих поетів нашого краю, скажімо, Тамари Севернюк, і кладу їх на музику. 2004 року з моєю композицією на вірш буковинця Георгія Шевченка Тетяна Шпорта завоювала друге місце на Всеукраїнському фестивалі сучасного романсу.

49631

Про стан музики у Чернівцях

Чернівці – музичне місто, і не захопитися музикою в 60-70-ті було просто неможливо. Чернівці по праву вважалися кузнею музичних талантів» в Україні. Пізніше цей статус перетягнув на себе Львів, але в нього не було таких досягнень. Кількість зірок, що вийшла з Буковини, – величезна. На жаль, нині Чернівці втратили ці позиції. Ще мені дуже шкода, що ми загубили такий фестиваль як «Червона Рута». Свого часу, спілкуючись з місцевою владою, я пропонував створити в місті Всеукраїнський фестиваль ліричної пісні, який проходив би хоча б раз у два роки. По-перше, це було би вигідно і в комерційному плані, адже збільшився би потік туристів. На жаль, ніхто до мене не дослухався. Хоча не все так погано, і молоді люди беруть на себе ініціативу. Скажімо,  почали відкриватися арт-кафе, арт-паби, куди запрошують виступати музикантів з різних міст. А я з цією ідеєю ще 2002-го оббігав безліч ресторанів і розважальних закладів міста…

Про заборону джазу в СРСР

Часто в ЗМІ мусується міф про заборону джазу в СРСР. Шкода, що ця дурість багаторазово повторюється і ніхто не обтяжує себе об’єктивною оцінкою. Я почав грати джаз десь 1963 року, грали його майже на всіх танцмайданчиках, під джаз танцювали. Ніхто його не забороняв. Звучав і репертуар «Бітлз» та інших рокових колективів. Особливо не стимулювали, але й не забороняли.

Забороняла не влада, а конкретна людина в конкретному місці. На одному з тацмайданчиків, де ми виступали, директору Будинку культури не подобався шейк і, щойно починали танцювати його, він, сидячи на балконі, вмикав прожектор, направляв його на танцюючих, зупиняв музику і викликав дружинників. На всіх інших майданчиках шейк танцювали вільно. Послужливі ідіоти були завжди і будуть при будь-якій владі.

Про художню самодіяльність в СРСР

Цікаво виходить: зараз, коли начебто все загальнодоступно, яскравих виконавців і музикантів – одиниці. Таких зірок як Діма Білан (і йому подібних) я взагалі не розглядаю, сіра мишка рівня провінційного ресторану. Більшість зірок в СРСР вийшли з художньої самодіяльності, яку стимулювала держава.

Мій друг і колега, чернівецький трубач-віртуоз Агашкін (Авраам Фельдер) – із самодіяльності, у 80–ті роки за підсумками джазового фестивалю в США увійшов до десятки найкращих джазових трубачів світу. Софія Ротару і Анатолій Євдокименко теж із самодіяльності. Відома українська пісня «Червона Рута» написана автором з художньої самодіяльності і виконана самодіяльним ансамблем «Смерічка» з районного центру в Карпатах.

Художня самодіяльність заохочувалася і фінансувалася державою на кожному підприємстві, в установах, навчальних закладах. За рахунок профспілок закуповувалися музичні інструменти та апаратура. У магазинах вони були в дефіциті, але підприємства купували з баз. Щоправда, був присутній ідеологічний компонент. Але проблеми в цьому, як правило, не було. Все легко вирішувалося. Ми грали і співали практично все, що хотіли. Граючи в духовому оркестрі технікуму, ми переграли значну частину репертуару «Бітлз». Безумовно, щоби пробитися в лідери на оглядах, в репертуарі мала бути патріотика і фольклор. Але це не було проблемою.

З руйнуванням СРСР зруйнувалася і система художньої самодіяльності – нічого іншого не створено. Гроші вирішують усе … Чи добре це? Зараз знайти дійсно професійного музиканта чи яскравого виконавця – проблема, з якою я особисто стикався… На жаль…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *