Діти з подарованим життям Благодійному фонду «Подаруй дитині життя» виповнився рік

Ідея створення Фонду «Подаруй дитині життя» виникла рік тому, після публікації у «Версіях» про жалюгідний стан ревмокардіоонкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні. Завдяки небайдужим людям протягом року повністю вилікувано 7 дітей. Придбано ліки, меблі для кухні, холодильники і пральну машину, штативи, постільну білизну, кварцові лампи. Але є проблема, яку відділення не може вирішити. Тож спеціально для «Чернівціводоканалу» і п.Крайса особисто хочемо оголосити нову
акцію – «Подаруй дитині воду».

– Справа в тому, що в лікарні воду подають півтори години на добу, – розповідають медсестри відділення. – За цей час усі діти та їхні батьки мусять встигнути помитися, випрати речі, набрати запас води, а персонал – хоча б помити підлогу. Стара каналізація засмічена. У нашому відділенні є лише один туалет, яким користуються всі діти, батьки та лікарі. Найгірше доводиться саме дітям, хворим на лейкемію. Вони лежать у спеціальному блоці в іншому кінці відділення. Там особливий режим, бо ж лікують хімічними препаратами і вода потрібна постійно.
– Мій малюк лежить тут уже третій місяць, – розповідає мати півторарічного Жори Ботгроса, хлопчика з Костичан, який у січні захворів на гострий лейкоз. – Дитячі речі треба щодня прати по кілька разів, посуд постійно мити, бо у цих малюків усе не так  як у звичайних дітей. А немає навіть, де руки сполоснути…
Проблема комунікацій тягне за собою так давно необхідний капремонт. Але про нього поки що лише мріють. Бо крім Фонду і простих людей, які приносять речі, гроші та ліки, сподіватися нема на кого. Від управління охорони здоров’я цього року не надійшло ні копійки. Втім, за словами Михайла ГНАТЮКА,
завідувача відділенням, нинішній губернатор Куліш – єдиний з владних чиновників, хто сюди приходив протягом останніх 15 років. Жодного разу тут не було ні мера, ні депутатів…
Особливості чернівецького милосердя
– У нас дуже дивний народ, – продовжує Михайло Гнатюк. – Я безмежно вдячний чернівецькій міліції і особисто п. Проскурняку. Без їхньої підтримки тут нічого не було б. Крім них, охоче відгукуються на наші прохання лише… ті дітки, які вже вилікувалися самі. Я давно помітив, що у нашого меценатства є одна особливість. Багаті дають гроші не тому, що в їхніх душах є милосердя чи співчуття або ж думка, що з ними теж це може трапитися, а тому, що це «круто і понтово». Є й такі, які дотримуються принципу: «дам, і хай відчепляться». А від найбагатших взагалі нема чого чекати. Я їх називаю «хребетниками». Бо навіть коли у них трапляється біда, вони примудряються лікуватися безплатно. Їм навіть на себе витратитися шкода. А ще я зауважив, що люди з інших областей підтримують нас більше, ніж чернівчани.
– Це, мабуть, залежить від людської свідомості, – додає Світлана ГУЦУЛЯК, старша медсестра відділення. –У нас часто бувають випадки, коли приходять люди просто з вулиці. Зовсім недавно прийшов чоловік з 10-ма пляшками фізрозчину, сказав, що віддасть їх лише Михайлу Григоровичу для дітей – боявся, що інші вкрадуть. А минулого тижня прийшла жінка, яка не хотіла навіть називати свого прізвища і дала нам 500 гривень. Ми поділили ці гроші на ліки для півторарічного Жори і на поїздку до Львова іншого хворого хлопчика. Ніби це й невеликі гроші, але для тих, хто тут лікується дорога кожна копійка.
– Я – медпрацівник і, звичайно знала, що є така хвороба – лейкоз, – продовжує Родіка Ботгрос, – але доки це не торкнулося моєї дитини, то було для мене щось абстрактне. Я не могла зрозуміти, чому такі дорогі ліки, маючи на увазі 100 гривень. А вчора виходила з аптеки і чула як одна жінка обурювалася, що їй довелося викласти 340 гривень. Я тоді подумала: «Яка ж я була б щаслива, коли б на лікування мого синочка потрібно було лише 340 грн.!». У мене за три місяці лише тисяча євро пішла на хімію. Але це, так би мовити, найменша стаття витрат. На супроводжувальну терапію треба як мінімум 5 уколів, кожен з яких коштує 1200 грн. А ще у дитини від хімії  обов’язково щось болить. У мого малюка, наприклад, стоматит, причому його лікують лише спеціальними розчинами. Один флакон, якого вистачає  лише на тиждень, коштує 100 грн. А ще ж треба спеціальне харчування. Та й самій прожити у лікарні 8 місяців важко не лише фізично, але й морально. Але тепер я точно знаю: краще віддала б гроші чужим дітям, лиш би мій син був здоровий.
Що потрібно для дива?
Нині під наглядом онкогематологів перебувають 92 дитини, причому не лише з Чернівецької, але й з Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької та інших областей. Приїжджають сюди навіть з далекого Норильська і Улан-Уде.
У комп’ютері лікаря Гнатюка є цікавий файл. Там Михайло Григорович записав 46 маленьких буковинців, які лікувалися у відділенні від 2000 року. І лише навпроти двох діток позначка «помер». Решта одужали. Усіх пацієнтів Михайло Гнатюк знає напам’ять: «Цього хлопчика у Києві не взяли – сказали, помре, а цю дівчинку з Києва відправили додому як безнадійну. Та хлопчина живе після вироку вже три роки, а дівчинка – вчиться у медучилищі. Цього пацана ми вилікували повністю, той теж має хороший прогноз …».
– Ми б працювали ще ефективніше,–   якби закупили нарешті сепаратор крові та необхідне до нього обладнання, – каже Михайло Гнатюк. – Поки у нас цього немає, більшість пацієнтів змушені їздити до Києва або Львова, щоби пройти окремі блоки хіміотерапії. Один такий блок в іншому місті коштує 50 тис. грн., а ще ж треба на проїзд і на життя. У нас це коштувало би 20 тис. грн. Але, відверто кажучи, справа не лише в грошах. Навіть у таких тяжких випадках є лікарі, які «халтурять», тому я не завжди впевнений у якості лікування.
Найсвіжіший приклад, за яким мала змогу спостерігати: дитину відправили до Львова, лікарі погодилися взяти хлопчика, батьки зібрали необхідні гроші, але заввідділенням у Львові… відмовилася прийняти дитину, мовляв, місць немає…
На запитання, як лікарям вдається у таких умовах творити дива, медики відповідають неохоче.
– Просто ми любимо і пам’ятаємо усіх наших діток, – каже Світлана Гуцуляк. – Дуже важливо, щоб дитина та її батьки за місяці, а то й роки, проведені в лікарні, не зламалися психологічно і вірили в одужання. У цьому, мабуть, і є головна заслуга медиків  Фонду.
– Це так, – погодився Михайло Гнатюк, – та в окремих випадках, скажу вам чесно, врятував дітей сам Бог…
P.S. До сорому нашої держави, ревмокардіоонкогематологічне відділення належить до найменш оплачуваних. Лікар, у середньому, отримує 900, а
медсестра – 600 грн. Лише 5 сестер отримують 15% надбавки за хіміотерапію. Враховуючи, що усі медсестри з районів, а щоб добратися приміром з Новоселиці і назад, потрібно біля 20 грн, доводиться лише дивуватися, за які копійки працюють у відділенні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *