Без труб і барабанів або Чорнобиль як він є

Сумні роковини Чорнобильської трагедії позаду. Відзвучали біля пам’ятників та меморіалів реквієми з сурмами та барабанами. Саме час поговорити про поточні справи, тобто про соціальний захист потерпілих від аварії на ЧАЕС, про державні обіцянки та їхнє виконання.      

                         Особистістна складова

Автору цих рядків дана тема особливо цікава, бо зачіпає особисто. Народилася ж і виросла у Веренчанці Заставнівського району – селі, яке свого часу належало (та й зараз нібито належить, бо дітям видають чорнобильські посвідчення) до ІV зони радіаційного забруднення. В університеті мені читали курс безпеки життєдіяльності. Тож знаю, що нині , через чверть століття після аварії, відбувся перший потужний удар по людях, які живуть на забруднених радіацією територіях. Бо саме зараз радіоактивний цезій і стронцій почали проявляти свою руйнівну дію на здоров’я людей. Тому, здавалося б, сьогодні держава має особливо турубуватися за нас.  Натомість, усе відбувається з точністю до навпаки

                           З офіціозом все о’кей

Отож спочатку наведемо офіційну точку зору. Як відомо, пільги та компенсації потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС  визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Саме відпоівдно до п.4 статті 14 цього закону до потерпілих належать «…особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років належать до постраждалих 4 категорії …».

За те, що люди мешкають на радіаційно забруднених територіях, вони отримують грошові компенсації, бо мусять відмовлятися від деяких продуктів місцевого виробництва через високі концентрації в них радіаційного забруднення. Якщо говорити відвертіше, то це просто плата людям за те, що вони постійно перебувають під впливом малих, а деінде і великих доз радіації. Бо так чи інакше, харчуються зі своїх забруднених городів.

Моє рідне село Веренчанка належитьдо 4 зони радіаційого забруднення, адже дітям що тут народилися, й досі видають чорнобильські посвідчення серії Д. За словами  Наталії Петрівні ТИМЧУК, начальнику відділу з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та загальнообов’язкового державного соціального страхування Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, якщо закон не зміниться, то діти, які народилися нинішнього 2012-го через три роки, тобто у 2015-му, також отримають ці посвідчення. Та по досягненні 18 років вони втратять статус потерпілих і вже не рахуватимуться чорнобильцями.  Наразі, коли радіація все ж таки вплине на організм і в дитячому віці встановлять інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, то така дитина матиме підстави для отримання статусу постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС у дорослому віці.  Ось така цікава арифметика. Прикметно, що матеріального відшкодування за харчі у Веренчпнці ніхто й ніколи неотримував. Як на мене, то це, м’яко кажучи, якось нелогічно. Та з нашими законами не посперечаєшся. Зате ситуація з путівками на оздоровлення тільки підкреслює їхнє блюзнірство.    

                                Хто кого обманює?

Ми з мамою отримали відповіді з управління праці та соціального захисту населення Заставнівської райдержадміністрації, куди зверталися щодо компенсацій.  В обох листах – відмова. І хоча листи написані майже під копірку, причини у відмові вказуються різні. Щодо мене говориться, що я, мовляв, не прожила до 1 січня 1993 року чотири роки, бо народилася у 1990-го, а не 1989 (!). А матері повідомили, що Веренчанка не ввійшла у перелік населених пунктів, вказаних у Додатку №2, тому в неї немає права на одержання допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і з особистого підсобного господарства.   

Та найцікавіше знайшла наприкінці листа-відповіді, де йшлося про належне людям цієї категорії безкоштовне санаторно-курортне лікування. Роз’яснювалося, що для цього вони мусять звернутися до управління праці з письмовою заявою та довідкою з ЛКК, де вказаний діагноз і доцільність такого оздоровлення, а також сезон і профіль санаторно-курортного закладу. У разі самостійної організації санаторно-курортного лікування виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України

З цього моменту, читачу, будь уважний. Під час прес-конференції, що відбулася напередодні річниці Чорнобильської аварії, Наталя Тимчук, керівник чорнобильського відділу, розповідаючи про те, як чорнобильці оздоровлюються, все ж незабаром додала, що протягом останніх чотирьох років Міністерство закуповує безкоштовні путівки тільки для першої та другої категорії. Причина – брак коштів у бюджеті. Тож уже протягом 4 років пільгових путівок для інших категорій чорнобильців немає і ніхто і ніщо їм не компенсує.

Натомість ось що ми читаємо у відповіді Заставнівсьбкого управіляння праці.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *