Алла РУЛЯКОВА: «Юриста з мене виховав коханий чоловік»

Яскрава, жвава, дуже жіноча, активна, вона зовсім не укладається у звичний імідж жінки-високопосадовця, назва чиєї посади займає два рядки. І така молода. Віри не ймеш, що вона стоїть на тому порозі, коли посадовців державної служби чемненько просять звільнити місце. З природних, так би мовити, причин.

Досье:

Алла РУЛЯКОВА – заступник начальника головного управління юстиції – начальник відділу РАЦС (реєстрації актів цивільного стану). Освіта – вища, юридична. Стаж роботи в органах юстиції – 18 років. Нагороджена нагрудним знаком Міністерства юстиції «За заслуги». Хобі, відпочинок, сенс душі – сім’я. Чоловік, два сини, невістка – юристи. Онук – поки що ні.

Люди йдуть до нас із бідою

– Ви знаєте, пані Алла, дивлячись на Вас, важко повірити, що Вам може бути цікавою, пробачте на слові, паперова робота…

– Мабуть, це звична помилка чи упередження людей, які мають справу з органами РАЦС, що в нас тут царює суцільна нудьга. За 18 років роботи в органах РАЦС, а починала від найнижчої посади, інспектора, нудьга – це найостанніше слово, яким я вирішила б характеризувати свою роботу.

Насправді реєстрація цивільного стану супроводжує людину все життя, від народження до… Коли в нашій системі з’являються працівники байдужі, чи некомпетентні, це обіцяє неприємності, та навіть біди для людей. Кожна кома, літера, кожна цифра в документі, який ми видаємо, має значення. Сюди, до обласного відділу, люди приходять уже з наслідками чиєїсь неуважності або безграмотності.

Я сама певною мірою «жертва» такої недбалості: в моєму паспорті поставили у графі «по-батькові» – «Яковлівна». Ось, наприклад, звертається сім’я, в якої прізвища записані на два чи три варіанти. Здавалося б, дрібниця, а коли йдеться, скажімо про спадщину, про батьківство чи захист інтересів при розлученні, закон дрібниць не визнає! Не всіх ми можемо задовольнити, але людина має піти від нас із розумінням, чому їй відмовили.

Родина юристів

– А як ставиться до вашої професії сім’я?

– А вони в мене всі – юристи! І чоловік, і обидва сини, і невістка! Ми з чоловіком познайомилися, коли він ще вчився на четвертому курсі. Тож для синів наших навіть питання не було, ким стати. Ми не тиснули на них, взагалі не робили для цього нічого особливого – але ж сімейна атмосфера!..

– Напевне, це допомагає Вам у роботі?

– Юристи – як лікарі, мають спеціалізацію. Терапевти ж не беруться оперувати, а гінекологи – лікувати зуби. Чоловік мій – суддя кримінальної палати, старший син працює в юридичному відділі київської фірми, молодший – помічник прокурора… Невістка, щоправда, зайнята вдома.

Тож, кожний у власній галузі компетентніший за інших, але підтримуємо одне одного. А ще правдивіше сказати – любимо одне одного. Дуже важливо знати, що є в твоєму житті люди назавжди.

Про переломні й щасливі моменти

– З огляду на те, що я старша за віком, все ж таки запитаю: не лякає Вас нинішній переломний момент життя?

– Чесно кажучи, трагедії в цьому не вбачаю! Зажди ставлюся до життя творчо. І мені не вперше круто його міняти. Не повірите, але перші 18 років трудового стажу я заробила перукарем!

– А знаєте, як раз повірю! Ви така жвава, весела, жіночна…

– Ну, починалося швидше, від бідності: рано залишилася без батька, жили більше ніж скромно. А дівчині хочеться і вдягтися, і мати гарну зачіску… Вже у шкільні роки стригла подружок. А мріяла стати лікарем. Не вдалося. Та й тут знайшла для себе втіху: історично цирульники як раз і були цілителями: кров пускали, п’явками лікували… Перукарем працювала й вийшовши заміж. Але в мене дуже мудрий і авторитетний чоловік. Для мене він став людиною на все життя. І я настільки поважала його думку, його професію, що, цілком природно, і собі пішла в юридичну сферу. Колись від інспекторів у системі РАЦС, куди я пішла працювати, не вимагали юридичної освіти, а згодом така вимога виникла – і я вивчилася заочно у Київському юридичному.

– І навіть встигли зробити кар’єру…

– Для мене людина, яка нічого не прагне, нецікава! Я сама активна і підлеглих провокую тягнутися до знань. А щодо переломного моменту… Чесно кажучи, не уявляю себе цілий день у халаті чи з плетінням у руках. Ще не розмірковувала детально, але без діла не сидітиму!

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *