88-річний буковинець-сапер підірвався на байдужості чиновників

88-літній учасник бойових дій Великої вітчизняної війни, який через хворі ноги не в змозі вийти за межі подвір’я, та його син – інвалід на візку мешкають на віддаленому  хуторі села Тисівці на Сторожинеччині. Три доби люди були без світла і, практично, без їжі. Якби не журналісти, їх «ув’язнення» тривало б іще з тиждень… Чи вижили б чоловіки?

IMG_0535 

Передісторія

Долі двох самотніх чоловіків з хутора Горайця не позаздриш. Молодший Коліснек майже 15 років на колясці – упав з дерева. Лікарська помилка – і всі наступні поїздки до столичних медичних закладів нічого не дали. Врешті решт гроші закінчилися. Дружина втомилася й розлучилася з Олексієм. Вона з дітьми залишилася в батьківській хаті у селі Великий Кучурів. А він перейшов до свого батька, на хутір Горайця.

А три роки тому спіткала нова біда: під час повені втопився його син-школяр, який разом із другом ішов саме провідати батька. Сказати, що історія цього життя страшна – ще нічого не сказати.

Втім, трагедія не зломила волі до життя його батька Олександра, який 20-річним солдатом-сапером брав Варшаву, Прагу, а перемогу зустрів у Берліні. Потім ще воював у Японії, був у Китаї.  Незважаючи на те, що він практично нічого не чує, тож певним чином відгороджений від життя, сприймає все довкола себе з великим позитивом. Коли бачить рідких гостей, неймовірно їм радий. Очі в старого світяться добротою й щастям. Дивовижне враження справляє цей чоловік, який живе у згоді з гаслом, яке й вивісив над порогом своєї хати (з Матвія, 5:44): «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, дякуйте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто вас ображає та гонить». Мабуть, не одразу вдалося опанувати Олександру Порфировичу цю філософську науку. Але тепер він радіє кожному подарованому долею дневі, кожній людині, яка переступає поріг їхнього самотнього обійстя, де разом із ними живуть лише невеличкий чорнявий пес і дуже ласкава кішка.

…А минулого вівторка ввечері була гроза. Цього літа їх не бракує. Вдарила блискавка і загримів грім. У лічильнику щось тріснуло, блиснуло  –і світло пропало. Вранці Ігор Сандуляк, друг Олексія, набрав номер телефону диспетчерської Сторожинецького РЕМ і зробив заявку. І ,як завше при якійсь біді, Олексій зателефонував до депутата обласної ради від свого округу Руслана Мельника, який того ж таки дня, 19 червня, після сесії райради сам заїхав до РЕМу і продублював заявку інваліда та ветерана, учасника бойових дій.

IMG_0521

Звичайнісінька подія, що могла стати трагедією

Це мій останній дзвінок, мобілка розряджена, – розпачливо повідомив телефоном минулої п’ятниці Олексій Коліснек депутату обласної ради Руслану Мельнику. Той одразу ж зрозумів, що це означає, і вдався до активних дій.

Група із журналістів каналу ТВА та газети «Верії» одразу ж виїхала до забутих людьми і державою чоловіків.

(До слова, «Версії» вже вдруге виїжджають до них. Ми писали про старшого Коліснека у №19 «Версій» до 9 Травня. Однак їхня доля не зацікавила владу).

З півкілометра від сільської дороги йшли до них пішки мочарами – машина проїхати не могла. Дорогою зауважили стовп, що дихав на ладан, – гнилу верхівку міг зламати добрячий вітер.

…І ось ми біля старенької хатчини на околиці лісу. Там зустріли соціального працівника Олену Татарчук, яка поскаржилася, що взуття їй на ці мандри не вистачає: «Кілька тижнів – і тапочки розвалилися». Щоби добратися двічі на тиждень до підопічних, вона долає пересіченою місцевістю понад 5 кілометрів.

Саме Олена Артемівна повідала нам про те, що вже тільки після того, як почала обслуговувати Коліснеків, оформила їм пільгову проплату за електроенергію. Адже у п. Олександра є право сплачувати за 1 кВт лише 6 копійок, а він платив, як усі. Зрозуміло, що перерахунок йому ніхто не здійснив. То чи мав право один із керівників РЕМу звинувачувати сторожинчан в присутності журналістів у тому, що вони крадуть електроенергію? А як бути з самим РЕМом? Хіба підприємство не надурило ветерана та не скористалося його немічністю та немічністю його сина?

Крім того, як розповів Олексій Коліснек, до нього навідався представник Укртелекому та повідомив, що їм відкрили номер на стаціонарний телефон. Але для його проведення треба придбати 3 стовпи і 2 км дроту. Та Олексій відповів, що в нього немає грошей, бо вся пенсія йде на ліки. Час від часу викликає «швидку», до якої чоловіка, як правило, несуть на руках.

А ще Олексій не може на колясці під’їхати до грубки, щоби приготувати собі та батькові їсти, бо хата – маленька дерев’яна мазанка.

Оце так живе герой, про якого згадують лише на свята, зокрема, 9 Травня. Навіть не  на 22 червня….

Розмовляти з Олександром Порфировичем було досить складно: він, практично, нічого не чує. Подумалося: невже так багато залишилося у нас учасників бойових дій ІІ світової, щоби держава нічогісінько не могла для них зробити? З десяток, ну нехай і сотню, слухових апаратів придбати – не збідніє. Коли було треба, ці хлопці прикрили  державу своїми спинами, а тепер вона повернулася до них тим, що нижче спини! 

Карусель, карусель…

Коли їхали до Коліснеків, зауважили в Тисівцях аварійну ремівську машину. Зупинилися і поцікавилися, чим зайняті електрики. З’ясувалося, міняють лічильники. Серед їхніх завдань хутір Горайця не значився. Тож уже на місці Руслан Мельник почав дзвонити до РЕМу. Ви собі не уявляєте, яку карусель йому влаштували!

На перший телефон диспетчерської не додзвонилися. На другому номері відповів чоловічий голос і відіслав нас ще на інший телефон, де з нами розмовляли так, ніби то ми потрапили у дитячий садок під час тихої години. Першим не витримав депутат райради, голова тимчасової комісії, що займається скаргами на роботу Обленерго на території району, Сашко Босович: «Ці жіночки та дівчата щойно повставали з ліжка?!»

І він мав рацію, бо відповідали нам дуже мляво, внутрішньо втомлено і роздратовано. Відчувалося, що всі ці клієнти їм вже так набридли, що вони ледь стримуються. Але, напевне, тривала робота над собою дозволяє не підвищувати голосу, а лише розтягувала слова й довго думати над відповіддю: «Я-ак-ка за-я-в-ка? Ко-ли звер-та-ли-ся? Не знаю-йу..»

Тоді Руслан, а телефонував саме він, зауважив, що на цей номер нас відіслав диспетчер. Потім було ще кілька наводящих, так би мовити, питань і внутрішніх перемовин і аж нарешті сказали, що така заявка є, але чомусь не аварійна, а на заміну лічильника. Виконуватиметься ж вона наступного тижня. Намагання депутата пояснити працівниці по той бік дроту, що інваліди не можуть чекати, бо без світла жити просто не можуть, її не розчулили і вона порадила звернутися в приймальню. Там нам дали телефон заступника п. Продана, на який ми додзвонитися не змогли. Депутату довелося скористатися своїми повноваженнями і, знайшовши мобільний телефон Продана, він напряму зателефонував до заступника начальника РЕМ, оскільки начальник п.Штогринець був на лікарняному. Андрій Леонідович пообіцяв розібратися. Через хвилин 20 нас запевнили, що заявка зранку була розписана (?) на виконання і, що до 16-ї години у Коліснеків буде ремонтна бригада. На зауваження депутата, що хіба можуть інваліди жити без світла протягом 3-х діб, п. Продан відповів, що, згідно з нормативами, це 4-7 діб!

Світло Коліснекам відновили, підключивши його без лічильника, «напряму», пообіцявши остаточно відремонтувати у вівторок. Але залишається відкритим питання: а що коли б депутати Мельник і Босович були такими ж байдужими, як працівники РЕМу та влада?

Та, можливо, влада реабілітується і вирішить питання стаціонарного телефону та дороги?!

Nocomments  

22 червня у Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка обласного центру біля пам’ятника Ф. Боброву відбувся мітинг-реквієм з нагоди Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в України, повідомила прес-служба ОДА. До учасників зібрання звернувся  голова обласної державної адміністрації Михайло Папієв.

Керівник виконавчої влади краю зауважив, що молода генерація буковинців усвідомлює велич подвигу своїх батьків, дідів і матерів у найжахливішій в історії людства війні. «Вони віддали своє життя, здоров’я, молодість заради майбутнього своєї Батьківщини, свого краю, своїх рідних і близьких. Завдяки їхній самопожертві ми живемо в своїй державі, будуємо нову успішну країну. І завжди пам’ятатимемо, якою високою ціною здобуті наше сьогодення, наша свобода й незалежність», – сказав Михайло Папієв.

За його словами, Президент України Віктор Янукович започаткував глибокі реформи, що стосуються усіх сфер життя суспільства. «І ми розраховуємо на вашу підтримку, дорогі ветерани», – сказав Папієв і підкреслив, що крайова влада, зі свого боку, і надалі опікуватиметься ветеранами війни та літніми людьми, приділятиме їм повсякденну увагу і оточить турботою.

Голова облдержадміністрації висловив глибоку повагу та щиру вдячність усім ветеранам за служіння рідній землі та побажав їм міцного здоров’я, довгих та щасливих років життя.

 

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *