Жарти-жартами, а Скапен звів усе до купи…

   
Нинішня прем’єра в обласному муздрамтеатрі поділила глядача на 2 нерівні частини: менша пішла після 1 дії, решта із задоволенням дивилася до кінця… І це не погано: будь-яка вистава не має подобатися усім. А колектив театру має ставити те, що виходить в нього якнайкраще. Наразі це Мольєр, «Скапен-штукар». 
Наслідуючи Мольєра і класичний театр його часу, у театральній програмці персонажі перелічені, так би мовити, за соціальним статусом. І головний герой у цьому переліку десь у середині списку…
А в якому порядку передавати те, що я побачила у виставі, запитання складне. І почну, мабуть, із враження зовнішнього. Художник-постановник Наталя Руденко-Краєвська, чиї роботи гарно приживаються у репертуарі чернівецького театру, знову скористалася білою основою – яку розписала яскраво й водночас вишукано, традиційно й новаторськи. Сценографія так само сучасно-модульна, що надає широкі можливості для миттєвої зміни декорацій і для акторської гри – в розумінні миттєвої-таки зміни ситуації. 
Не кажучи вже про зображувальні можливості сучасної техніки, так само використані зі смаком. 
На афішу завбачливо занесене слово «Фарс», воно багато від чого звільняє, але й вносить нові зобов’язання. І акторам, зайнятим у виставі, це вочевидь подобається: вони просто купаються у дійстві. Хоча наскільки нелегко дається ця легкість, видно було у фіналі, коли трупа познімала перуки на останніх поклонах. Мені важко навіть зупинятися на комусь з акторів, бо всі вони були, що називається, «на місці». Акторська пластика недаремно в якісь моменти нагадує італійських ляльок. І висока динаміка дійства: зрештою доволі «продовгувата» мольєрівська п’єса вклалася у 2 з половиною години з одним антрактом.

 
Найголовніше, на чому хочеться наголосити – саме на смаку, із яким закручена ця нелегка-легка вистава. Навіть деякі відверті жести не педалюються і не стають головним засобом для збурення сміху. 
Класика, ніколи не втомлююся повторюватися, на те й класика, що дозволяє говорити про сучасне «відкритим текстом», не вдаючись до викривальної риторики. Принаймні, режисер-постановник Дмитро Гусаков знайшов у ній широке поле для своєї креативності.


І, нарешті, Дмитро Леончик. Він уже у «Дванадцятій ночі» спромігся бути центром вистави, а тут, як кажуть, сам Мольєр звелів! І в них вийшло – у Мольєра і в двох Дмитрів, Гусакова й Леончика. 
А ще (даруйте, без звань, бо маю більший пієтет, ніж до звань, до самих акторів) у Андрія Циганка і В’ячеслава Стаханова, У Миколи Гоменюка, Сніжани Винарчук, Марини Тимку, Ксенії Король, Назара Кавулича і Григорія Руденка-Краєвського. У всієї скапенівської команди. 
І в нас із вами, дорогі чернівецькі глядачі, вийшло – насолодитися ще однією цікавою виставою. 
Театральний сезон завершився, але ж після літа він розпочнеться із новою цифрою… Не забудьте подивитися Скапена на чернівецькій сцені.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *