post scriptum 1
«правда и красота, направлявшие человеческую жизнь там, в саду и во дворе первосвященника, продолжались непрерывно до сего дня и, по-видимому, всегда составляли главное в человеческой жизни и вообще на земле».
А.П. Чехов, «Студент».
Коли я вийшла на зупинці метро «Площа революції», зразу впізнала театральну касу-будочку з афішами та рекламами спектаклів, опер, оперет, балетів, мюзиклів, майбутніх концертів та прем’єр. Поважна, інтелігентна пані дивилась на нас з запитанням.
– Доброго дня. Саме у цій касі у далеких восьмидесятих я купувала квитки на прем’єрний спектакль «Сирано де Бержерак» Е. Ростана у театрі ім. К.С. Станіславського з Сергієм Шакуровим у головній ролі. Прочитали ще вдома, що сьогодні в театрі на Таганці прем’єрний спектакль «Маска і Душа» за мотивами А.П. Чехова. Ми приїхали з України на олімпіаду. У Москві усього два дні. І дуже б хотіли попасти на цю постановку Юрія Любимова .
Поважна пані може була і здивована моїм довгим вступом, але посміхнулась і вирішила посприяти разом із автоматизованою інформаційною системою електронного продажу квитків. Запити, пошуки, знову запит через невеличкий комп’ютер і нам урочисто у яскравому конверті видають два таких бажаних театральних квитки. І це теж я сприймаю як подарунок долі.
А на офіційному сайті Московського театру драми і комедії читаємо:
[22.04.2011]
Вчера в наш театр на спектакль «Маска и Душа», поставленный по произведениям А. П. Чехова, пришли исключительно любители любимовских превью.
Юрий Любимов впервые в России ввел практику первых предпремьерных показов нового спектакля. Только на превью зрителям предоставляется уникальная возможность увидеть, как Юрий Любимов дирижирует спектаклем, сидя за режиссерским столиком. Перед началом спектакля зал стоя приветствовал Юрия Любимова. В зале находились особенные зрители — те, кто любит приходить именно на первый показ нового спектакля, кто хочет увидеть его именно до премьеры — только что выпущенным. Они следят за репертуаром театра, заранее приобретают билеты на превью, и бывает, что приходят не только на первое представление, но и на второе и третье. Им хочется увидеть, как работает режиссер с новым спектаклем, какие вносит поправки, доводя до совершенства точность исполнения своего замысла, и как меняется постановка в соответствии с его замечаниями.
К первому превью успел выйти из печати буклет, посвященный новому спектаклю. В нем — краткий очерк о жизни и творчестве Чехова, рассказ Юрия Любимова о работе над спектаклем, эссе о новой работе мастера.
Цей буклет я звичайно купила.
А після спектаклю розуміння потворності навколишнього світу стали більш відчутними і доводиться сумніватися, що це просто відчуття. І це не провокація автора. І не провокація режисера. Це реальність, яка нас оточує, яка поглибилась і непередбачувані її наслідки. А може і передбачувані…
Спектакль «Маска і душа» — це, як зазначено у буклеті, спектакль-мандри, спектакль- елегія. Мандри світами чеховських героїв, персонажів, «мандри самого Чехова, подорож крізь простір і час, який зникає і переходить у вічність». І це все не може не бентежити.
Юрій Любимов – сценограф спектаклю
В оформленні використані: ескіз скульптури Ернста Нєізвєстного «Рука скорботи» (макет виготовлений актором театру Андрієм Сміренновим), дзеркало «Сонце» і модель маски Чехова скульптора Леоніда Баранова, живопис Тетяни Назаренко. Багато речей належить родині Любимова: ікона Спасителя належить дружині Каталін Кунц, кімоно їй подарував японський режисер Тадаші Судзукі, старовинний стіл та інші деталі. У спектаклі звучать твори Едісона Денісова, записи Федора Шаляпіна, православні співи і молитви.
Кожна людина носить певну маску. І не одну. В неї багато масок. А душа? Чи жива душа людини? Чи жива ваша душа? Спитайте себе…
І 23 квітня – день народження Театру на Таганці
«Шагают бараны в ряд.
Бьют барабаны.
Шкуру на них дают
Сами бараны…», – ці рядки Б. Брехта із іншого спектаклю театру «Добра людина з Сезуана».
Cумно…
Дійсно, Театр на Таганці – це живий театр.
І доки він живе, живе і душа.
Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора, Москва, 21.04.2011
Це останнє фото в театрі для мене є цінним і дорогим саме через присутність в кадрі Юрія Любимова, який підіймається сходами після завершення спектаклю і Каталіни Кунц, яка розмовляє із знайомим. Несподівано я побачила перед собою режисера, його дружину, ця мить продовжувалась секунди, він досить швидко йшов зі сторони сцени на другий поверх, напевно до свого кабінету…
5 коментарів “Прев’ю двох московських днів…Правда і краса…”
Читая такую живую, яркую статью автора про театр и его душу, так живо вспомнились наши студенческие посещения театров во время учебы в Москве! Такое впечатление, что вместе с автором окунулась в ту духовную атмосферу театра и прикоснулась к вечному искусству вновь!
Времена, когда ТЕАТР был храмом культуры и искусства, исчезают. Благодарю за возможность хоть так , по фото и впечатлениям, прикоснуться к творчеству лучщего театра мира.
Лично для меня люди искусства – другой мир, загадочный и непостижимый. Можно только его созерцать, прикоснуться взглядом, восхищаться, сопереживать…
И театр Юрия Любимова – это другой мир.
“Помни, совершенным творением Бога является человеческая душа — нравственная архитектура”.
Зыбкая, хрупкая, беззащитная…
И вопрос: “Жива ли ваша душа?” по-прежнему актуален…
Ах, Танюша, как я тебе завидую. И как замечательно ты написала, как будто, я вместе с тобой смогла прикоснуться к действу.
Таня,
спасибо за такой прекрасный экскурс в мир прекрасного. Очень рада уникальной возможности побывать там с тобой!