Повелися й приїхали!

Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Chernovitz» закінчився. У нас є рік на підготовку до наступного фесту та обговорення трьох фестивальних днів. А обговорювати є що!

Скупа сльоза німецька

Добра частина імпрез була розрахована на німецькомовного туриста. Вулицю Віденську відкривали німецькі письменники та письменниці, культурологічні екскурсії велися німецькою мовою, літератори з Австрії, Швеції та Німеччини читали свою поезію. Заморські гості одностайно зізнавалися, що «Черновіц» для них – Мекка, місце особливої ностальгії та натхнення.

Зробила банальне спостереження: попри усі розмови про нашу «європейськість», німкень поважного віку дуже легко відрізнити від українських «жіночок». Наші – блискучі та ошатні, з тоннами лаку на голові. Старі німкені – в джинсах і сорочках, з рюкзаками за плечима. В принципі, так завжди, але цього разу контраст був запаморочливим.
Що ж, доки старі німці пускали скупу сльозу біля будинків Целана та Ауслендер, молоді українці розважалися на повну!

Біль у долонях – хміль у скронях

Римовані заголовки – це пост-фестивальний синдром, адже наслухавшися стількох віршів, голова йде обертом і навіть з’являються, грішним ділом, думки: «А чи й собі не почати писати»?

Тішить одне: модні українські письменники – це далеко не тусовка маргіналів-графоманів, чи як там іще їх прийнято називати в колах їх ровесників-критиків. Горобчук, Лазуткін, Коцарєв, Любка – всі вони (хтось більше, а хтось менше) порадували своїми виступами і вселили неабиякий оптимізм стосовно сучасної української літератури. Переконана, що своєю поезією вони підкорили навіть найрадикальніших скептиків. Деякі ж поети (будемо триматися подалі від прізвищ) чомусь не «виписуються», зате марно виписують чорнила, та на щастя їх було мало і всі ми до них уже звикли.

У кафе «Стрімко» не було вільних місць. «Молодіжна сцена» – одна із найяскравіших імпрез фесту. Львівські студентки-культорологи щедро пригощають глядачів по-сусідству «Пепсі», перемішаним з коньяком. Нам з поетом Андрієм Любкою пощастило відсьорбнути стратегічного нектару. Через кілька ковтків Любка на сцені – читає вірш власне про поезію. Багато нецензурної лексики, але на диво, як то кажуть, «в тему». Того вечора Любка зірвав хвилю гучних оплесків. Поет довго не прощався, шукаючи очима львівських фей.
Після читань боліли долоні – поети того варті.

Побутовий сифіліс – не така вже й страшна хвороба

Сигарний вечір Юрія Андруховича продовжив життя усіх присутніх на багацько років. Неперевершений критик, геній стьобу Сашко Бойченко модерував зустріч. Розповідати про те, як Бойченко постійно кепкував над Андруховичем і після кожного речення здіймав шквал оплесків, – не варто. Коневі ясно: де присутній пан Олександр – там завжди смішно до сліз.

Старий добрий Андрухович – як завжди близький і приємний. Батько українського пост-модернізму розпочав вечір, затягнувшись сигарою.
– Пусти її по колу, Юрко. Нехай це буде трубка миру, – запропонував Бойченко.

Андруховичу ніде було дітися, тож віддав сигару в зал.

– Тим більше, побутовий сифіліс – не така вже й страшна хвороба, – підсумував Сашко Бойченко.

Справжнім емоційним вибухом стало закриття фестивалю. У комплексі «Цецино» свої вірші читали Жадан і Андрухович. Безкоштовне вино, хмільні поети, етно-музика…

– Я х..ю. Они повелись и приехали, – саме так на величезну кількість інтелектуальних теристів відреагував бізнесмен, президент фестивалю Святослав Померанцев. Усі розпливалися в подяках, адже саме він подарував чернівчанам таке незабутнє…

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Від редакції: У наступних числах газети – інтерв’ю з найяскравішими гостями фесту.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *