Головна книгозбірня краю за рік видає читачам приблизно по 1 виданню на кожного жителя області, якщо відняти заробітчан за кордоном. Кожен з 35 тис. читачів навідався до бібліотеки 8-9 разів за рік і отримав 3-4 видання за один візит. Але не тільки цифрами вимірюється робота цього соціально-культурного закладу Буковини. Про це та інше – у розмові з директором бібліотеки Антоніною ІВАНИЦЬКОЮ.
Ім’я: Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка
Дата народження: вересень 1940 року
Місце проживання: вул. Кобилянської, 47.
Найближчі родичі – районні, міські, сільські бібліотеки Буковини.
Родичі за кордоном – повітова бібліотека Сучави.
Наукові праці – численні інформаційно-бібліографічні покажчики, краєзнавчі розвідки, методична література з досвіду роботи. Найближчим часом побачить світ нове видання – Путівник бібліотекою.
– Антоніно Семенівно, що зумовлює несхоже на інших обличчя вашої бібліотеки?
– Унікальність складу фондів: у нас багато такого, чого, крім нас, ніде більше не знайдете. Крім художньої та наукової літератури, знайомимо зі стародруками. У нас зберігається обов’язковий примірник кожного видання краєзнавчої літератури, співпрацюємо з Краєзнавчим музеєм.
Наша бібліотека – універсальна. В університетської наукової бібліотеки все ж таки інше спрямування, більше прив’язане до навчального процесу. Ведемо облік запитів читачів, які не були задоволені, і при найближчих закупівлях літератури поповнюємо відповідні розділи. Нашою літературою мають змогу користуватися читачі з усіх районів. Особливо активні зв’язки з віддаленими райцентрами – Хотином, Путилою, Сокирянами.
Через МБА – міжбібліотечний абонемент – користуємося послугами Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, бібліотеки Академії наук, парламентської бібліотеки. Не втратили й зв’язків з багатьма бібліотеками колишнього СРСР. Літературу надають нам безкоштовно, але за пересилку читач повинен тепер заплатити: у нас на це коштів не передбачено.
І, може, найцікавіший проект з підтримання міжбібліотечних зв’язків і поповнення фондів – спільна участь у конкурсі на грант Ради Європи з повітовою бібліотекою Сучави. Якщо ми його виграємо, у нас буде можливість отримувати румунську літературу в обмін на українські видання.
– Які проблеми не відпускають і на свята?
– Проблемами вважаємо те, чого не можемо вирішити самі. Найбільша – аварійний стан будівлі. Під вагою стелажів з книгами просідають міжповерхові перекриття. Роками ми б’ємо на сполох. Навіть ввели посаду головного інженера, щоби відстежувати небезпеку і якось відводити її. Так от, два попередні – будівельники з великим досвідом – просто звільнялися, не бачачи змоги щось конкретне робити! Щоби розвантажити книгосховище, ми просили додаткове приміщення. Нам його запропонували – на вулиці Комунальників! За відсутності в бібліотеки власного транспорту книги, які ми перевезли б туди, просто випали б з обороту!
– Ринкові стосунки торкнулися й книгозбірень…
– Так, ми надаємо дозволені Кабміном платні послуги. Гроші невеличкі, але без них нам взагалі неможливо вирішувати повсякденні питання. Скажімо, книги, які видаються тільки в читальному залі, ми стали видавати в нічному абонементі, беручи за це гривню. Беремо плату за деякі види інформаційно-бібліографічних довідок, за роздруківку текстів з комп’ютера, за зняття ксерокопій, за виготовлення читацького квитка. Ввели пеню за затримання літератури зверх прийнятих термінів – 50 коп на добу.
– Цифра швидше символічна…
– Так, але деякі боржники, тримаючи книги роками, мають заплатити доволі солідну суму…
Ми ж не маємо жодних важелів змусити віддати книгу. Більше того, наші книги через треті руки приносять нам же… у дарунок. Тож до 70-річчя бібліотеки вирішили «подарувати» ці борги, аби тільки повернули книги…
– Може, трохи конкретизуєте Ваше «ми»?
– Безсумнівно, ми – команда. Люди різного віку, різного життєвого досвіду, але випадкових у нас немає. Такі просто «зникають» на початковому етапі. Маю надійну опору в колективі – завідувачі відділами. Візьмемо, до прикладу, завідувачку інформаційно-бібліографічним відділом Олександру Гаврилюк. Вона прийшла до нас після колишнього культпросвітучилища, вищу освіту здобувала заочно, вже працюючи в нас.
– У назві відділу з’явилася ознака «інформаційний»…
– Так, намагаємося йти в ногу з часом. За довгі роки накопичили масу безцінної інформації. Тепер вона стане доступною через Інтернет: на нашому сайті www.library.cv.ua є рубрика «Віртуальна довідка». До того ж там можна дізнатися й про все, що відбувається в бібліотеці, про наші плани й нові надходження.
Краєзнавчий відділ очолює Леся Шарабуряк. Вона знає все про Буковину і літературу про неї. Наразі готуємо видання про відомого чернівецького науковця і перекладача Петра Рихла.
А ще в нас дуже цікаві читачі. Основна маса щоденних відвідувачів, звичайно, молодь. Але є люди, що відвідують нас уже не роками, а десятиліттями. Подружжя Цвентарних, Косяченків, наприклад. Вони так і приходять до нас, у парі. Наші часті гості – багаторічний режисер обласного телебачення, краєзнавець за покликом Василь Селезінка, журналіст, поліглот і мандрівник Жан Макаренко. До речі, останній допомогає нам налагоджувати й підтримувати зв’язки з українцями на Балканах…
– Як Ви гадаєте, що тримає ваших працівників у бібліотеці? Адже, попри невеличкі зарплати і не надто комфортні умови праці, люди працюють тут десятиліттями…
– Любов. Ми любимо не лише книгу, але й свого читача. Змінюються люди, їхні інтереси, теми запитів – та все одно вони ідуть до нас – за книгою, за інформацією, за спілкуванням.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»
