Олена ЛОГІНОВА: «Вірші – це плід душі»

«Римогроми» – вже 7 збірка чернівецької поетеси Олени Логінової. Але ця поезія абсолютно нова. Ті, хто читав вірші з минулих видань, можливо й не впізнають колишню Олену. Вона змінилася…

«Вірші мов тайфун»

– У чому секрет творення саме вашої поезії?

– Я порівнюю свої вірші з погодою: вони приходять на думку раптово, ніколи не знаю, скільки буду писати і про що, не знаю, як саме сприйму новий вірш. Не можу творити за завданням – треба почекати, поки прийде натхнення. І коли воно приходить – мене ніби вириває з буденності і народжуються вірші… Їхній «приліт» можна порівняти із тайфуном…

Іноді відчуваю себе інформатором – сама не переживаю певну ситуацію, але почуття і хвилювання інших такі у віршах, ніби це йде із середини моєї душі.

Я надто емоційна, а емоційні люди, як губки, всотують в себе емоції інших.

Вірш буде жити стільки, скільки його будуть читати. Якщо він ще й комусь западає в душу – це найбільше досягнення поета.

Захворіла… поезією

У дитинстві батьки Олени зіштовхнулися з проблемою: маленькій Оленці вже три рочки, а вона й досі не розмовляє. Тож тато брав дівчинку на руки і читав їй поезії Пушкіна, Лермонтова, Франка. Одного прекрасного дня дитина заговорила і відтоді захворіла… віршами. А в чотири роки вже читала сама.

А ти в букеті
протиріч
Навчись завжди
покласти кому,
Яка зуміє зняти
втому
І засвітити
темну ніч.

– Без чого не уявляєте свого життя?

– Я виросла на поезії Лесі Українки, Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової, Тамари Севернюк. Люблю поезії Володимира Вознюка – коли їх читаю, здається, що вірші написані особисто для мене. А найкращим подарунком завжди була і є книга. Ця любов і привела до навчання на філологічному факультеті Чернівецького національного університету. На другому курсі почала писати. Мабуть, коли я начиталася мудрих книг, Бог дав мені «спробу спробувати» самій написати (посміхається).

– Яких тем торкаєтесь у своїх поезіях?

– Теми кохання, філософії, перебування людини на Землі. У «Римогромах» є поезія, де ліричним героєм є чоловік, який втратив маму. Там немає жодного слова про смерть, але сподіваюсь, що вірш читача наштовхне на роздуми про ставлення до рідних.

Зрозуміти Омара
Хайяма,
Розібравши себе
на слова,
Зрозуміти,
Де хула і слава,
О, поете, тобі хвала!

Постійно беру уроки мудрості з книг Омара Хайяма. Це людина, яку ніколи не бачила, ніколи з нею не зустрінусь, але відчуваю від його поезії певну інформацію. Цікаво, що Хайям жив і творив в ХІ ст., але проблеми втрати, розчарування, милосердя, самотності, кохання актуальні й досі.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *