Коли на ювілейному концерті Лариси Белової в залі Чернівецької філармонії звучали пісні цілого нашого життя, а в залі молодшали обличчя наших ровесників, мені крізь образ дорослої, впевненої в собі жінки проступали риси маленької Лариски-Бориски (дівоче прізвище – Борисова), що як була заводійкою в тодішньому піонерському таборі, так нею й по сьогодні залишилася. Протягом концерту Лариса не потребувала ведучого, бо сама розповідала історії зі свого життя, пов’язані з тією чи іншою піснею. Дуже слушним був і ретельно відібраний фото-відеоряд. Як в усіх, в її житті було всяке, та, переживши це «всяке», співачка рухалася далі – а допомагала триматися «на поверхні» Музика.
Як зауважив на ФБ про концерт Лариси Белової Сергій Воронцов, «хіти шістдесятих-вісімдесятих та й новіші, повернулися до зали філармонії «без порошинки». Кожна пісня у виконанні Лариси ставала маленькою виставою зі своєю режисурою, умовностями і беззаперечностями. А слухачі-глядачі виймали з глибин пам’яті кожен своє, пов’язане з молодістю, коханням, надбаннями чи втратами. Майже тригодинний концерт Лариса проспівала вживу й практично без пауз – хіба що переодягалася до нової пісні-вистави…
І це ж була лише, як кажуть, верхівка айсберга – репертуару пісень у її виконанні. Адже, помандрувавши кілька десятиліть Україною, колишнім СРСР, а згодом Європою, Лариса звідусіль привозила пісні. Я спеціально порахувала: на концерті звучали пісні українською, румунською, німецькою, російською, французькою, італійською, польською, ідиш, болгарською… І весь цей феєрверк видавався без видимої напруги, а головне – щиро й доброзичливо.
Оскільки знаю Ларису Белову практично «ціле життя», маю можливість для порівняння й відчуваю: її голос, манера виконання, сміливість поводження з музичним матеріалом з роками лише набувають обертів, розкривається повніше голос і характер цієї непересічної особистості.
Лариса немов обдаровує своїми піснями й романсами присутніх у залі. І недаремно ж через кілька днів після концерту (подаю цю історію з дозволу ювілярки) до неї зателефонувала незнайома жінка. Не зізнавшись, звідки вона дістала номер мобільного, й не назвавшись, жінка розповіла: коли їй виповнилося 60, вона вирішила, що життя закінчилося, й почала старіти – доживати. А коли майже випадково потрапила на концерт Лариси Белової і побачила жінку, за паспортом на 10 років старшу, але молоду душею й голосом, прослухавши весь чудовий концерт, вона вийшла з філармонії ніби окриленою: їй знову захотілося жити, з’явилися якісь справи, плани… І вона не втрималася, щоби не подякувати співачці за цей подарунок!
Лариса Белова так само вдячна нам, глядачам, бо й завдяки нам їй хочеться співати й «триматися на поверхні».
Лариса ХОМИЧ, «Версії». Фото з архіву співачки
