«Ідучи до театру, людина шукає загострення свого почуття життя», – Лесь Курбас

Міжнародний день театру був заснований 1961-го у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. Цей день, 27 березня, традиційно проходить під гаслом: «Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами».
Про театр, його роль і мету розмовляли з людьми, для яких театр є невід’ємною частиною буття.

Брент Блер, засновник і виконавчий директор «Центру визвольних мистецтв і роботи з громадою» в Лос-Анджелесі (США), засновник і директор Програми прикладного театрального мистецтва бакалаврського та магістерського рівня в Університеті Південної Каліфорнії.
Brent_Blair

Чим особисто для Вас є театр:
захоплення, професія, життєва необхідність?

Це складне питання. Етимологія слова «театр» не зовсім ясна. Існує припущення, що назва походить від грецької θέατρον – місце видовища. Театр пов’язують із давніми грецькими релігійними обрядами, а також із поняттями «богослужіння», «божий храм», або «Бог» .
Театр – це нагальна і життєва потреба, яка заповнює людський досвід. Ми доти не є людськими істотами, доки не мріємо, не уявляємо або висловлюємо наше бажання, навіть якщо воно не є очевидним для оточення. Зазвичай театр бачиться нами як місце вимовляти невимовне, уявляти те, що уявити неможливо, театр є простором ритуалу, живим місцем зібрання, що дає нам досвід уявлення (згідно теорії Жоржу Дубатті).
Життя без театру (додамо до простору інтерактивної уяви – кіно, телебачення, поезії, танці, мистецтва) не є людським життям. Це – існування. Для людей театр така ж життєва необхідність, як вода та їжа, як притулок для тварин.
Театр завтрашнього дня відчуває на собі проблеми глобалізації серед виконавців і між виконавцями та новою глобальною аудиторією. Та роль актора лишається незмінною. Коли порівнювати класичний театр і авангардний, першочергово слід звертати увагу на цілі.
Класичний театр видається іноді “музейним експонатом”. Якщо ми маємо на меті розповідати історії тільки заради розповіді цих історій, то класичний театр добре виконає таке замовлення. Авангардний театр, який вводить зовнішній радикалізм заради тільки простого протиставлення класичному театру, зведеться до звичайного пафосу. Якщо ж у нас більш висока мета, мистецька практика авангардного театру буде успішною.

(Дякую Людмилі Айгаре за допомогу в перекладі з англійської)

Інна Даніліна – художній керівник «Театру юних чернівчан»,
актриса Незалежної театральної лабораторії.

Danilina

– У ТЮЧ цікавий репертуар, ви несподівані і неочікувані. Які плани?

Найулюбленіша вистава з репертуару ТЮЧ – «Скарби лісових ельфів». Це була нестандартна робота: протягом року шукали, фантазували, вигадували власну історію за мотивами оповідань Р. Неємелі. І недарма: виставу високо оцінив наш юний глядач, а на VII Міжнародному дитячо-молодіжному фестивалі аматорських театральних колективів «ЛіхтArt» (м. Рівне) нам присудили першу премію у номінаціях «Краща режисура» та «Краща сценографія».
Найважливіші (точніше – найрідніші) акторські роботи у мене пов’язані з виставами Незалежної театральної лабораторії. Я бажаю всім акторам пережити такий досвід, де в роботі присутні щирість, взаєморозуміння, любов, правда, відвертість, просто «космічний зв’язок» режисера та акторів, коли від кожної вдалої репетиції «мурашки по шкірі». З постановок НТЛ найулюбленіші «Пісок із урн» П.Целана та «За годину» А. Шніцлера.
Зараз в ТЮЧ приступаємо до нової постановки – п’єси В. Ілюхова «Принцеса – генерал». Прем’єра планується на 1 червня до Міжнародного Дня захисту дітей. Також працюємо над виставою за п’єсою В.Ольшанського «13-та зірка». А 2-го квітня відбудеться прем’єра постановки до 200-річчя Т.Г. Шевченка «Тихий ангел…»

Сергій Ліварюк, художник, від 2013-го працює художником-оформлювачем у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.
Livariuk


– Як відбувається взаємодія, взаємопорозуміння всіх учасників створення театрального дійства?

– У театрі я працюю недавно, але ця робота для мене, як художника, є можливістю застосувати свої вміння на практиці.. В художньому цеху працюють чотири художники. Крім режисера і акторської трупи, в створенні постановок беруть участь бутафори, столяри, костюмери, ковалі, композитори, перекладачі, художники освітлення. І це ще далеко не повний перелік. Робота, яку виконують ці спеціалісти, титанічна, але при цьому вона залишається, скажемо так, у тіні. Гра акторів, на мою думку, це зовнішня частина, обкладинка вистави. А внутрішня частина – творчий простір, зароджується в майстернях тих людей, які перебувають за кулісами.
Роль художника в створенні вистави дуже велика. Він читає п’єсу, осмислює її, уявляє той мікросвіт, у якому відбувається дія твору, і втілює його в життя. Крім вміння малювати, потрібні знання з історії мистецтв – щоб орієнтуватися в стилях і культурах, всесвітньої історії – чітко уявляти різні епохи і періоди історії людства, і, звичайно, враховувати всі деталі: технічні, технологічні, естетичні та практичні особливості декорації загалом. Тому день прем’єри є святом для всього колективу театру.


Олег Стефан, актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса – з європейською відомістю.

Stefan

– У книзі Жана Кокто «Подвійний шпагат», французький режисер, письменник, актор, художник висловив таку думку: «Мапа нашого життя складається таким чином, що ми бачимо не один великий шлях, що її перетинає, але щоразу новий шлях із новим розворотом мапи. Нам здається, що ми вибираємо, але вибору в нас немає». Жан Кокто у 1961 році зробив перше звернення до Міжнародного дня театру. А якими були б Ваші слова до Міжнародного дня театру нині, у 2014 році?
Щось особливе, присвячене власне цьому дню, я сказати не зможу. Не вирізняється мені цей день з-поміж інших. І кожен день мені любий. Знаю тільки, що Мапа Життя, на якій Час вимальовуються шляхи пошуків, річки страждань, озера кохання, діброви ревнощів, міста протестів, гори злетів і падінь, вулиці храмів, театрів, друзів та ворогів … вона, ця мапа, мені більше до душі. Бо це мапа випробувань, які дарує нам життя у пошуках чогось вічного, істинного. Ну хіба не є важливим відкривати у собі, чим далі тим більше, нові якості та відчуття, нові сенси? Ну хіба не є важливим не припиняти ставити собі запитання і не опускати рук у пошуках відповідей? Ну хіба не є важливим жити, залишаючись живим?! Як у Стуса «…Як то сниться мені земля, на якій лиш ночую, як мені небеса болять, коли я їх не чую…» – от же воістину людина, що пізнавала! І на цих дорогах не тільки нас вибирають (наслідуючи Кокто), але і ми вибираємо. Вибираю Волю, Любов, Красу, Честь, Гідність, щомиті, щодня і на все Життя. І театр, який чесно творить про це, – такий театр я теж вибираю.

– Мистецьке об’єднання «Березіль» Леся Курбаса створило метод експресивного та монументального реалізму. Як нині працюють актори Львівського театру імені Леся Курбаса. Які цінності нової сучасної містерії?
– Мистецьке об’єднання «Березіль» – це… тепер і що далі називатимуть то так, то інако. Це як Любов називали, називають і будуть називати, поети, композитори, скульптори… і не назвуть, формули на це нема. Чому «Березіль»? Чому про «Березіль»? Бо він був ЖИВИЙ, він ШУКАВ і ТВОРИВ. І якщо це настільки щиро, як у Курбаса, то ми його діти, діти «Березоля».

– Зараз в Україні відбуваються революційні події, а тепер вже і драматичні сценарії військового втручання. Яким чином ці всі події впливають на життя вашого театру?
– Те що тепер відбувається в країні, рве, розриває і будить наші душі. Це постійний дзвін, який б’ється у серці кожного з нас. Коли розривають країну – рвуть моє тіло. Це на фізичному рівні. Те саме бачу в очах моїх братів і сестер. Рвуть тіло, але не порвуть волю і дух. Ми будемо жити. Я вже називав те, що ми вибираємо. Тут, думаю, слушно було б сказати, що театр ім. Леся Курбаса декілька років тому створив постановки за п’єсами В. Винниченка «Між двох сил», та Л. Українки «Лісова пісня». Ці дві вистави напряму , пророчо били у дзвони про небезпеку втратити Україні українське. Черговий раз не було почуте владою, але велику надію вселяє те, що почуте людьми. Наші серця і серця нашого глядача б’ються в унісон. Ви наводили цитату Кокто. Так, у нас, пише він, немає вибору, додаю – тільки в одному: ТРЕБА ЖИТИ! Слава Україні!

Борис Фірцак, художник, сценограф, дизайнер, член Міжнародної федерації художників, Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ–Арт».
Fircak

– Театр віддзеркалює життя. Він улаштований таким чином, що головна увага та почесті перепадають режисерам і акторам. Решта ж творців вистави ніби залишаються за лаштунками… Що для Вас робота у театрі?

– Театр – це пристрасть. Свого роду залежність, особливий емоційний стан, світ чуттєвого і духовного осмислення життя, взаємин думок і пристрастей. Є люди, які потрапили у театр – і це стало їх станом душі. Назавжди. У цьому є і сенс, і феномен. Театр посідає виняткове, особливе місце – адже він об’єднує всі види мистецтв.
Театр – це пластичне мистецтво та місце інтерактивності. Варто зазначити, що робота над виставою залучає дуже велику кількість людей. Всі разом і кожний окремо прагнуть віднайти, уявити цілісний, предметний і духовний світ героїв вистави. Художнику театру відводиться особлива роль. У театрі мовлять не тільки актори, а й кожна деталь сцени. Простір для гри акторів не є порожниною. Цей простір художник наповнює емоціями, рівновагою, рухом, символами, відчуттями, динамікою…
2011-го на фестивалі «Золоті оплески Буковини» чернівчани мали можливість бачити комедійну фантазію «Боїнг- Боїнг» М. Камолетті Черкаського академічного обласного українського музично-драматично театру імені Т.Г. Шевченка. У цій виставі я був художником-постановником. У будь-якому випадку макети вистави, ескізи сценічних рішень, композиції інтер’єрів майже завжди виглядають доволі самостійними живописними та графічними полотнами.
Театр пропонує нам умовний діалог між тим, що представляє реальність і тим, що протиставляють їй драматурги. Власне, процес створення вистави творчий. Це апріорі. Та тільки один раз, на прем’єрі, на сцені збираються всі учасники: актори, автор вистави, режисер, художник, композитор. На сцену технічно не зможуть вийти всі, хто задіяний у виставі: декоратори, гримери, костюмери, звукорежисери, бутафори, працівники сцени…
І театральна завіса – це метафора багатообіцяючого дива, яке зачаровує глядачів щоразу, як її підіймають.

Дякуємо Театру за переконливість, за міф, реальність, творення образу, енергетику, актуальність, неповторність, свободу інтерпретацій. Браво! Бажаємо всім, хто працює у Театрі, успіхів, руху, змін, розвитку, миру…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото з архіву митців і автора

2 responses on «Ідучи до театру, людина шукає загострення свого почуття життя», – Лесь Курбас

  1. Большое спасибо за репортаж. Очень интересно посмотреть на жизнь театра глазами самих театралов а также людей, которые обычно остаются за кулисами.

  2. Театр – це диво, це щось осяжне і неосяжне. Це як мрія. Дякую за зустріч з такими цікавими митцями і вдячна за їх погляди на мистецтво Театру і взагалі на Мистецтво. Натхнення ВАМ!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *