– До Чернівців приїжджаємо щороку. Це для нас знакове місто. Перший сольний концерт «Вечірнього кварталу» був саме тут, – розповідає Володимир Зеленський, член команди.
«Передніх місць» не боїмося!
– Часто з екранів телевізорів під час «Вечірнього кварталу» можна побачити відомих людей, політиків. Вони дійсно приходять розважитись, чи це своєрідний піар-хід?
– Відомі люди приходять на відоме шоу… Здається, це звична тенденція. Чим вищий рейтинг передачі, тим більше публічних осіб туди ходить. Вони відвідують такі заходи, щоби засвітитися й відпочити водночас. І таке не тільки в Україні.
Можливо, до нас політики приходять з надією, що ми їх побачимо зі сцени і не будемо про них гостро жартувати. Але це їх не рятує! Деякі навіть сідають у перші ряди, щоби ми їх помітили і налякалися… (сміються).
Щодо зірок, які співають під час концерту, то від них рейтинг програми стає нижчим. Не тому, що зірка не популярна. Просто, це наше шоу і люди приходять на концерт заради жартів.
– Над ким жартуєте?
– Жартуємо над тими, в кого багаж комплексів, «фішки» в мові, поведінці, тобто «там, де є розгулятися». Якщо ж не буде політиків, будуть спортсмени, актори, які знімаються у рекламних роликах тощо.
– Як люди, що потрапляють вам на язик, ставляться до ваших жартів?
– Публічні люди сприймають жарти нормально, адже на те вони й публічні, щоби їхнє життя було відкрите для всіх. Але й ми намагаємось нікого грубо не зачіпати. Чим відоміша людина, тим менше від неї негативу і більше сміху. Загалом сміятися над собою дозволяє людина, впевнена у собі. Як правило, не ображаються справжні зірки. Наприклад, Михайло Поплавський в цьому сенсі – справжній професіонал!
Але трапляються й зірки на мить. От ті, зазвичай, реагують негативно. Та, сподіваємось, дехто зробить висновки з наших жартів, і наступного разу вчинятимуть краще, щоби з них не сміялися.
Без цензури
– У ваших програмах на «Інтері» є цензура?
– Особливої цензури немає. Принаймні, поки що. Але, звичайно, не останню роль відіграє внутрішній цензор. Ми не «матюкальники», тож нам немає чого соромитися.
– Що думаєте про російський формат «Камеді Клаб»?
– Хоча усі ми – вихідці з «КВК», але «Квартал» і «Камеді» – дві абсолютно різні «гілки». Ми зайняли свою нішу, вони – свою. Мабуть, хтось повинен і матюкатися… Має існувати противага. Незважаючи на те, що вони оновили декорації, мають гарну «картинку», однак і далі прямують своїм «матюкальним» курсом. «Камеді Клаб» у свій час був першим, хто на телебаченні почав матюкатися…
До речі, в Україні можна жартувати на тему політики досить вільно. У російських шоу так не жартують. Не знаємо, яка тому причина: не можна, не цікаво, чи політичні зірки не такі відомі, як у нас… Чому деякі українські гумористи йдуть шляхом «клаберів», не зрозуміло.
– Які творчі плани?
– У нас велика серйозна компанія, у колективі понад 50 осіб. От зараз ми на концертах – компанія працює. Сподіваємось (сміються)… Готуємо багато нових проектів – кіно, короткометражні фільми, займаємось сопродюсуванням.
Відбуваються постійні пошуки авторського колективу. Дуже важко знайти акторів від природи. Адже, актор – не професія, актором треба народитися. Це відчуття. Що стосується авторів – це дуже велика праця. До нас постійно приїжджають авторські групи зі своїми текстами, і постійно безрезультатно від нас їдуть…
– Трапляються казуси на сцені?
Лєна: – Мій улюблений номер «8 березня», коли я нібито приходжу з вечірки напідпитку. Цей номер завжди добре сприймається глядачами. Якось під час його виконання, ми дійшли до моменту, коли настає перша хвилина 9 березня. Вова стає господарем положення, розкидає шкарпетки, речі. Я в цей час усе збираю, намагаюся тримати себе в руках… І тут раптом голос із залу: «Лєнчик, тримайся!». Люди переживають побачене разом із нами!. Нам, звичайно, потім було тяжко дограти – душив сміх.
Іноді трапляються й такі глядачі, які вважають себе кращими за нас. Вони вигукують із залу, заважають. Окремі знають наші номери напам’ять. Тож і починають голосно розповідати сусідам, що буде далі, промовляючи тексти трохи раніше за нас.
– Чи відвідуєте масові видовища?
– Останній раз були на футболі, на «Лізі чемпіонів». Але для нас ходити на футбол – проблема. Надягаємо окуляри, кепки, капюшони, і навіть шарфами обмотуємося. Але впізнають по носу! Тож матч для нас перетворюється на всенародну роздачу автографів. І лиш час від часу чуємо вигуки через забитий гол…
– Що вас смішить у буденному житті?
– Зазвичай нас смішать життєві історії. Але це не те, над чим ми сміємося на сцені «Вечірнього кварталу». Останнім часом я сміюся з усього, що відбувається з моєю донькою, – з посмішкою згадує Вова. – Мабуть, тому, що рідко її бачу і дуже люблю.
На концертах не сміємось. Сценічні жарти слухаємо серйозно та дивимось оцінювальним поглядом.
Любов КАФАНОВА, «Версії»
