І вечірній дзвін разом із Вінницьким театром…

П’ятий  день VIIІ регіонального фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини».

26 жовтня Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр імені М. К. Садовського грав  комедію М. Гоголя «Ревізор».

«Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!.. Ех ви…»
Нажаль, сучасна «хлестаковщина» просто лише дещо модифікувалася, зовні, а глядачі і зараз бачать за образами живі прототипи. Звичайно, кожний свої.

І дзеркала на сцені промовисто констатують:
«На зеркало неча пенять, коли рожа крива»…

У квітні 1836 року Гоголь писав Михайлу Щепкіну: «Все против меня. Чиновники пожилые и почтенеые кричат, что для меня нет ничего святого, когда я дерзнул так говорить о служащих людях. Полицейские против меня, купцы против меня, литераторы против меня. Бранят и ходят на пьесу…»
Якщо Гоголя колись обвинувачували, що його герої – це «власні вигадування», зазнаю, що сучасному глядачу точно немає чого вигадувати.
«Тридцять років живу на службі» – сучасні чиновники живуть дещо менше і усвідомити свої власні пороки, дійсно, не легко. І не тільки чиновникам…

Вистава «Ревізор» йде у перекладі  Остапа Вишні. «Все життя з Гоголем», – писав О. Вишня у своєму щоденнику.
Та великий класик М. Гоголь на будь-якій мові  сміється над своїм часом іноді гірким і трагічним сміхом, мріє про досконалий світ. Який згодом знаходить для себе в Італії.
До «Ревізора» за 177 років зверталися і  різні театральні школи, і різні епохи. І ось Вінницький театр теж розказав нам цю історію.
Вільної інтерпретації з боку режисера-постановника, н.а. України Віталія Селезньова зазнали  не тільки гоголівські чиновники.

– «Не по чину береш!»

– «Ці руки нічого не крали».

Парадоксам ієрархічної влади можна прокричати: «Ганьба!», передати петицію, змінити назву «дворянського собранія» на «верховну раду»…

– «Оно конечно, Александр Македонский — герой, но зачем же стулья ломать?» 

Стільці не ламали, але відлуння великих дзеркал не тільки  хрестоматійно передавали відчуття і дух епохи.

Костюми, декорації, танці у трактирі та на балу,  “Вечірній дзвін” Олександра Аляб’єва, брава пожежна команда,  мізансцени не тільки на сцені театру, майже всі видовищні  та ефектні,  удавана помпезність  – спектакль не лишив глядача байдужим.

Людські ілюзії досконалого світу лишаються.
І не тільки в автора п’єси.
Вже вдома я в котрий раз відкрила четвертий том повного зібрання творів М.В. Гоголя і занурилася у читання.

Дякую Театру за небайдужість!

Браво!

27 жовтня виступ Київського національного академічного театру оперети з постановкою за п’єсою  Михайла Старицького «За двома зайцями». Нажаль, квитки на спектакль я не змогла ні купити, ні дістати.

…Все ж сьогодні у касі ми купили 2 квитки на приставні крісла у партері. Ура! )))

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора