І вечірній дзвін разом із Вінницьким театром…
П’ятий день VIIІ регіонального фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини».
26 жовтня Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр імені М. К. Садовського грав комедію М. Гоголя «Ревізор».
«Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!.. Ех ви…»
Нажаль, сучасна «хлестаковщина» просто лише дещо модифікувалася, зовні, а глядачі і зараз бачать за образами живі прототипи. Звичайно, кожний свої.
І дзеркала на сцені промовисто констатують:
«На зеркало неча пенять, коли рожа крива»…
У квітні 1836 року Гоголь писав Михайлу Щепкіну: «Все против меня. Чиновники пожилые и почтенеые кричат, что для меня нет ничего святого, когда я дерзнул так говорить о служащих людях. Полицейские против меня, купцы против меня, литераторы против меня. Бранят и ходят на пьесу…»
Якщо Гоголя колись обвинувачували, що його герої – це «власні вигадування», зазнаю, що сучасному глядачу точно немає чого вигадувати.
«Тридцять років живу на службі» – сучасні чиновники живуть дещо менше і усвідомити свої власні пороки, дійсно, не легко. І не тільки чиновникам…
Вистава «Ревізор» йде у перекладі Остапа Вишні. «Все життя з Гоголем», – писав О. Вишня у своєму щоденнику.
Та великий класик М. Гоголь на будь-якій мові сміється над своїм часом іноді гірким і трагічним сміхом, мріє про досконалий світ. Який згодом знаходить для себе в Італії.
До «Ревізора» за 177 років зверталися і різні театральні школи, і різні епохи. І ось Вінницький театр теж розказав нам цю історію.
Вільної інтерпретації з боку режисера-постановника, н.а. України Віталія Селезньова зазнали не тільки гоголівські чиновники.
– «Не по чину береш!»
– «Ці руки нічого не крали».
Парадоксам ієрархічної влади можна прокричати: «Ганьба!», передати петицію, змінити назву «дворянського собранія» на «верховну раду»…
– «Оно конечно, Александр Македонский — герой, но зачем же стулья ломать?»
Стільці не ламали, але відлуння великих дзеркал не тільки хрестоматійно передавали відчуття і дух епохи.
Костюми, декорації, танці у трактирі та на балу, “Вечірній дзвін” Олександра Аляб’єва, брава пожежна команда, мізансцени не тільки на сцені театру, майже всі видовищні та ефектні, удавана помпезність – спектакль не лишив глядача байдужим.
Людські ілюзії досконалого світу лишаються.
І не тільки в автора п’єси.
Вже вдома я в котрий раз відкрила четвертий том повного зібрання творів М.В. Гоголя і занурилася у читання.
Дякую Театру за небайдужість!
Браво!
27 жовтня виступ Київського національного академічного театру оперети з постановкою за п’єсою Михайла Старицького «За двома зайцями». Нажаль, квитки на спектакль я не змогла ні купити, ні дістати.
…Все ж сьогодні у касі ми купили 2 квитки на приставні крісла у партері. Ура! )))
Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора
майстерний фоторепортаж, власне майстерний! артисти виступають інколи на імпровізованих сценах, а ось фотографи, навіть на війні, завжди використовують професійну техніку!а тут “мильниця” і стовідсоткове враження присутності на спектаклі! майстерно, браво!
Мне очень не понравился спектакль…да и не мне одному…не профессиональная игра актёров…бездарная сценография…ужасная дикция артистов….не знал, что эту пьесу так можно испоганить….
Чесно говоря,я никогда в жизни не видела более бездарого и нудного спектакля,чем этот…Мне было очень печально наблюдать за тем,что актеры даже и не пытаются играть,про голос и говорить не стоит,ни одного четкого слова я не услышала…Худшего впечатления от спектакля,у меня еще не было…
Очень правдиво и актуально. Особенно понравился Городничий.И , наверное, финальная сцена – очень искренне и чем-то драматично. Хлестаков был убедительным и ярким (по нарастающей). Но создалось впечатление, что в зале было очень много чиновников. И судей…
Заздрю. Маєте можливість подивитись і порівняти різні театральні колективи. А стосовно сподобалось чи ні – у кожного свій смак і вподобання.
Ну трактовка, конечно, слегка необычна, но вот лично мне игра актеров очень даже понравилась. “Добчинський і Бобчинський” просто супер были) да и главный герой казался действительно пьяным) В общем, неплохой спектакль, не жалею, что пошел!