ПЕТРО БОРКОВЕЦЬ з Чехії - новий резидент MERIDIAN CZERNOWITZ

Петро Борковець (Petr Borkovec) – чеський поет, перекладач та публіцист.
Навчався на філософському факультеті Карлового університету.
Автор великої кількості поетичних книг, найновіші з яких – «Берлінський зошит» (2008), «Любовні поезії» (2012).
Від 1992 року працює редактором рев’ю про літературу і культуру Souvislosti/ Взаємозв’язки. Працював редактором щоденної газети MF Dnes, редактором видавництва Lidové noviny, а також Literárních novin.
Нині – вільний письменник та перекладач російської поезії ХХ століття. Його поезії перекладені майже усіма європейськими мовами.

Petr_Borkovec_1 — Петро Борковець, поет з Чехії та Лілія Шутяк, журналіст, модератор зустрічі

В Україні, у Чернівцях від 1 до 17 листопада Петро Борковець – новий резидент MERIDIAN CZERNOWITZ.
Приїзд автора до Чернівців став можливим завдяки сприянню Чеського центру в Києві та Allianz Kulturstiftung (Німеччина).

5 листопада у резиденції MERIDIAN CZERNOWITZ відбулася неформальна зустріч із Петром Борковцем. Чернівецькій гість розповів про мету приїзду до Чернівців, свої творчі плани, про перші враження від перебування в Чернівцях, про чеську поезію, про засоби масової інформації, про інтеграцію традиційних ЗМІ, про ставлення чехів до подій, що відбуваються в Україні.
Автор читав свої поезії чеською мовою. Лілія Шутяк читала переклади віршів Петра Борковця літературознавцем, перекладачем із чеської мови Ірини Забіяки.

FOR J.K.
This poem, written in 1996, first appeared in P.N.Review.

The twenty-third pavilion,
The wall lit with October sun –
A bright memorial plaque for summer –
The same one Fet and Bunin have somewhere.

SLIGHT DÉJÀ VU –
some ornaments familiar;
around me came spring air
like screens pulled to.

Chilled to the bone. The trees
sent memory ranging back.
The sun pressed on my cheek
like iron, a piece of steel.

Hands over eyes, each finger
like a braid of rubies.
The heat’s a heavy figure
placed upon the earth.

As though someone had pressed
my back and hid the sun –
cold and blue the vein runs
through a memory, its dry hand.

I go with sick-bed gait
about this April morning;
inclosure, classic gate,
wind and light, their blows

against white walls, verandahs
of the numbered pavilions,
metallic noise through curtains
flies out the window – they

are like a sign or way
for someone else, not me.
As if about a white bed,
body twisted and awry,

with chamber-pot of urine,
amber, settled, cold,
I go about the morning.
Not I – two eyes unbodied.

Machine-like, quick, the nurse
makes up the sheets and covers.
The bedstead’s metal glows
like sunlight on the clouds.

Linoleum with patterns.
Like spring air in the gardens
four listless blank screens hold
a body which grows cold.

Із сайту Transcript 6 Czech.