Документальний фільм про жінок, які захищають Україну від російської агресії, показали в Чернівцях

Війна – це не жіноча справа, так часто кажуть. «І не чоловіча. І взагалі не людська», – додає одна з героїнь документального фільму «Невидимий батальйон», презентованого в Чернівцях. Загалом цих героїнь шість, усі вони, попри нюанси українського законодавства, воюють чи воювали на Сході України із російськими нападниками. Майже всі – неофіційно. Бо, наприклад, снайперка офіційно значиться швачкою: закон не передбачає, що снайпером може бути жінка. Наш закон узагалі не передбачає, що жінка може бути на війні в інакшій ролі, ніж швачка чи куховарка. Та вони влучно стріляють, штурмують міста, вивозять поранених «дорогою життя», документують цю війну, дивляться в очі смерті – своїй і чужій. І коли повертаються з воєнного пекла, проходять через пекло мирне…

Ідея фільму належить волонтерці Марії Берлінській, яка й сама має досвід аеророзвідки.  Знімали стрічку жінки-режисерки Ірина Цілик, Світлана Ліщинська та Аліна Горлова. Показали війну, якою вона є – без звичного, від радянської героїки, пафосу та героїзму. Війна – брудна й страшна справа. Війна – це місити болото в зливу, бо маєш виконати завдання. Це вночі вибиратися з відносно теплого приміщення до лісу й налаштовувати зброю для стрільби на світанку. Це витягувати поранених з-під обстрілу і везти їх до госпіталю, намагаючись дорогою вколоти необхідні ліки й не дати піти з життя. Або прочитати молитву, коли чиєсь життя закінчується й нічого вже не вдієш. Це дізнаватися, що твій друг не витримав усього і вкоротив собі віку. Це вдень відправляти молодих хлопців у бій, а вночі документувати в рапортах обставини загибелі тих, хто не повернувся. Це не знаходити в мирному житті сенсу й сил для нього. Війна – це жах і руйнація, але хтось же має чинити спротив тим, хто її породжує. І це мають робити ті, хто можуть і вміють. І фаховість не залежить від статі.

Героїні фільму посміюються над тим, ким вони офіційно значаться в армії. А всерйоз говорять про те, що слід уже нарешті урівняти чоловіків і жінок у праві захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках. І вони цілком мають рацію, коли стверджують, що навіть за наявності відповідного закону ніколи не стане армія наполовину «жіночою»: воювати підуть дуже небагато жінок. Але саме тим, хто цього хоче, необхідно надати таке право.

Вони не «люблять війну». Вони мають цілком мирні професії: дизайнерка, економістка, викладачка соціології… Вони мають родини – чоловіків, дітей, коханих. Вони іноді плачуть. Або стримуються і чекають, коли закінчиться війна, аби нарешті виплакатися. Вони нерідко мріють або повернутися на передову, або просто зникнути, коли не вміють відкласти війну у далекі «шухляди» своєї пам’яті. Просто вони готові і вміють воювати.

Окрім як зафіксувати, задокументувати реальність, авторки стрічки поставили й інші цілі: змінити гендерні стереотипи в суспільстві, щоби полегшити жінкам самореалізацію в силових структурах, а також нагадати світові, що в Україні триває не «громадянська війна», як стверджує російська пропаганда, а війна з російським агресором.

Зважаючи на те, що фільм уже побачили глядачі й далеко за межами України, і навіть у Раді Європи, він свою місію виконує. Тепер слово за законотворцями – щодо жінок-військових. І за світом – щодо агресії Росії.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 

Довідково. За інформацією Міноборони України, станом на 2017 рік у військових частинах бойового складу проходять службу близько 10 тис. жінок, з них 639 офіцерів. За участь у проведенні АТО станом на кінець травня 2017 року статус учасника бойових дій отримали 5287 жінок. За час проведення АТО нагороджені 1857 жінок, з них державними нагородами України – 84 особи (троє – посмертно); відзнаками Міноборони України – 507 осіб; відзнаками начальника Генштабу, Головнокомандувача Збройних сил України – 1266 осіб.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *