Божий дар Ніколя Мирошниченка, або Музика проти недуги

 

У Миколи Мирошниченка в дитинстві були паралізовані всі пальці, крім двох вказівних. І він почав грати на піаніно. Сьогодні він читає з листа будь-які ноти, перемагає на конкурсах і дає концерти. 2 березня він гратиме в залі філармонії в Чернівцях. Концерт розпочнеться о 17:00.

 

«Ми й не думали робити з нього музиканта»

17-річний піаніст з Харкова при народженні переніс крововилив у мозок. Його дивом врятували, пізніше діагностували рідкісну генну аномалію. Але любов батьків здійснила неможливе: Ніколя (як називають його вдома) не лише здолав параліч, а й навчився блискуче грати на фортепіано ( і освоїв ще з десяток музичних інструментів).

З мамою він бігав та присідав по 1000 разів ще до того, як навчився читати, з татом у шість років почав грати на піаніно, щоб розвивати дрібну моторику рук. Рентген показав, що в нього не було жодної здорової кістки. Вирішили, що піаніно ідеально підходить.

Розповідає батько Ніколя, Микола Георгійович: «Спочатку Микола просто стукав по клавішах усією рукою. Потроху почали працювати пальці». Батько, не маючи музичної освіти, розробив спеціальну методику навчання. Показував синові, на які клавіші натискати, щоби вийшла та чи інша нота. Ніколя грав годинами. Якось після кількох тижнів безперервних занять хлопчик вигукнув: «Тату, в мене вийшло!»

 

Ноти з листа і білий рояль від меценатів

«До музшколи нас не брали, – згадує Микола Георгійович. – У Ніколя не було ні слуху, ні відчуття ритму. Не міг повторити за викладачем, не міг сконцентруватися». Нарешті домовилися, що хлопчик рахуватиметься в одній з музшкіл шкіл і приходитиме до викладачки раз на два (!) місяці. Весь цей час він наполегливо займався удома з татом. Через проблеми пам’яті Ніколя одразу грав ноти з листа. Якось відкрив Сонати Бетховена і почав їх грати. Через рік самостійних занять хлопець здивував усіх на звітному концерті в музшколі. «Першачки» грали простенькі мелодії, хтось навіть однією рукою. Ніколя зіграв Сонату Ре мажор Бетховена, так звану Пасторальну..

Параліч, напади епілепсії, проблеми з психікою – все це поступово відступало завдяки старанням батьків і наполегливості Ніколя.

Грати хлопець вчився на стареньких роздовбаних піаніно, за хороший інструмент міг сісти лише під час участі у конкурсі – а їх у юного піаніста було вже понад 70. Нещодавно меценати подарували Миколі білий рояль Scholze. Тепер він займає центральне місце в їхній скромній квартирі.

Методика Мирошниченків і сучасні комп’ютери

Микола Георгійович з дружиною Антоніною видали кілька публікацій у наукових виданнях.

«Одна бабуся у 92 роки навчилася грати за нашим методом, ще одна знайома переїхала до Канади й там розповідає викладачам музичних університетів, як вчити студентів за нашою методикою», – каже Микола Георгійович. Проте в Україні жодна музична школа чи виш їхнім ноу-хау не зацікавилися.

«Всі діти виключно талановиті в усьому. Потрібно лише розвивати ці таланти», – впевнений чоловік. Українські школи порівнює з першими комп’ютерами – величезними і малопродуктивними: «Наша методика – це сучасні комп’ютери, з високою швидкістю. Ми можемо навчити дитину засвоювати у 3, 5, 10 разів більше інформації».

 «Я зробив розрахунки, – каже Микола Георгійович, – щоби бути успішним піаністом, треба грати не менше 5 годин на день,

Окрім музики Микола малює та володіє каліграфією.  Микола-старший і Микола-молодший майструють вдома скрипки. Вони відрізняються дивовижно чистим та насиченим звучанням.

 

Швидше за Ріхтера й самого Шопена…

Наразі Ніколя перейшов на третій курс Харківського музучилища ім. Б.М. Лятошинського. Навчання там вважає суто формальним. «Зараз він уже дійшов до такого рівня, що може слухати інших зірок, – каже батько. – І от ми знайшли записи Рахманінова, який виконує свою музику. Він грає так само, як і Ніколя!», – дивується він.

Своїм улюбленим композитором Ніколя називає Карла Черні, австрійського піаніста, автора найскладніших фортепіанних етюдів. Ніколя мріє відкрити свою школу за принципами Черні.

«Шопен казав, що його «Революційний етюд» потрібно грати зі швидкістю 2 хвилини 2 секунди. Можна швидше, але не повільніше, – розповідає Микола Георгійович, – Ніколя грає його менше, ніж за 2 хвилини. Такої швидкості, наскільки мені відомо, не зміг досягти ніхто, навіть Ріхтер грав 2 хвилини і 10 секунд».

Ніколя мріє й далі займатися музикою. Підліток зізнається, що музика його врятувала. І тепер виступає з концертами не лише в Україні, а й за кордоном.

За матеріалами Інтернетвидань

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *