Юрій ГРИГОРЯК: Життя як математика: ніщо не береться «з повітря», ніщо не пропадає безслідно
Юрій Петрович Григоряк – людина з обмеженими фізичними можливостями, як це тепер прийнято говорити. Простіше, у всіляких офіційних папірцях, – інвалід за зором. Однак за своєю діловою і громадянською активністю, допитливістю, ентузіазмом і оптимізмом пан Юрій дасть фору багатьом «нормальним». Про те, що будь-які реформи треба починати із себе та близьких, не чекаючи на «добрих дядьків», наш герой розповідає читачам «Версій»
Головне, аби сам не махнув на себе рукою
– Мої проблеми зі здоров’ям почалися від народження – вроджена катаракта ока. Передалася мені у спадок від матері. Закінчив Карапчівський інтернат для слабозорих дітей. Там, відверто кажучи, на мене просто махнули рукою: вчився на самі трійки, та ще й до 8 класу сильно заїкався. Займався з логопедом, з учителями – ніщо не допомагало. Вилікував мене тодішній директор школи за допомоги простої вправи: повільно йдеш парком і називаєш усі предмети, які бачиш, – дерево, лавка, пташка…Із часом починаєш іти швидше – і так доти, доки не говоритимеш чітко. Завдяки цьому методу, у 8 класі я вже міг проводити політінформацію, бо хоч учився поганенько, але новинами цікавився завжди і міг детально їх переказати.
Після школи в радянські часи слабозорим одна була дорога – на УТОС. Там моя мама працювала надомницею в картонажному цеху, там же починав і я. Згодом уже цілком заміщав майстра цеху, хоча майстер повинен мати бодай якусь спеціальну освіту. А потім Союз розвалився – і роботи не стало. Аби прогодувати дружину і дітей, брав «кравчучку» й продавав туалетний папір на Калинівському ринку. Таким був початок мого бізнесу. Згодом придбав контейнер, найняв продавця, збудував будинок. Звісно, було важко, але захочеш їсти – будеш працювати. Головне – не опускатися і… не «махнути рукою» на себе самого!
Людей з УТОСу треба «витягати»
Чому безліч інших сліпих і слабозорих живуть злиденно? Я вважаю, що для змін на краще їх треба буквально «витягати» з УТОСу. Товариство сліпих потрібне, але воно перетворилося на замкнуту й абсолютно відірвану від реальності організацію. Слабозорим необхідна інтеграція, вони повинні жити, як усі інші люди, що їх ми називаємо «нормальними». Так я навчав уже своїх дітей, яким, на жаль, теж передалася моя хвороба. Дочка закінчила з червоним дипломом економічний факультет ЧНУ, син вчиться у коледжі. Один час мої діти «марили» Америкою, самі заповнили документи для отримання віз, прожили там кілька місяців, а потім повернулися в Україну. Сказали, що жити там важче, ніж удома. По-перше, уся розмова в американців тільки про гроші і кредити, безкоштовного нічого немає. По-друге, там ніби й відкрите суспільство, але разом із однаковими правами і можливостями, слабозорі мають і однакові обов’язки зі зрячими. Жодних пенсій і допомог не платять: інваліди теж повинні працювати. Безхатченків – навіть цілих «бомжівських» кварталів у Америці набагато більше, ніж у нас. А ще, будучи в Америці, моя дочка казала: «Не так хочу до України, як хочу в театр». Я змалку водив дітей до театру, на виставки, сам ходжу на літературні вечори.
Окрім театрів та виставок, я здійснив 10 хресних ходів: від Кам’янця до Почаїва, до Хрещатика, до Шипинців, на Аннину гору. Мрію побувати в пустелі «Олешківські піски» і в печерах України. Я навіть згоден був би там працювати – розчищати ходи або щось… Адже бізнес свій уже цілком можу залишити на сина, а сам можу робити те, що мене цікавить.
Ще одне моє захоплення – органічне землеробство: коли ґрунт не копають, «хімією» не поливають, мульчують, а листя не спалюють.
У мене багато різних ідей щодо того, як покращити життя чернівчан, їхнє здоров’я і добробут. Щось мені вдається, щось ні. Я шукаю однодумців, бо наш народ чомусь дуже пасивний, більшості нічого не цікаво, нічого не хочуть робити, а хочуть, аби все було…
Здоров’я – бонус за хороший настрій
Групу оздоровчої ходьби за методикою Олександра Шимка я зібрав 3 роки тому. Ми з другом побачили відео в Інтернеті – і нас це зацікавило. Ми зателефонували Олександрові Шимку, їздили до нього і невдовзі організували майстер-клас для сліпих. Але тоді ця ідея не мала успіху. Потім ми анонсували набір звичайних груп для усіх охочих, але наші люди ну дуже інертні! Тоді я звернувся до ГО «Самопоміч» (саме до громадської організації, а не до політичної партії) і вони мені допомогли з «розкруткою». Крім того, на початку нас постійно виганяли зі стадіону і не дозволяли займатися (а для кого ж тоді стадіон?). Тож звернувся до тодішнього секретаря міської ради Ярослава Кушнірика, і він допоміг нам вирішити цю проблему.
Зараз у наших списках 48 осіб, на заняття регулярно приходить 25-30. Переважно це пенсіонери, які мають проблеми зі здоров’ям. У багатьох з них є позитивні результати. У нас головне не швидкість, головне – йти і дійти до фінішу. Маємо систему бонусів «за хороший настрій» – за посмішки, за теплі тони в одягу (ми завжди одягаємося у жовте і помаранчеве), за оплески (ми кожного учасника на фініші зустрічаємо оплесками, тож останньому аплодують найбільше).
Я хочу поширити методику лікувальної ходьби серед дітей, які у школах звільнені від фізкультури. Взяв би експериментальну групу і вже за кілька місяців порівняв би їхній стан здоров’я й успішність загалом із початковими. Вони обов’язково стануть кращими! Але школи чомусь не пристають на мою пропозицію.
Ми з учасниками нашої групи, за допомоги працівників Краєзнавчого музею, об’їздили всі музеї, які є в нашій області – краєзнавчі, історичні, при школах. Зараз про них мало хто дбає, та вони є значним нашим надбанням! Ті, хто їх створив і доглядає, величезні молодці! Тим більше, що грошей на це ніхто не виділяє, все на «голому» ентузіазмі.
Ще ми шукаємо хореографа для нашої групи, який безкоштовно займався би з нашими пенсіонерами хоч раз на тиждень, і людину, яка допомогла б організувати хор.
«Тупо» просити гроші – соромно
Довгий час я «носився» з ідеєю озвучування творів буковинських письменників для незрячих і художніх творів для дітей. Це не потребує якихось величезних капіталовкладень. Домовлявся з людьми, які готові були працювати, за допомоги тієї ж таки «Самопомочі» навіть озвучили дитячі казки Михайла Івасюка, але для реалізації проекту то немає грошей на промоцію, то всі зайняті виборами, то ще щось.
Так само безнадійно я «надцять разів» звертався до міської ради із проханням провести «круглий стіл» з органічного землеробства, бо ж наші сади й далі обприскують «хімією», двірники досі палять листя, отруюючи нас із вами. Але мене вислуховують, кивають головами і на тому все.
Є в мене ідея і щодо «наболілого» – безкоштовних туалетів у місті. Бо ж як може бути туристично привабливим місто, в якому немає комунальних туалетів? Місцева влада має виділяти гроші на їхнє утримання! От є в бюджеті зайві невикористані мільйони, то нехай їх частинку витратять на зручності для людей. А ще треба встановити покажчики до цих же туалетів. Ми ж рухаємося до Європи, а не до занедбаного хутора!
Брав я участь і в різноманітних благодійних акціях. Знаєте, тупо ходити і просити гроші – це не діло, я так вважаю. Зробити щось за гроші, які передадуть нужденним – зовсім інша справа. Наприклад, моя донька вчилася в одній групі з онкохворою Вікою Шубкіною. Ми з моєю подругою Валентиною Вістовською-Статник організували кілька акцій на підтримку Віки. Валентина має перукарню, там проводили майстер-клас, продаж сувенірів, діти танцювали. Зверталися, до речі,за підтримкою до студентів музучилища, але ті відмовилися.
Була ще одна акція, надзвичайно важлива для мене – «Від серця до серця», під час якої збирали кошти на апарат для перевірки зору новонароджених. Якби свого часу мене і моїх дітей перевірили за допомоги такого апарата і вчасно (до 1 місяця після народження) прооперували, зараз ми були би повністю зрячими.
28 березня панові Юрію виповнюється 50 років. Найкращим подарунком для нього буде втілення в життя хоча б однієї з його ідей!
8 ідей від Юрія ГРИГОРЯКА:
- Зібрати підписи під петицією до міської ради про безкоштовні туалети в парках і на площах Чернівців і про встановлення покажчиків до них.
- Озвучити книги буковинських письменників, зокрема Ольги Кобилянської. Та ще озвучити твори для дітей.
- Провести «круглий» стіл із впровадження прогресивних методик органічного землеробства.
- Практикувати у школах спортивну ходьбу для дітей, звільнених від фізкультури (створити на базі будь-якої зі шкіл експериментальний клас).
- Поставити у великих супермаркетах ящики для непотрібних речей (одягу, книг, іграшок, техніки). Ці речі волонтери розноситимуть багатодітним, малозабезпеченим тощо.
- Створити сайт адресної допомоги малозабезпеченим чернівчанам і переселенцям. Таким чином можна було б уникнути численних посередників: людина, у якої є непотрібні речі, заходить на сайт, знаходить адресу і телефон тих, хто потребує саме такої допомоги, і безпосередньо передає речі.
- При будь-якій церкві, або у виділеному місцевою владою приміщенні створити пункт харчування безхатьків. Сюди магазини могли би постачати продукти, термін споживання яких добігає кінця. Сюди ж могли б привозити невикористану їжу ресторани і кафе. Буває, що в пекарні «не вдалися» булочки чи тістечка (криві, до прикладу). На вітрину магазину вони не пасують, а в такий пункт – саме те.
- Гуртку оздоровчої ходьби за Олександром Шимком терміново потрібен хореограф-волонтер, який раз на тиждень займався би з його учасниками найпростішими танцями.
ДАВАЙТЕ РАЗОМ ДОПОЖЕМО ЮРІЮ ЗРОБИТИ НАШЕ МІСТО ЦИВІЛІЗОВАНІШИМ!
Для меценатів або громадських організацій, які захочуть допомогти Юрію Григоряку: його контактний телефон є в редакції «Версій».
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
