Золоті оплески-2016: Четвертого дня «Золоті оплески» на двох сценах зібрав Чернігів

Після минулорічного успіху, коли вистава «Комедія Помилок» за Шекспіром у постановці з. а. України Андрія Бакірова отримала безперечне визнання і навіть перше місце від альтернативного журі, особливо радісно зустріли новину, що у фестивальній афіші аж дві вистави Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка.

Історія цілого життя в десятку валіз

Моновиставу «Целофанове щастя» за п’єсою вірменського автора Каріне Ходікян, поставлену уже всесвітньо відомим режисером Андрієм Бакіровим у рамках проекту «Експериментальний простір», з. а. України Оксана Гребенюк грала на сцені Чернівецького Центрального палацу культури. Одразу зауваження: мабуть, організатори фестивалю трохи мало пропіарили появу на фестивалі альтернативної сцени. Або ж недостатньо у Чернівцях шанувальників моновистав…

1

Чудовий відеоряд (а ми ще минулого року впевнилися у прихильності Андрія Бакірова до сучасних сценічних засобів) допоміг нам сприйняти майже порожню сцену із понад десятком валіз героїні за купе потягу, в якому героїня, залишивши надії та розчарування в чужій італійській землі, повертається до рідної Вірменії. Для буковинського глядача така колізія і не дивна, і зрозуміла: вже не по одному десятку років живуть наші буковинські жінки «по Італіях та Греціях». І відгуки карабаських подій виявилися співзвучними нашому сьогоденню з подіями в Криму й АТО на сході України… І одне це мало б уже скласти підґрунтя для глядацького інтересу в більшому масштабі.

Героїня розповідає нам – нібито випадковим  сусідам по купе – історію свого життя, час від часу перетаскуючи свої валізи і цим змінюючи простір сцени. Постановник, мабуть, вирішив, що це не дасть глядачеві занудьгувати від тривалої розмови героїні… Та насправді ця метушня навіть трохи дратувала, відволікаючи від драматургії життя героїні. І лише коли з якоїсь валізи виймалася чергова пам’ятка з минулих років, ці валізи ніби набиралися життям. Утім, може це на мій суб’єктивний погляд… Та на загал моновистава здалася мені цікавою. І назва «Целофанове щастя» нарешті розкрилася, так би мовити, біля останньої валізи, у якій героїня тримає у целофановому пакеті так і не розпаковану весільну сукню – як символ втрат, щастя, що так і не відбулося…

«Ніч перед різдвом» можна прожити і в жовтні

Особливо коли це вистава за Миколою Гоголем у постановці того ж художнього керівника – головного режисера Чернігівського театру Андрія Бакірова.

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сказати, що вистава чудова – замало. Містична і реальна водночас казка (дозволю собі таке слово) за відомим сюжетом Гоголя мало того, що поставлена точно в усіх малих подробицях, вона неймовірно збагачена оформленням і костюмами, динамікою дії, піснями та танцями, які не сприймалися як окремі номери у постановці, а органічно й весело зверталися до усіх нас, пробуджуючи почуття неймовірного єднання із своєю Україною. Вистава напрочуд ансамблева, але в ній, як у стоп-кадрах виокремлюються акторські удачі і вишкіл масовки, творячи єдине дійство.

Сергій Пунтус представив нам шикарного чорта, який зовсім не завдано ворогує з Вакулою (Євген Бондар) і робить йому всілякі капості: Вакула таки вправно змалював карикатуру з нього для панотця диканьської церкви. Пара Вакула-Оксана (Наталія Пунтус), на відміну від відомих постановок і фільмів – зовсім молода. І вередливість Оксани, і розгубленість Вакули – саме від молодого кохання, коли не знаєш, як правильно поводитися і боїшся проґавити в житті щось цікавіше…

4

Натомість Солоха (з. а. України Наталія Максименко) оперує зі своїми залицяльниками досить вправно, тримаючи їх усіх, як кажуть, у підвішеному стані… Та ще головніший герой, мабуть, усе-таки масовка. Чудове біле вбрання дівчат і хлопців робить їх водночас і святково вбраними колядниками, і хуртовиною, і манівцями… Отже, закручено неймовірно здорово!

І коли герої через усі пригоди і подорожі Вакули до Петербурга дістаються-таки один до одного і до сцени освідчення – в усе це віриш: отак воно й має бути у справжньому коханні.

Не можу не згадати про петербурзькі сцени – на тлі нинішньої нашої повсякденної історії, що твориться у борні: наскільки образи трьох запорожців справніші, ніж цариця та її Потьомкін: так, фітюльки якісь!

Оскільки ж у глядачів і цього вечора не вистачило сміливості взяти участь у обговоренні, про Форум на канапі розповідати знову нічого.

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *