На виставці живопису Олександра Літвінова його друзі та колеги жартували, що художник має два головні уподобання: жінки та фрукти… Через кілька днів після імпрези відходжу від поспіху першого враження: картинами цими треба смакувати, як добрим вином. Або читати, як старовинний манускрипт – залежно від настрою, теми, зрештою, вашої готовності розгорнути в часі побачене.
І зовсім не осторонь на цій виставці третє уподобання автора – сакральний живопис, ікони. Помилково можна прийняти ці роботи за своєрідні цитати з відомих живописних полотен: «Трійця», «Таємна вечеря», «Благовіщення»… Подальше споглядання розгортає навколо полотен шлейф минулого: вони ніби обпалені історією і на картинах читаються сліди цього вогню. А персонажі цих картин знають, що було з ними за минулі століття – і навіть більше, ніж знаємо про це з історії ми. Починаєш розуміти, що художник не копіює й навіть не наслідує: він творить своє, небачене, навколо відомого. Відтак читаєш інші, ніби узагальнені, обличчя, об’ємність письма, напівтони й тіні на відміну від локальних кольорів класичної ікони…
Олександр Літвінов – чернівчанин від народження, одесит за роками навчання, живописець за творчістю, європейський художник за участю у виставках у Польщі, Німеччині, Австрії, Румунії, Україні, Угорщині. Можна сказати, що на його полотнах усе це поєдналося у терпку чуттєву суміш, особливо відчутну у полотнах про жінок. Дуже хотілося – прочитати чи відгадати, чому усі ці нумеровані ню, самотні жінки чи своєрідні жіночі дуети – такі невеличкі фігурки на доволі просторих полотнах… Та придивіться, чим заповнена решта площ на цих картинах: це спокуси та ризики небезпечного світу – все одно прекрасного, саме тому, що в ньому є Жінка, кохана, мати, берегиня життя… Водночас на полотні розігруються цілі драми з життя цих жінок. Здається, автор хоче захистити своїх героїнь від навколишніх небезпек.
І, нарешті, – до протилежної стіни: натюрморти. Дуже люблю цей жанр, адже зображення, яке назвою жанру нібито обіцяє статичність, так само приєднує нашу фантазію до вражень художника, до буяння кольорів, розмаїття предметів – кожного зі своєю історією. Саме такі натюрморти в Олександра Літвінова. Художник ніби виймає з яскравих плодів їхню геометричну суть – і ми спотикаємося на кубічних яблуках, трикутних грушах і гарбузах із безліччю випнутих кутів… Майже дитинна радість червоного кавуна і кошлаті букети довершують цей бурхливий світ…
Насамкінець – про те, як біля натюрморту з яблуками одна «білямистецька» пані почала переконувати мене, що картина не повинна бути фотографією. Оскільки я не встигла жодного слова мовити, здається, жінка намагалася переконати себе, що це незвичне для сприйняття, але… мистецтво.
Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Степана Карачка
