Лікарський молодняк випустили в життя

У Літньому театрі Парку ім. Шевченка відбулися урочистоті з нагоди випуску 944 студентів Буковинського державного медичного університету.
Це був 71 випуск лікарів, 7-ий – лікарів-стоматологів та провізорів, 9-ий – фармацевтів-бакалаврів і 15-ий – фармацевтів – молодших спеціалістів, 7-ий – магістрату медичних сестер і 20-ий – медичних сестер – бакалаврів, 13-ий – медичних сестер – молодших спеціалістів та 12-ий випуск бакалаврів – фахівців лабораторної діагностики.
А ще найкращі випускники інтернатури БДМУ отримали рекомендації на працевлаштування, – повідомила прес-служба БДМУ.
Тетяна Андрійчук – педіатр і донька педіатрів
Про навчання в БДМУ та спогади про студентські роки і плани на майбутнє розповіла Тетяна Андрійчук, випускниця медичного факультету №4, за спеціальністю «Педіатрія».
– Тетяно, чому обрали професію педіатра, хто вплинув на ваш вибір?
– Я змалечку мріяла стати дитячим лікарем. Мої батьки – педіатри. Тож страждання хворих діток, недоспані ночі, щоденне тепло і турботу за життя маленького пацієнта, все це бачила не з екрана телевізора, а в дитячих лікарнях. Дихала запахом хвороб. Зрозуміла, що медицина, а саме педіатрія – моє покликання.
– А чому вирішили навчатися саме у БДМУ?
– Це сімейна традиція. Вся моя родина навчалася саме тут, тому навіть і сумнівів не було, до якого саме університету вступати. Рідна Альма-матер має славні традиції і не одне покоління випускників, які стали висококваліфікованими фахівцями в різних галузях охорони здоров’я.
– Студентські роки позаду. Як їх оцінюєте?
– У студентському житті переважають яскраві фарби. Саме ж навчання відкрило переді мною перспективи, подарувало віру у те, що всі мої сподівання збудуться, зрештою, навчило долати перешкоди, а це – шлях до самостійності. Крім того, у стінах рідного навчального закладу, де пройшли мої найкращі роки, я знайшла вірних друзів, мудрих наставників.
– А що побажали б колегам-випускникам?
– Стати справжніми фахівцями. Адже не важливо ким будемо в майбутньому – педіатрами, терапевтами, хірургами чи сімейними лікарями. Головне – щоби стали професіоналами високого ґатунку. Бо, присвятивши себе медицині, гріх працювати спустивши рукави. Ми не маємо права бути поганими лікарями. Білий халат – це символ надії хворої людини. Тож ми просто не маємо права заплямувати його.
А ще хотілося побажати, щоби кожен наш день був розмальований тільки яскравими і теплими кольорами.