Управлінська  компанія замість ЖРЕПу: реформа чи імітація?

Історія створення нових форм управління багатоквартирними будинками замість ЖРЕПів радянської пори цілком вкладається у відомий, практично класичний,  вислів «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Це засвідчують і численні звернення до редакції жителів різних будинків і вулиць: одні телефонують, інші приносять власні розрахунки… Тому, забігаючи наперед, можна озвучити висновок: у житлово-комунальному господарстві, як у тому данському королівстві, «щось не гаразд». І сумнівів у цьому ті, хто користуються його «милостями», вже давно не мають.

 

Однієї ясної суботи в середині нинішнього лютого у клубі ЖРЕП-9 зібралися невдоволені роботою управлінської компанії мешканці будинку №101 по вул. Головній. Спробуємо якщо не поставити крапки, то хоча б сформулювати правильні запитання в цій історії.

Аби газету не звинуватили в однобічному висвітленні, кореспондентка «Версій» побесідувала з керівником управлінської компанії «Єврокомунбуд» Михайлом Сизовим. Молодий юрист із вищою освітою, будівельним і підприємницьким досвідом одразу заперечив, що у компанії з мешканцями конфлікт: «Ви ж не будете заперечувати, що ЖРЕПИ, які ми успадкували від радянської пори, застаріли?».

Виходить, невдоволення мешканців для компанії нічого не варте? На те почула: «Ми робимо й будемо робити усе, що в нашій компетенції». Ще одну «цікавинку» знайшла на стенді в офісному коридорі ЖРЕПу-9: таблиця з адресами й номерами будинків і проти кожного – сума, яка має бути зібрана з них за місяць. Найменші суми тут були від 2100 грн, найвищі сягали далеко за 4 тисячі. У Чернівцях, як згодом було озвучено на зборах, – 3000 житлових багатоквартирних будинків.

Відповіді бувають прямі й… навкісні

Сказати, щоби зал був повен, звісно, не скажеш, але представники були практично від усіх квартир. І хоча з документами працював і готувався мешканець кв. №8 того ж будинку Володимир Боднарюк, який набув значного досвіду роботи з документами, працюючи до виходу на пенсію в системі КРУ, присутні мешканці теж не мовчали й голосно розповідали кожен про свою історію «спілкування» з комунальними службами. Великої продуктивності від роботи цих зборів помітити якось не вийшло: усе звелося до суперечок між мешканцями та працівниками компанії – чи легко отримати в них таблицю складових тарифу за обслуговування будинку.

Якщо зібрати по темах усі ці виступи, найбільше мешканців непокоїть таке:

– Чому, навіть передаючи управління багатоквартирними будинками управлінській компанії – навіть визнаємо – що через конкурс, не запросили представників від мешканців тих будинків, які передавали в управління?

– Хто прораховував оптимальний штат такої компанії?

– Чому першою дією перетвореного на компанію ЖРЕПу була – підняти ціну на послуги?

– Чому всі розрахунки робляться на квадратний метр площі квартири?

– Чому в складові тарифу включені послуги, які апріорі в цьому конкретному будинку не надаються?

– І чому, зрештою, замінивши у вересні 2018-го застарілий ЖРЕП, нова управлінська компанія нічого досі не зробила для збереження й підтримання житлового фонду?

Ці запитання народилися не щойно на зборах, вони фігурували в усіх зверненнях до місцевої влади – і не тільки цього конкретного будинку, і не тільки цієї компанії. Лише  мешканці 101-го будинку пішли у своїх зверненнях далі – до прокуратури й навіть до уряду. І навіть отримували відповіді, напрочуд одноманітні.

Від представниці департаменту ЖКГ міської ради мешканці на зборах знову почули вже не раз чуте: «Вам давали аж три роки, щоби обрати собі управителя, а ви…». Справді, із прийняттям закону «Про особливості управління багатоквартирними будинками» у мешканців з’явилася нібито можливість самостійно поратися із приватизованим ними житловим фондом.

Спробуємо ж припустити, чому так неактивно мешканці обирали собі управителів. Сучасний будинок – це складна інженерна споруда, з кількома мережами – газовою, електричною, водоканалізаційною. Додамо ще телефони, телевізійні кабелі, інтернет-мережу. Зрозуміло, що силами одного будинку управляти цим доволі складно. Недаремно ж свого часу в Чернівцях успішно готував відповідних фахівців житлово-комунальний технікум. Найбільше, на що відважуються у більшості будинків, – найняти якусь жіночку прибирати в під’їзді, самим вкручувати лампочку й на кілька років один раз стягнутися коштами, побілити-пофарбувати, щиби не було страшно зайти у під’їзд. Мешканці самі збирають кошти й на кодові замки.

Та оскільки було прийняте все ж таки рішення передати управління компаніям замість ЖРЕПів, варто було б повідомити мешканців не вивішеним у  під‘їзді оголошенням, а запросивши їхніх представників до участі на відкритому конкурсі, аби вони не кота в мішку отримали, а у міської ради не було необхідності заперечувати якісь приховані обставини, чому саме ця особа пройшла через конкурс.

Щодо формування переліку послуг і нарахування по них через прив’язку до розміру житлової площі та ж представниця міськради оголосила, що і перелік складових тарифу, і методика нарахувань затверджені урядом і викинути з цих списків нічого не можливо, окрім ліфтів, підвалів і горищ, там де їх немає.

 

Доуправляли!

Цегла на голову, або Що залишиться від Чернівців

Картину вмирання міста, окрім доріг і сміття, довершує фраза «Чернівці сиплються». Певне, у середмісті не знайдеться будинку, на якому не відвалився б шмат від балкону чи піддашшя. А будинок №5 по вул. Франка, крім пожежі, «радує» перехожих ще й цеглепадами. Один з таких заскочив мене саме 17 січня, в день відкриття  у «Вернісажі» виставки Анатолія Козельського із такою романтичною – в контексті нинішньої репліки іронічною  назвою «Казки старого міста». Дорогою до центральної площі переді мною рухалися ще троє людей з дорожніми сумками. Раптом, уже на стику з 3-м будинком (одним з близнюків) з-під  даху посипалося кілька цеглин, слава Богу, не на голови людям. Але кілька цеглин просто вибили сумку з руки молодого чоловіка, який ішов найближче до стінки. Його супутники почали кричати: «Кидай все, зараз ще посиплеться!», та він усе ж таки спромігся підхопити сумку й щойно зробив крок – на те місце впало ще кілька цеглин. Хоча, людині й однієї б вистачило…

Я вже не стала йти цим тротуаром, обійшла дорогою. Автоматично завернула з нього  молоду пару з візочком… Пару днів тому побачила, що фасад колишньої фабрики з Головної узяли в риштування… Але скільки по місту стоїть закинутих будинків, у яких могли б жити люди, знімати офіси тощо. Замість цього стоїть мертва, як скелет, будівля… А що залишиться після нас? Рештки Помпеї чи Геркуланума?

 

Черепаха своє минуле тягне на собі?

нову повернімося до витоків. Коли мешканці багатоповерхівок отримували від влади чи відомства помешкання у користування, вони платили квартплату, яку, цілком природно, нараховували від площі, яку займала родина. Телефон, газ і світло оплачували окремо. А в нинішній тарифній сітці деякі позиції виглядають коли не смішно, то просто архаїчно. Чому прибирання прибудинкової території розраховується за площею квартир? Навколо будинку №101 по Головній, скажімо, обліковано 205 кв.м території, сумарна площа квартир цього будинка – понад 600 кв.м. Відчуваєте різницю?

До того ж ми не виносимо свої квартири  на вулицю чи на подвір’я, не носимо їх сходами й не катаємо в ліфті… Але, щоби розробити нову методику, треба ж усе поміряти, розрахувати, скільки це коштуватиме, потім розрахувати поквартирно… Це ж ціла купа роботи! Хіба ж буде Кабмін цим займатися? Їм і без того добре. І обрані управителі чи створені ОСББ в цих питаннях аж нічого не змінять.

Володимир Боднарюк на цих зборах спробував обговорити кожну з таких абсурдних складових тарифу, але то були марні намагання.

Але директор-управитель спробував-таки покласти «вишеньку на торт» мешканцям:  «ми акумулювали з ваших платежів деякі кошти, з понеділка прийдемо до вас у під’їзд з ремонтом!».

Але й з цього вийшла звичайнісінька «замануха»: станом на середу, 27 лютого, жодного ремонту в під’їзді будинку 101 не починали. А люди повірили. Та їх, як завжди, надурили.

 Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *