Щастя і здоров’я я бажаю Вам. Перед мікрофоном ведуча Неоніла МИЛАШЕНКО

Майже 30 років цими словами розпочинала свою передачу «Місто і люди» її ведуча, народний редактор Неоніла Милашенко. Року не дожила відома журналістка до ювілею своєї передачі.

На столі Ніли ручка, окуляри, мікрофонна папка, куди вкладається готова до ефіру передача, іконка Божої матері з немовлям на руках, ваза з трояндою. На стіні за стільцем – дипломи і свідоцтво про почесне звання народного редактора радіопрограми «Місто і люди».

Господарка цього затишного робочого куточка щойно вийшла з кабінету. Це відчувається в усьому. Вибігла на одну хвильку, щоби невдовзі повернутися, як завжди. Адже так було протягом майже 40 років із прожитих нею 66-ти. Але повернення вже не буде… Ніколи…

– Нілі треба було лягати на профілактику в онкодиспансер кожні півроку. Та де ж там! Їй завжди було ніколи: передачі, робочі проблеми, нові ідеї… Вона жила цим і згоріла на льоту, – каже її чоловік Михайло Романович Милашенко, режисер Чернівецького телебачення.

Саме так. Неоніла Михайлівна найбільше у світі любила свій Дім радіо на вул. Головній, 91, свою роботу. Звідти її й поховали…

…76-літня чернівчанка Марія Петрівна Нестерук, поклавши до труни букетик квітів, гірко плакала. Коли трохи заспокоїлася і могла вже говорити, розповіла:

– Я самотня, тож Нілочка Михайлівна була моєю єдиною заступницею і порадницею. Щоби не трапилося, йшла до неї за порадою і допомогою. Ось і сьогодні ми з нею домовлялися зустрітися, а воно он як вийшло… – і гіркі сльози знову полилися зі старечих очей. – Мало не 20 років я приходила сюди до неї на радіо. Тепер ходитиму на могилку. Вона мене й там почує. Бо любила людей небіжчиця, жаліла їх.

…Слова поваги, визнання високої Нілиної професійності звучали з вуст виступаючих. Так, Милашенко була рупором не тільки «партії чернівчан», але й її зверхника, міського голови. Вона вміла відчути проблему у стосунках людей і влади, озвучити її і тим самим допомогти у вирішенні. Непідробний сум у голосі Миколи Федорука засвідчив: мер усвідомлює, кого втратила в особі Ніли Милашенко громада міста.

А біля останнього маминого прихистка стояли її діти: старший Ігор з сім’єю, які приїхали з Києва, і молодший Юрій. Вони дуже багато дізналися біля маминої труни такого, що змусить їх гордитися нею, зігріватиме серця.

Чому тільки ми говоримо людині про те, що вона талановита, унікальна і що ми поважаємо й любимо її, лише тоді, коли вона цього вже не може почути?..

P.S. У редакційному плані газети «Версії» був серед інших і пункт – інтерв’ю з Неонілою Милашенко. Інтерв’ю, якого вже ніколи не буде. А нам його замовили читачі.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *