Реформа медицини в Україні: бути чи не бути?

Класики зазначали, що революція трапляється тоді, коли «низи не хочуть, а верхи не можуть» жити по-старому. Чи склалася революційна ситуація в українській медицині, наразі сказати важко. «Низи» (тобто пацієнти) вже точно не хочуть, аби було, як є. Але «верхи» (тобто прошарок медичної еліти) здається, все влаштовує. Тож майже не дивує твердження: якщо реформа вдасться і лікарі отримають можливість чесно і офіційно заробляти по 30 тисяч гривень, все одно частина з них вийде на мітинги проти міністерства, яке реформу впроваджує. Бо неофіційно вони мають значно більше? Про це йшлося на семінарі «Медицина для людей: нова парадигма надання медичних послуг та доступності ліків», організованому для ЗМІ Реанімаційним пакетом реформ.

 

Хірург Олександр Лінчевський: «Наука – це справа честі, а не грошей»

Коли під час «розмов на кухні» обивателі лякають одне одного, що «невдовзі лікарі, які вчаться за гроші, почнуть нас лікувати», вони мають усі підстави для таких страшилок. Це наочно підтвердив на семінарі заступник міністра охорони здоров’я, хірург Олександр Лінчевський: «Досі нікого не цікавила ЯКІСТЬ – ні лікування, ні навчання студента у вузі, ні викладача у цьому вузі, ні лікаря в селі…», – каже він і наводить неймовірні факти. Виявляється, один із найнижчих прохідних балів за результатами ЗНО – саме до медичні вузів. На спеціальності економічних вишів вимагають високого балу, а медиків набирають з «середнячків»: 180 балів достатньо. Далі їх навчають викладачі, які почасти не володіють іноземними мовами, бо самі вчилися ще за радянськими підручниками й від часу свого студентства жодними іншими джерелами інформації, окрім радянських чи російських та українських, не користувалися. Фінансування медичних вишів учетверо нижче, ніж фінансування, приміром, університету культури. А це означає, що бракує коштів на лабораторії, практичні заняття, манекени… У результаті випускники, які складають ліцензійні іспити «Крок», питання до яких формулюють ті ж не надто прогресивні викладачі, – це неконкурентноспроможний продукт радянської системи. Коли нинішнього року випускникам-медикам запропонували скласти тести, що їх проходять випускники європейських вишів, із цим впоралися одиниці. То кого ж продукує наша медична освіта?

«Міністерство запровадить високий прохідний бал для медиків, – обіцяє заступник міністра. – Серед важливих вимог до студентів буде високий рівень володіння англійською. Ми не довіряємо російським і радянським дисертаціям, джерела мають відповідати міжнародному рівневі. Плануємо збільшення фінансування саме на навчання одного студента, а не загалом на галузь. Український випускник за рівнем здобутих знань не повинен відрізнятися від зарубіжного. Ми, як розпорядник коштів і державний замовник, будемо вимагати якості навчання!»

Зрештою, заступник міністра переконаний, що не від грошей повинні залежати наукові ступені. «Наука – це справа честі, а не грошей», – наголошує він.

 

Реформа охорони здоровя стосується кожного з нас

Журналісти з різних регіонів України разом з очільницею МОЗ Уляною Супрун з’ясували, що таке «децентралізація по-медичному» та обговорили ключові зміни в системі охорони здоров’я.

Цілком справедливо в.о. міністра Уляна Супрун зазначила, що кошти з Держбюджету практично ніколи не доходять до пацієнта. Медзаклади платять за комуналку, ремонт, утримання приміщень, зарплату – і власне для пацієнтів нічого не залишається. Розімкнення цього порочного кола торкнеться кожного – бо рано чи пізно кожний звертається до медиків. Тож справедливо буде, якщо замість того, аби якесь загальне «все» фінансувала держава, пацієнт сам обирав, куди підуть гроші на його лікування. «Починаємо персоналізувати витрати: це буде оплата за кожну людину, за кожну конкретну медичну послугу і за єдиними тарифами в усій країні», – каже Уляна Супрун.

Як це виглядатиме на практиці? Стовідсотково оплачуватимуться державою: невідкладна допомога (коли є загроза життю), первинна (сімейний лікар чи педіатр), паліативна допомога (в останні дні життя чи забезпечення гідного життя невиліковним хворим). Це стане доволі простим в Україні, якщо лише переорганізуватися, вважає керівниця міністерства.

Наступні рівні медичних послуг надаватимуться на умовах співоплати – поширена практика в багатьох країнах. Це будуть діагностичні послуги, послуги спеціалістів, стаціонарні послуги. Тарифи призначатимуться у вересні поточного року на наступний. «Єдина співоплата – це забезпечення певною мірою нашої гідності. Що не будуть тягнути з кишень скільки хочуть, а буде якась визначена сума», – стверджує Уляна Супрун.

 

Що зараз не так в медицині?

Як і в багатьох сферах, в українській медицині кошти «розчиняються» безконтрольно. «Ми даємо купу грошей на лікарні – і не знаємо результатів, – справедливо зауважує в.о. міністра. – Маємо лише процес. Нема інформації щодо фінансових ефектів. А буде – правдива статистика. Тоді ми зможемо довести Мінфіну, що збільшення фінансування на галузь може дати справді позитивний ефект». Важко не погодитися і з тим, що «кількість» медзакладів – це не обов’язково «якість». Уляна Супрун стверджує: коли лікарня обслуговує менше сотні пацієнтів на рік, то її працівники не мають достатньої практики і втрачають кваліфікацію. Саме якість є метою створення госпітальних округів. «Госпітальні округи розширять пул лікарень, які можуть надавати високоспеціалізовані послуги 24 години на добу – а не лише одна обласна, як це є зараз, – планує пані Супрун. – Одна лікарня в окрузі – це мінімум. Якщо ж буде фінансова можливість – будь ласка, може бути й більше».

Показовим був приклад з нашої Чернівецької області: в амбулаторії села Несвоя, крім одного лікаря та 2 медсестер, працюють ще 9-ро осіб: сторожі, кочегари, бухгалтер, методист, водій тощо. Ця амбулаторія досі живе за наказом МОЗ №33 щодо планових штатів медичних закладів, розроблених ще в СРСР… Це щонайменше нераціонально.

Найцікавіше, що міністерство перестає бути структурою, яка щось «дає», «призначає», «ділить» у лікарнях комунальної власності. Воно мусить лише організувати роботу системи, а на цьому етапі – фактично створити цю систему заново. Рішення ж прийматимуть органи місцевого самоврядування – яким, власне, й належать ці медзаклади. А головне – як у міністерстві розставляють пріоритети. Підлеглі Уляни Супрун вважають, що адмінреформа повинна будуватися навколо медицини і освіти, а не навпаки! Не школу й лікарню треба залишати чи відмовлятися від них в адміністративній одиниці, а громади об’єднувати навколо школи чи лікарні. Цікаво лише, чи так міркують в уряді, – бо наразі здається, що ні.

 

Чи поєднаються емоції з раціональністю

Наразі законопроекти, що мають докорінно змінити систему охорони здоров’я в Україні, чекають свого прийняття у Верховній Раді. Якщо народні депутати проголосують за них цієї весни – результати відчуємо на собі вже зовсім швидко. Якщо не проголосують – ще років 4-5 усе буде, як є, бо не впишемося в бюджетний цикл, відсутність одного гальмуватиме просування іншого, а там і вибори – хто ж під час виборів проводить непопулярні реформи?  – а потім поки розгойдається новий склад парламенту… До слова, ці законопроекти (№№6327, 6328, 6329 і 6347) у міністерстві називають «пацієнтськими», оскільки в їхньому центрі – людина і гарантії для неї.

Водночас медична спільнота (принаймні її верхівка) не в захваті від пропонованої реформи. Доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор правових наук Зоряна Черненко спробувала розібратися, чому.

«Реформа робиться не розмовами, а рішеннями. Рішень – немає», – стверджує Зоряна Черненко. На її бачення, будь-які рішення державного органу мусять підтверджуватися документально. Тобто, ось рішення, воно затверджене таким документом, – і ось шлях його втілення, а ось такі є ризики. Як юрист, пані Зоряна заявляє: «Головне для мене, щоби був правильно написаний закон, тоді все працюватиме». Наразі вона каже про відсутність спрямованих на місця інструкцій та методичних роз’яснень від міністерства. І закликає дивитися на реформу не лише емоційно, як пацієнт, але й раціонально – як правник.

Тим часом, поки очікуємо «проголосують чи не проголосують», дещо почало вже діяти. Скажімо, програма «Доступні ліки», за якою у визначених аптеках за рецептом лікаря можна безкоштовно чи з невеликою доплатою отримати препарати для лікування серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми та діабету ІІ типу. Госпітальні округи вже поділені. Медичні заклади комунальної власності поступово здобувають автономію. Уже в липні має запрацювати електронний реєстр пацієнтів і лікарів. У середині року розпочнеться-таки реформа первинного рівня медицини. І вже 2019-го ми помітимо реальні зміни… Якщо нинішньої весни проголосують «пацієнтські закони». Ну і якщо доживемо…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Фото РПР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *