Франц ФЕДОРОВИЧ: «Гідроенергетична гігантоманія – це просування угору сходами, що ведуть донизу»

Тема будівництва каскаду з 6-ти ГЕС на Дністрі не перестає хвилювати буковинців, бо такий, на думку фахівців, хибний крок кардинально й безповоротно погіршить екологію краю і знищить одне з 7 див України – Дністровський каньйон.

«Версії» постійно тримають проблему «під прицілом»:  якщо Україна ХХІ століття повернеться до ще радянських, півсторічної давності, планів будівництва нових великих гребель, це суттєво відкине країну назад у минуле та ще й добряче вдарить по кишені рядових українців. Мільярди доларів витрат на будівництво «ляжуть» у тарифи на електроенергію. Тож споживачі за квитанціями енергетиків багато років покриватимуть не тільки вартість сумнівного проекту, а й відсотки за кредитами.

Про це попереджає експерт «Версій» з економічних питань, політик, голова Асоціації виробників Буковини Франц ФЕДОРОВИЧ, який розмірковує про несумісність амбітних планів уряду в царині гідроенергетики з майбутнім.

 

Аби українці – всі разом – могли ввечері спокійно й без остраху вмикати чайник, мікрохвильову та телевізор і не боятися, що через нестачу потужності відключиться цілий район, диспетчери мережі використовують маневрові потужності, які можуть швидко і в широкому діапазоні змінювати обсяг виробництва електроенергії. Зокрема, гідроелектростанції (ГЕС) та гідроакумулюючі електростанції ( ГАЕС) є резервом компенсування раптового дефіциту потужності в енергосистемі. Адже кінцевий споживач не має знати, що зупинка блоків електростанцій – не така вже й рідкісна подія.

 

Що стоїть за абревіатурами
Прихильники «розмноження» атомних електростанцій у радянський час не надто зауважували на тому, що АЕС дуже повільно нарощують або зменшують потужність, а різкі маневри на них – просто небезпечні. «Зайву» енергію від АЕС слід або використовувати, або накопичувати. Роль накопичення відвели ГАЕС, які не виробляють первинну електроенергію, а лише дозволяють зберігати та видавати енергію у потрібні моменти. У середньому ефективність ГАЕС становить 75%, бо в насосному режимі гідроагрегати споживають більше електроенергії, ніж продукують її  генератори. Більше того, первинна енергія генерується ще й на шкідливих для довкілля АЕС та вугільних ТЕС.

 

Сумнівний спадок – для нерозважливих нащадків

Будівництво великих ГЕС та ГАЕС тривало понад 50 років і було важливим елементом радянської енергетичної програми, орієнтованої на централізовану інфраструктуру. Енергетичні надбання оберталися на безповоротні екологічні та соціальні втрати.

Нині основу гідроенергетики України становить каскад з шести великих ГЕС на Дніпрі: Київська ГАЕС, недобудований Дністровський гідроенерговузол у складі ГЕС-1, ГЕС-2 та Дністровської ГАЕС, а також Ташлицька ГАЕС на річці Південний Буг.

Наша ж Дністровська ГАЕС із проектною потужністю 2 268 МВт, будівництво якої почалося 1983-го, мала стати проміжною ланкою у «другій енергетичній магістралі», яка мала з’єднати Хмельницьку, Южноукраїнську та Запорізьку АЕС.

Із аварією на ЧАЕС радянське бачення енергетики зазнало поразки. Атомна енергетика була дискредитована жахіттям катастрофи. Усі проекти з будівництва АЕС (Кримської АЕС, Чигиринської АЕС, Харківської та Одеської атомних теплоелектроцентралей) зупинені та скасовані.

 

Повитягати із забуття радянські плани

На початку 2000-х уряди Януковича, Азарова, Тимошенко намагалися реанімувати радянський енергетичний план, аби залучити кредитні кошти від міжнародних банків та збільшити експорт електроенергії в ЄС, не надто зважаючи на потреби та інтереси власних громадян.

Замість підвищення якості та надійності енергопостачання, реконструкції потужностей та розподільчих мереж кошти пішли на проекти-довгобуди.

Після пуску двох добудованих блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС 2004-го року наступним кроком, запрограмованим ще в радянські часи, стало відновлення будівництва Дністровської ГАЕС під резервно-маневрене обслуговування цих АЕС.

Будівництво ще двох блоків на Хмельницькій АЕС «відпало», коли 2015-го була денонсована угода з Росією.

А світ рухався уперед

Чи не час відмовитися від припорошених часом радянських планів і починати розбудову самостійної енергонезалежної країни, базуючись на реаліях сучасного світу?

За сорок років енергетика у світі докорінно змінилася: від екстенсивного нарощування енергоспоживання з невідновлюваних джерел (вугілля, нафти, газу, урану)  – до

енергоефективності, відновлюваних джерел та енергетичної децентралізації.

Та дивний казус: попри політичні зміни, війну з Росією та задекларований курс на сталий розвиток енергетики в рамках договору про Енергетичне співтовариство з ЄС, уламки радянської енергетичної програми отримують друге життя. У липні 2016 року уряд схвалив Програму розвитку гідроенергетики України до 2026 року, яка передбачає будівництво каскаду 6-ти ГЕС на верхньому Дністрі, добудову Дністровської і Ташлицької ГАЕС і навіть будівництво Канівської ГАЕС.

 

Інвестиції в цю програму перевищують загальні інвестиції в енергосектор за всі роки незалежності.

Лише будівництво Канівської ГАЕС може коштувати 1,28 млрд євро, які пропонується залучати через кредити міжнародних банків під державні гарантії. За це заплатить український споживач електроенергії.

 

Прощавай, довкілля?

Реанімація радянських гідроенергетичних довгобудів збурила передбачуваний шквал критики з боку громадських організацій, що опікуються охороною довкілля та збереженням культурної спадщини. Заплановані проекти порушують низку законів України та її міжнародних зобов’язань, зокрема щодо дотримання Оргуської конвенції, конвенції «Еспо» та угоди про співробітництво у сфері охорони і сталого розвитку басейну річки Дністер між Україною і Молдовою.

Радянські енергетики більше переймалися масштабністю, ніж ефективністю та екологічною безпекою, тому схема енергопостачання на основі базових потужностей АЕС та балансуючих ГАЕС, за висновками фахівців, має значні недоліки. Відчутна частка електроенергії в добовому циклі роботи втрачається, від зарегульованості страждають екосистеми річок, а робота АЕС продукує високонебезпечні радіоактивні відходи.

 

Чи є альтернативи радянському підходу?

Іншими словами, чи можемо і природу зберегти, й енергію мати? Одним з «хитрих» аргументів на користь ГАЕС є «потреба вирівнювання генерації сонячної та вітрової енергетики». При цьому прихильники ГАЕС забувають уточнити, що незбалансованості в енергосистемі створюють знову ж таки масштабні сонячні та вітрові електростанції. Велика ж кількість малих електростанцій лише стабілізує роботу енергосистеми. Саме тому країни ЄС та США йдуть шляхом розвитку децентралізованої енергетики. Та чи захочуть наші зверхники «порпатися» із дрібничками?

Ще однією технологією, що дозволяє вирішити проблему балансування й активно розвивається у світі, є використання електромобілів і  «розумних» зарядних станцій для них: електромобілі масово заряджаються вночі, коли є надлишок електроенергії.

Ба більше, технологія дозволяє власникам електрокарів продавати електроенергію в мережу під час піків споживання. Таким чином, десятки тисяч «акумуляторів на колесах» частково, коли не цілком, замінять потребу в ГАЕС.

Щоб заповнити нічний провал споживання в енергосистемі України на 1 ГВт (середня потужність роботи українських ГАЕС у насосному режимі), потрібно 100 тис електромобілів, підключених до мережі зарядних станцій.

Саме так діють у Європі. І саме там я це бачив

З поточними темпами росту ринку електромобілів та за умов державного стимулювання цього можна досягти вже за 5-6 років — швидше, ніж час реалізації великих інфраструктурних проектів на зразок будівництва ГАЕС.

Того ж ефекту можна досягнути завдяки домашнім накопичувачам електроенергії. Масове встановлення в населення акумуляторних систем дозволяє створювати «віртуальні електростанції», які можуть у моменти різкого збільшення попиту швидко видавати в мережу значні обсяги енергії. У деяких країнах громадянам субсидують до 60% вартості домашніх систем накопичення електроенергії.

Все більшого розмаху у сусідів з Європи набуває ще один підхід до балансування системи – керування попитом. Нам видається дивним, але диспетчери можуть віддалено впливати на споживання, скажімо, збільшити на 1-2 градуси температуру, на якій працюють кондиціонери. Для користувачів це непомітно, а споживання одномоментно падає на мегавати.

І головне, уся «фішка» не в нарощуванні потужностей, а в раціональному використовуванні  наявних. На відміну від України, європейські країни залучають споживача до балансування енергосистеми і не зациклюються на надмірно централізованій енергетиці та концепціях, розроблених у 70-х роках минулого століття.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *