Кожний дивиться на сцену не лише очима, але й серцем

Подружня пара наших читачів – Катерина й Василь Корогоди – звернулися до «Версій» із трохи незвичним для нинішньої пори невдоволенням. Зазвичай люди скаржаться на тарифи, недоліки перевезень, дії або бездіяльність чиновників. А тут подружжя вирішило заперечити відгук на виставу Чернівецького облмуздраму, який нещодавно оприлюднений в одній з чернівецьких газет. Авторка, спираючись на власну думку про виставу і власне ставлення до життя, закликала глядача не більше-не менше, як … не відвідувати театр! Наші читачі подають не рецензію, але розважливу розмову про життя й смерть, про творчість і навіть про обов’язок тих, за чиїми плечима стоять ЗМІ…

Нова вистава в музично-драматичному театрі «Сяй, мій божевільний діаманте!» за п’єсою Айвона Менчела спричинила жваві  і навіть суперечливі відгуки у ЗМІ. П’єса торкається глибин духовного життя й повсякденного буття ніби звичайних, пересічних жінок. Хоча цей твір писав американський письменник, але ж для усіх людей планети ця тема колись виникає в їхньому житті.

Мабуть, три сімейні пари ще кілька років тому підтримували дружні стосунки, та чоловіки з цих подружжів один за одним померли, залишивши самотніх вдів. І тепер жінки зустрічаються на кладовищі, доглядаючи могили. Вони всі різні, і в цих сумних обставинах проявляють різні світоглядні й моральні риси, життєві принципи й ставлення до ситуацій.

Одна гуляє, як собі знає, друга замкнулася й живе лише спогадами, третя ж зосередилася і живе майбутнім… То це там, у них в Америці… А в нас, наполягає журналістка, інші традиції та погляди. Хоча, як би не судило оточення, людина обирає в житті саме те, що відповідає її поглядам, її внутрішньому переконанню. І ще одне загальне зауваження: не можна судити чиюсь поведінку, не побувавши у ситуації тієї людини.

Життя, любов, смерть, пам’ять існують у природі й суспільстві споконвічно. Буває, що померти легше, ніж жити. Але Бог заповів усе ж таки жити й боротися за життя. І це не пафос, а житейська істина: «Помирати – помирай, а жито сій!» – така мудрість українського народу.

Артисти театру це талановито й справедливо навіть для наших нинішніх умов зіграли у виставі.

Так, іде війна. Так, ховаємо вбитих, лікуємо калік, виховуємо сиріт, втішаємо вдів, а олігархи… крадуть. Та від мистецтва ми очікуємо натхнення, підтримки духу й волі в цій боротьбі. Наша сім’я й наші знайомі відчули це у щирій грі заслужених артистів України з  Чернівецького облмуздрамтеатру.

Так, ми аплодували їм стоячи, ми бажали їм і далі із таким же натхненням підтримувати людей у їхній боротьбі за життя та любов. Життя, любов, дружба завжди переможуть зло.

Катерина та Василь КОРОГОДИ, читачі «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *