У цьому вкотре переконалася під час зборів трудового колективу обласної комунальної установи «Чернівецький обласний ендокринологічний центр» – колективу, який завжди відзначався згуртованістю, тому вже кілька разів відбив атаки-зазіхання на свої приміщення. Нині йшлося про реорганізацію закладу шляхом перетворення на обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецький обласний ендокринологічний центр». Принаймні так сформульовано в рішенні сесії обласної ради VII скликання №32-39 від 27.03.2019. Та, як підкреслив у виступі гість зборів професор-ендокринолог із Києва Володимир Паньків, бажаючи, мабуть, заспокоїти присутніх, – говоримо не про реформу медицини, а про її трансформацію. Хоча на Урядовому порталі є велика роз’яснювальна публікація під назвою «Реформа системи охорони здоров’я». Наступним за назвою є таке речення: «Трансформація системи охорони здоров’я стосується кожного. Її мета – забезпечити всім громадянам України рівний доступ до якісних медичних послуг і перебудувати систему охорони здоров’я так, щоб у її центрі був пацієнт». Гарні слова, і перше речення пояснює, що трансформація і реформа є тотожними поняттями.
Щоправда, про рівний доступ до якісних медичних послуг – це окрема бесіда про зміни у первинній медичній ланці. Про те, що вона дала українцям, свідчать слова голови профспілки медпрацівників Олександра Фустія, який на згаданих зборах сказав буквально таке: переможні реляції у звітах про неї – на совісті тих, хто їх пише. А ще він визнав, що ті громади, які хочуть зберегти у селах фельдшерсько-акушерські пункти, мають їх утримувати власним коштом…
Та все ж під час зборів чи не найбільше подивувало, що ніхто з присутніх уяви не мав, що з ними буде далі. Та на всі запитання дав відповідь уже згадуваний Олександр Прокопович ФУСТІЙ, голова Чернівецької облорганізації профспілки працівників охорони здоров’я. Від нього колектив дізнався про головне: кадри збережуться, ніхто не писатиме заяви на звільнення, бо ліквідація та реорганізація – це різні речі. Усім займатиметься реорганізаційна комісія, і тільки через три місяці після призначення директора нової некомерційної установи можна буде змінювати штатний розклад. Кошти, до слова, надходитимуть від Національної служби здоров’я, але сплачуватимуть не за послугу, а за випадок. І тільки через 2-3 роки все увійде до стабільної колії.
За словами п. Фустія, нині на пілотному проекті працює ендокринологічне відділення Полтавської обласної лікарні ім. М.В. Скліфосовського. Але там використовують поки що тільки кошти, виділені на його діяльність раніше. «Як там усе відбувається, нам невідомо. У жовтні в Полтаві буде засідання президії профспілки. Тоді на місці й розберемося. Хоча розгляд державного бюджету вже відбувся, тож і виникають питання» , – поділився п. Фустій.
Відтак, з усього цього випливає, що маємо нині задачу з усіма невідомими. А такі хіба вирішуються?
Ігор МАЛИШЕВСЬКИЙ, голова постійної комісії облради з питань охорони здоров’я, праці, соціального захисту населення та підтримки учасників АТО і членів їхніх сімей, зауважив, що реформа вторинної ланки медустанов йде з Києва і на місцях ніхто нічого зробити не може. Після інвентаризації та інших дій реорганізаційної комісії штатний розпис подадуть на затвердження голові облради п. Мунтяну. Бо, як пояснив далі присутнім п.Фустій, власником ендокринологічного центру є громада області, а її представник – голова облради.
І насамкінець хочу підкреслити, що не вперше чую від медпрацівників тезу, що без грошей і медичного страхування реформа системи охорони здоров’я приречена. А в нас немає ні першого, ні другого. Стосовно медстрахування, яким я поцікавилася у голови профспілки, він пояснив, що в Україні від неї відмовляються, бо люди, мовляв, сплачують податки…
Та все ж завершимо позитивом. Нова міністерка вже зустрічалася з рядовими (!) лікарями. І це прорив. Бо, як наголосив той же гість із Києва, міністерство віднині прислухається і розглядає всі пропозиції знизу.
Та оскільки ми й далі живемо в країні, де брехня є державною політикою, маємо те, що маємо. Себто – нічого не маємо. Та надії все ж виникають?!..
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
Навіщо нам реформа?
Загальний обсяг витрат на охорону здоров’я в Україні – пацієнтів і держави разом – відповідає середньому показнику в багатьох країнах Європи. Однак багато років медичне обслуговування залишалось безоплатним тільки на папері. Більшість українців «дякують» за лікування – сплачують у кишеню лікареві чи у вигляді так званого «благодійного внеску» (насправді – обов’язкового).
Крім того, кошти, що є в системі, використовуються неефективно. Попри те, що українці роблять внесок на медицину щороку у розмірі близько 3 млрд грн через податки, 640 тисяч українських сімей зазнають фінансового краху через хвороби, оскільки мусять самостійно оплачувати дороге лікування.
Витяг із статті «Реформа системи охорони здоров’я» на урядовому порталі.
