Байдужість чи злочин? Із кожних 5 гривень, виділених у бюджеті на гострі соціальні проблеми, використано лише одну – Франц ФЕДОРОВИЧ

 

 

У світовому рейтингу благодійності Україна аж на 90-му місці

 

Вже за тиждень прийде улюблене для нашої малечі (і для багатьох дорослих!) свято – день Святого Миколая. В усьому світі діти – й навіть не зовсім маленькі – уже заздалегідь написали листи Святому Миколаєві (який у західному світі трансформувався у Санта-Клауса). Але, окрім святкової наповненості наших думок, ми згадуємо й про те, що один з найбільш шанованих християнських святих був і серед найбільш відомих доброчинців християнського світу.

Думками про благодійність, про потребу в ній розмірковує відомий меценат і доброчинець, успішний підприємець, засновник і багаторічний очільник благодійного фонду «Подаруй дитині життя», який опікується дітками з онкологічними недугами, Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.

 

Благодійність в Україні – не від зайвого

Звернутися до цієї теми спонукала мене невтішна і, як на мене, навіть жахлива інформація від Рахункової палати України, розповсюджена на початку нинішнього грудня. Йдеться про те, що чиновники на місцях практично саботують використання коштів, виділених державою на підтримку дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Наведу лише один, але найбільш гострий за змістом абзац:

«Аудитом установлено, що в умовах своєчасного виділення бюджетних асигнувань станом на 01.10.2018 р. з 517,7 млн грн субвенції з держбюджету місцевим бюджетам не використано в регіонах в цілому по Україні майже 80% коштів». І далі називають кілька областей, де з виділених коштів не використано ні копійки…

Укотре впевнився, що у багатьох соціально значимих сферах Україна тримається «на плаву» зовсім не завдяки діяльності тих, хто за посадою мав би перейматися хоча б ретельним виконанням своїх обов’язків. Звісно, в кожному окремому випадку посадовці знайдуть для себе нібито законні виправдання. Та коли з кожних 5 гривень, виділених на гострі соціальні проблеми, використано лише одну, навіть мене, людину звичну до чиновницьких «проявів», якщо не лякає, то обурює. От і виходить, що благодійні фонди не додають своєю опікою та коштами до зробленого державою, а в багатьох питаннях просто заміняють державні установи.

Якщо звернутися до світового рейтингу благодійності, World Giving Index, Україна посідає в ньому хоч і не останні місця, але в нижній третині списку зі 139 країн. Найвищу для нас сходинку, 89-ту ми посідали 2015-го, а 2016-го опустилися аж на 106-ту. Звісно, підсумків 2018-го ще немає, але 2017-го Україну розмістили на 90-му місці в рейтингу благодійності. І це не від того, що українці жадібні, швидше за все, варто говорити про відсутність у нашої спільноти звички творити добро – звички, яка ніколи в нас нібито й не зникала, але…

Жодним чином не хочу рекламувати свою діяльність, але маю що сказати на цю тему з власного досвіду.

Як виникають благодійні фонди

У Чернівцях фондів та організацій, які займаються доброчинною діяльністю, ніби й не бракує. Люди, однодумці, збираються разом, аби зробити щось у тій сфері, яка їх особисто зачепила найбільше. І діапазон їхньої діяльності дуже широкий: від допомоги сім’ям загиблих військових – до надання притулку жінкам, які опинилися у складній життєвій ситуації… Фонд «Подаруй дитині життя» обрав для своєї діяльності опіку над дітками, яких спіткала найжахливіша на наш час хвороба – онкологічна.

Якщо звернутися знову ж таки до статистики, побачимо, що в Україні рік від року зростає страшний показник захворювань дітей на рак. Щодня – вдумайтеся, щодня! – діагностують онконедугу в середньому в трьох маленьких українців. Більше того, деяких малюків через уроджені пухлини кладуть на операційний стіл вже у перші години після народження. Тут не можуть втішити й дані про те, що в інших країнах, у наших сусідів, відсоток онкохворих діток від загальної кількості дитячого населення, приблизно однаковий й експерти стверджують, що запобігти дитячому раку неможливо. Відносно втішним є те, що багато форм дитячого раку виліковні. Але лікування тривале, болісно-важке й… дороге. Сім’ям здебільшого не підйомне. Отак ми впритул підійшли до потреби створити такий благодійний фонд понад десять років тому. Знову ж таки, впевнений, що для кожної справи потрібний збіг певних людей у певних обставинах.

Тоді доля звела мене з ентузіастом-лікарем, який не вважає себе чарівником, але достеменно знає, як лікувати хворих на рак діток – завідувачем кардіоонкогематологічного відділення дитячої лікарні, як у Чернівцях кажуть, «на Фастівській», Михайлом Гнатюком. До справи долучилися й інші чернівчани, ми відчули міцну підтримку від преси й телебачення. Журналісти вашої газети «Версії» навіть увійшли до наглядової ради фонду. Не можу не згадати й підтримку тодішнього керівництва Управління внутрішніх справ, зокрема Георгія Проскурняка, який мобілізував особовий склад правоохоронців до участі у благодійних акціях.

Ми починали збирання коштів на лікування хворих дітей з акцій просто неба, на Центральній площі Чернівців. Долучалися до них і колективи дитячих студій та гуртків, які влаштовували під час таких акцій концерти й аукціони з розпродажу власних малюнків та різних виробів. І зворушливих згадок накопичилося безліч. Досі пам’ятаю бабусю, на вигляд мало не безхатню, яка вийняла з гаманця дві гривні – більше не мала – але одну поклала-таки до скриньки. І ще один випадок, доречний саме до розмови про благодійність: під час підрахунку коштів від чергової акції до офісу фонду на розі вулиць Кобилянської та Гоголя зайшов чоловік років 30-ти з хлопчиком років 6-ти. Хлопчик поклав на стіл, за яким активісти фонду рахували гроші, купюру в 500 гривень – і вони вийшли. Присутні журналісти спробували дізнатися, як їх звати – аби ж написати про це! – та молодий і мудрий тато відповів: – Цього не треба. Просто я вчу сина ділитися…

 

Справа має розвиватися, інакше вона згасає

Звісно, не завжди підступна хвороба здавалася, були за ці роки й втрати. Але варто поділитися ще однією цифрою:  понад 90% випадків закінчилися одужанням. А це десятки врятованих дитячих життів.

Ми не обмежувалися лише щомісячними акціями, влаштовували конкурси, благодійні марафони. Працювали зі спонсорами. Маємо досвід іноземних контактів, аж до Японії.

чи закупило посольство Японії обіцяне обладнання на півтора мільйона гривень для дитячої онкогематології

Кошти Фонду «Подаруй дитині життя» витрачаються не лише безпосередньо на ліки. На жаль, багато доводилося займатися й просто створенням нормальних умов для перебування та лікування. А це апаратура, меблі, постільна білизна…

Мабуть, морально найважче бути присутніми на дитячих святах у відділенні онкогематології, де мужні маленькі пацієнти та їхні батьки – усі в медичних масках на обличчях. Але коли в очицях дітей загораються вогники радості – це найбільша радість і для нас. Доведено ж бо: радість – найкращий лікувальний засіб.

А напередодні дня Святого Миколая хочу звернутися до наших краян: нехай не зменшується над вами Божа милість і нехай ви й ваші дітки вчаться ділитися. З тими, хто цього потребує.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *