Новина про те, що американський астронавт Ніл Армстронг висадився на поверхні Місяця, вчинила у Москві неабиякий переполох: Кремль вважав, що першою там побуває радянська людина…
А коли один з авторів проекту «Аполлон» зізнався, що свій політ вони здійснювали «равликовою трасою», запозиченою з невеличкої книжечки механіка елеватора Юрія Кондратюка, переполох переріс у скандал: Радянський Союз у глибокій таємниці готував свій Місячний проект, у якому головна роль відводилася ще одному геніальному українцеві – Сергію Корольову. Звісно, що КДБ одразу розпочав розслідування: хто і як допоміг клятим американцям нас випередити? Сліди привели до Полтави, де кадебістські нишпорки знайшли старого вчителя Володимира Оголівця.
– Та це ж наш гімназист – Сашко Шаргей! – вигукнув той, коли йому показали фото «елеваторника».
«Ходив у одному чоботі й одному черевику…»
Сашко Шаргей народився 1897 року в Полтаві. Ще у материнському лоні потрапив до Лук’янівської в’язниці: вагітну жінку запроторили туди за участь в антиурядовій демонстрації. Звідти вона вийшла з важким психічним захворюванням і невдовзі пішла з життя. 1910-го, коли хлопчині виповнилося 13 років, він втратив і батька. Тож його виховували дідусь та бабуся – Яким Микитович і Катерина Кирилівна. Після закінчення зі срібною медаллю гімназії вступив до Петроградського політехнічного інституту.
У роки Першої світової війни студента Шаргея мобілізували до війська. Він був на фронті, коли в Російській імперії стався жовтневий заколот і владу захопили більшовики. Дізнавшись про це, Олександр тікає з армії та їде до Києва! Та незабаром його знову мобілізовують. Цього разу стає вояком Добровольчої армії генерала Денікіна. Та він не бажає брати участь у братовбивчій війні і за першої ж нагоди дезертирує. Діставшись містечка Сміла, що на Черкащині, оселяється там.
Життя було важким. У пошуках кращої долі часто переїжджав з місця на місце й брався за будь-яку роботу: працював вантажником і мастильником на залізниці, механіком на млині та олійні, кочегарив на цукровому заводі та елеваторі. Місцева жителька Варвара Шпак пізніше згадуватиме його так:
«Він дуже бідний був. Ходив у одному чоботі й одному черевику…».
Олександр розумів: будь-якої миті його як колишнього білогвардійця можуть арештувати. Розуміла це і Олена Киреєва – далека родичка, киянка, яка дуже прихильно до нього ставилася. 1921 року помер її знайомий студент Юрій Кондратюк, який мав із Сашком схожість і був молодший за нього лише на три роки. Метрику померлого передали Олександру. Тож на військовий облік він ставав уже як Юрій Васильович Кондратюк, 1900 року народження, син викладача гімназії з Волині, батьки якого загинули у вирі громадянської війни…
Співробітники КДБ після польоту американців на Місяць розшукали й Олену Киреєву. Жінка, смертельно хвора на рак, не відкрила їм усієї правди, поділилась нею лише зі своєю донькою. Та довго мовчала, але незадовго до смерті, 1977 року, все ж дала письмові свідчення працівникам ЦК КПУ:
«Я вважаю, що причиною зміни прізвища О. Г. Шаргеєм було бажання уникнути серйозних наслідків, пов’язаних із його службою в білій армії».
Гімназійний зошит про польоти у космос
Думки про Всесвіт Олександра захопили ще під час навчання у гімназії. В окремому зошиті він записував свої перші розрахунки й думки, що стосувалися польотів у космічні простори. Наприклад, у своїй першій книжці «Для тих, хто буде читати, щоби будувати», написав: «Насамперед, щоби питання цієї праці саме по собі не лякало вас і не відвертало від думки про можливість здійснення, весь час твердо пам’ятайте, що з теоретичного боку політ на ракеті у світовий простір нічого неймовірного собою не являє».
У цій праці він вивів основне рівняння руху ракети, навів схему та опис чотириступінчастої ракети, камери згоряння ракетного двигуна, параболоїдного сопла й багато іншого. А також запропонував використовувати опір атмосфери для гальмування ракети під час її спуску, а для посадки на неї людини й повернення на корабель – застосувати компактний злітно-посадковий модуль, що й реалізувало американське агентство NASA у програмі «Apollo».
Він також пропонував використовувати гравітаційне поле небесних тіл для додаткового розгону або гальмування космічного апарата при польотах у Сонячній системі, розглянути можливість використання сонячної енергії для живлення бортових систем космічних апаратів і розміщення на навколоземній орбіті великих дзеркал для освітлення поверхні Землі.
Яким чином такі ідеї могли народитися в голові юнака майже 100 років тому? Адже старий примірник журналу «Вісник повітроплавання» зі статтею Костянтина Ціолковського про польоти в космос потрапив йому до рук значно пізніше! Згодом Олександр підготував до друку ще одну книгу – «Завоювання міжпланетних просторів», надрукувавши її власним коштом. В ній було лише 73 сторінки, але автор зажив із нею світової слави. Бо в ній запропонував послідовність перших етапів освоєння космічного простору і розвинув деякі ідеї, сформульовані у першій книзі.
Кондратюк писав також про можливість спуску корабля на крилах і розробив схему «космічного човника», передбачаючи, що під час першого польоту на Місяць у складі екіпажу космічного корабля буде троє людей, двоє з яких за допомоги спеціального модуля дістануться місячної поверхні, а третій залишиться в кораблі на навколомісячній орбіті. Цю ідею американці і втілили в життя майже через 40 років.
На волосину від загибелі…
Тривалий час Кондратюк працював на півдні України, Кубані, Північному Кавказі. 1923 року отримав запрошення до Новосибірська для роботи в «Хлібопродукті» – організації, до якої входило чимало елеваторів. Там він побудував свій знаменитий елеватор «Мастодонт» – величезне зерносховище на 13 тисяч тонн, яке сучасники називали технічним дивом. Як будували в нас дерев’яні церкви – без жодного цвяха! Таке новаторство у промисловому будівництві обернулося для нього двома томами кримінальної справи. Обвинувачення було стандартним для тих часів – шкідництво. Стаття 58-7. Його щоночі допитували, піддаючи жорстоким тортурам і намагаючись отримати не лише зізнання у власному «шкідництві на користь імперіалістів», а й обмовити керівників «Хлібопродукту». Проте Юрій мужньо тримався: слідчі не почули від нього жодного прізвища «ворога народу». З камери він вийде без 11 зубів, але облудних обвинувачень не підпише. Та й це не врятує від трьох років концтаборів.
Дружина його колеги, якого теж кинули до катівні, Ольга Горчакова, під час утримання їх у в’язниці неодноразово їздила до Москви «по правду». І сталося диво: замість концтабору Кондратюк потрапляє до Новосибірського спеціалізованого бюро №14 – так званої «шарашки», де працювали засуджені інженери та інші технічні працівники. Там випадково знайомиться з умовами конкурсу, оголошеного Наркоматом важкої промисловості, на проект Кримської вітрової електростанції. Зробивши ескізи, відповідні розрахунки, відправив їх фахівцям. Якимсь дивом вони потрапляють на очі Серго Орджонікідзе – народного комісара важкої промисловості. За його сприяння Кондратюка залучають до реалізації незвичайного проекту. Та коли Орджонікідзе застрелився, проект згорнули, звинувативши Юрія Васильовича в гігантоманії та авантюризмі. Відкликавши до Москви, запропонували проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм…
Перебуваючи якось у Москві, Кондратюк зустрівся з Сергієм Корольовим, який відразу розгледів у ньому неабиякі здібності й запросив до співпраці. Та чоловік знав, що робота над військовими проектами передбачає суворий контроль з боку «органів». І відмовився, побоюючись, що ретельна перевірка розкриє факт підробки документів і білогвардійське минуле…
У червні 1941 року Юрій Васильович пішов на фронт. Добровольцем. Воював у складі 2-го стрілецького полку 21-ї Московської дивізії народного ополчення. 23 лютого 1942 року загинув на околиці одного із сіл Орловської області.
Слава до Шаргея-Кондратюка прийшла вже після його смерті й розвалу Радянського Союзу – держави, якої він так боявся. У Києві його іменем названо вулицю, у Полтаві відкрито пам’ятник, його ім’я носить і Полтавський національний технічний університет.
Випущено також ювілейну монету та дві поштові марки. Американці, які вважають Юрія Кондратюка родоначальником космічної ери, на мисі Канаверал установили йому пам’ятник.
Він мріяв першим ступити на Місяць. Не судилося… Але іменем геніального українця, який відкрив шлях до далеких зірок, ті ж американці назвали кратер на зворотному боці Місяця й малу планету Сонячної системи. А ще трасу, рухаючись якою, вони й дісталися заповітної мрії Сашка Шаргея.
Сергій ВАСИЛЬЧУК
