Зліва направо: четверо наших земляків-науковців Ю. Добровольський, І Мілованов, Л. Підкамінь, В Ковальов, які виступили з доповідями на запрошення організаторів Всеукраїнської науково-практичній конференції «На шляху до синтезу філософії, науки і релігії», яка відбулася у Львові у величній актовій залі Національного університету «Львівська політехніка». Їхні роботи оприлюднені й у першому випуску збірки «Енергоінформаційні процеси. Природа та методи захисту». Минулого року вийшов ІІІ том цієї збірки наукових робіт.
Фото з архіву «Версій»
Чому мрії не збігаються з результатами цих же мрій? Напевне, ми боїмося їх. Тому наші мрії і не здійснюються. А, можливо, ми не достатньо наполегливо мріємо? І буденність відволікає нас від мрій?
Про людину, її місце на Землі та у Всесвіті, про її призначення розмірковує надзвичайно цікава людина, інтелектуал вищої проби Юрій Георгійович ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, доктор технічних наук, доцент кафедри фізики напівпровідників і наноструктур Інституту фізико-технічних і комп’ютерних наук ЧНУ, який читає курси «Новітня техніка і технології» та «Технології і фізика тонких плівок». А ще він – керівник семінару про природу енергоінформаційних процесів та методи захисту від них, членкор Академії технологічних наук України, дійсний член Міжнародної академії біоенерготехнологій.
Чого я очікую від майбутнього? Найперше, того, що найближчі сто років Сонце буде сходити вранці й заходити увечері. Сподівання на це дає астрофізика.
Сподіваюся також, що у найближчі сто років середня температура на планеті не вийде за межі 15 ± 1 градус Цельсія. На жаль, прогнози кліматологів цього не гарантують. І, якщо станеться непоправне, щоденний схід Сонця буде не актуальним ні для мене, ні для усіх інших людей.
Сподіваюся, що математичні моделі, які використовують науковці у своїх розрахунках, будуть враховувати не лише суттєві фактори, а й усі, що є в наявності. Тоді, мабуть, прогнози кліматологів додадуть мені упевненості у завтрашньому дні. Хоча при цьому постраждають статки великих корпорацій і доходи багатьох науковців…
Сподіваюся, що людині вистачить здорового глузду думати самотужки, а не доручати думати за себе штучний інтелект. Чи багато ви знаєте людей, які думають у першу чергу за когось іншого, а не за себе? Людині потрібні помічники, а не замінники її самої.
Сподіваюся, Ілон Маск закине таки ракету з людьми на Марс уп’ятеро дешевше, ніж це планувала НАСА. Чи постраждає від цього НАСА? Мабуть, ні. Чи виживуть ці люди на Марсі? Можливо, якщо закопаються у марсіанський грунт метрів на 150 – 200. Якщо ж ні… У Марса практично немає магнітного поля. Хто ж їх убереже від сонячного вітру?..
Сподіваюся, людство не зруйнує цивілізацію анархією, коли знайде безкоштовне джерело енергії для обігрівання, живлення приладів, транспорту. І при цьому ще й не втратить голову від такого приголомшливого скарбу.
Сподіваюся, що людям стане розуму розібратися, яким чином комахи долають гравітацію. І це не створить нових проблем через руйнування транспортної логістики…
Сподіваюся, ми нарешті зрозуміємо, чому з усіх тварин на цій планеті, тільки ми, люди, масово страждаємо на захворювання хребта. Ці недуги провокує надмірна гравітація планети Земля, як і судинні захворювання… Та чому людина, перебуваючи під землею у печері понад кілька місяців, змінює добовий цикл від 24-годинного на 32-36-годинний. Я переконався в цьому особисто під час занять спелеологією
Сподіваюся, ми зрозуміємо також, чому ми, люди, можемо існувати без додаткового захисту за температури 20±5 градусів Цельсія (нормальні кліматичні умови), а всі тварини планети Земля успішно існують у набагато ширшому температурному інтервалі?
Сподіваюся, нам вдасться подолати людські хвороби, створити універсальні сканери та діагности людського здоров’я, підібрати алгоритми для подолання усіх хвороб.
Але що робити із непримиренним бажанням людини до самоотруєння шкідливою, але смачною їжею, косметикою, одягом? А також думками, прагненнями та невгамовним бажанням перебудовувати наш дім, нашу Землю під свої тимчасові інтереси?
Сподіваюся, у недалекому майбутньому ми, українці, втратимо почуття меншовартості і відчуємо, що це наша країна. Не чужа, не панська. Наша. Не треба її грабувати, поки власника – пана – немає вдома. В ній потрібно жити, як у власному домі. Ремонтувати, обслуговувати, любити…
Сподіваюся, що люди в Україні не будуть чубитися за мову, а будуть відстоювати наш, національний інтерес у всьому світові. Кожний по силах своїх. Кінець кінцем, гарні люди мають різні національності. Як, з рештою, і погані.
Сподіваюся, Україна зможе вразити світ пропозиціями, від яких він не зможе відмовитися. Науковими, технічними, духовними, модними, креативними, вигідними, такими, без яких неможливо існувати, як без мобільного телефону. І ніхто у світі від цього не постраждає…
Сподіваюся, що усе таємне рано чи пізно стане явним, як пише Святе Письмо. І це нікому не зашкодить. Але що робити тим, хто не має власної думки…
Сподіваюся, стане зрозумілим, хто ми: чи справді одні у цьому величезному Всесвіті, чи є ще якісь розумні істоти в ньому. Якщо з’ясується, що ми поодинока випадковість, тоді можна буде, напевне, сказати: експеримент зі створення людства – невдалий.
Сподіваюся, нам вдасться примирити наше тіло і нашу душу – і знайти місце між ними нашій особистості.
Існує межа людському життю, але немає межі людській цікавості… Тому сподіваюсь, що буде ще багато Нових Років, Нових Життів, нових знань, вражень і нових запитань та сподівань.
І, насамкінець, невеличке есе
Як побудований світ, у якому ми живемо?
Кажуть, що це банальне запитання цікавить невеличку купку людей, що мають вільний час і витрачають його для задоволення власної цікавості за кошти держави…
Насправді ж великий світ складається з мікрокосмів «маленьких» людей, кожний з яких хоче знати, чому йому не щастить, у чому причини життєвих проблем тощо.
Ті, кого називають ученими, часто вивчають наш світ, живучи впроголодь, кидають дохідну роботу, сім’ї – і далі, немов маніяки, вивчають його. Як деякі жінки готові віддати останні копійки за гарну сукню, так і наші вчені за будь-яку ціну хочуть дізнатися: як працює наш світ, як він побудований. Нам не вистачає об’єктивної інформації про причинно-наслідкові зв’язки нашого світу. Нестача такої інформації не дозволяє ефективно розпоряджатися нашими ресурсами, перш за все – енергією кожного з нас окремо й усіх загалом.
Що може дати нам наука? Вирішення старих проблем і створення нових? Те, як використовувати наукові досягнення, вирішують політики – люди, наділені владою, яку ми, маленькі люди, передаємо їм на виборах. Мабуть, вони кращі за нас, якщо ми їх вибираємо…
Через нестачу знань про природу буття ми боїмося майбутнього. Ми робимо запаси на «чорний» день. Ми очікуємо цього дня, а наші заощадження знецінюються, втрачають актуальність, просто гниють. Чому так відбувається? Ми хочемо жити просто. Небагато хочемо: не голодувати й не мерзнути. А коли цього досягли, ми хочемо смачно їсти й тепло жити. Коли вже й це маємо, ми хочемо безпеки. Такої, як ми її розуміємо: багато їжі, багато тепла. На це треба багато грошей, багато охорони. І так – до безкінечності.
Наступні покоління сподіваються бути розумнішими, але скоюють ті ж помилки, оскільки, як і їхні попередники, не розуміють: навіщо ми тут і як тут жити, в цьому світі, що дав нам Бог – задарма, безоплатно і без інструкції з експлуатації.
Чи не завдання науки – відшукати цю інструкцію?
Цими днями Юрію Добровольському виповнилося 60 років. Рідні, друзі, колеги та учасники семінару щиро вітають ювіляра, бажаючи йому ще багато неймовірних відкриттів і вражень. Адже саме він разом із колегами з науково–виробничої фірми «Тензор» розробив фантастичний, на перший погляд, прилад, який зміцнює імунну систему та лікує практично від усіх недуг. І його вже випробували на собі сотні людей в одному із санаторіїв Трускавця.
«Версії» приєднуються до найкращих побажань Юрію Георгійовичу. Адже, окрім усього, він ще й постійний читач нашої газети, чим наш колектив дуже гордий.
