30-річний британець Йона Ланкастер подорожує Австралією і Новою Зеландією, щоб зустрітися з дітьми, народженими з таким же дефектом, як у нього. Він хоче навчити їх жити з цим, оскільки сам пройшов через усі жахи несприйняття суспільством.
Йона Ланкестер допомагає дітям із генетичним захворюванням як у нього
Синдром Трехера Коллінза (TCS) – це вроджена генетична аномалія, коли у плода не розвиваються належним чином вилиці і очні западини. Очі ніби “стікають” обличчям вниз. На 10 тис. новонароджених припадає одна дитина з таким дефектом.
Йона створив фонд “Любиш мене – люби моє обличчя”, що допомагає дітям з TCS не відчувати себе вигнанцями.
Він читає лекції у школах, де вчаться діти з TCS, виступає на телебаченні, зустрічається з особливими дітьми і розповідає їм, що вони не самотні, і теж мають право бути щасливими.
Йона Ланкестер допомагає дітям із генетичним захворюванням як у нього
“Я ні про що не шкодую. Я народився таким і прожив своє життя з усіма його труднощами, щоб стати тим, ким я став. Я цілком вдячний Богу за цю можливість дізнатися, на що я дійсно здатний”, – говорить Йона.
Батьки Йони відмовилися від нього за 36 год. після народження. Два тижні потому його всиновила прийомна мати.
Все дитинство з нього сміялися ровесники:
“Я готовий був віддати їм всі цукерки на світі, аби лише вони пограли зі мною, але мене всі уникали”.
Він ненавидів стригтися, щоб не бачити своє обличчя в дзеркалі. У підлітковому віці почав вживати алкоголь і став шкільним хуліганом.
“Мене ніхто не приймав таким, як є. Я ненавидів себе, я ненавидів оточення. Я мріяв побачити своїх батьків і запитати їх, чому вони від мене відмовилися?”
Йона Ланкестер допомагає дітям із генетичним захворюванням як у нього
Йона міг би стати злочинцем і алкоголіком, якщо б на його шляху не зустрілися три хороші людини.
Перший, його друг фітнес-тренер, який відвів Йону в спортзал.
“Я боявся ходити в зал, бо там волею-неволею доводиться дивитися в дзеркала, але з часом це пройшло”.
Наступний його друг запро понував йому роботу барменом у своєму закладі.
“Я побоювався того, як поводитимуться п’яні відвідувачі, але все виявилося не так страшно. Ексцеси, звичайно, були, але вони були одиничні. Переважно люди, навіть випивши, ставилися до моєї зовнішності спокійно і шанобливо. Багато з співчуттям говорили зі мною, і в їх словах не було ні найменшої насмішки, ні переваги”.
Третя людина, яка повернула йому віру в себе, стала його дружина Лаура Річардсон.
Вони познайомилися в спортзалі і почали зустрічатися. За деякий час зрозуміли, що не можуть жити одне без одного й одружилися.
