Про це заявила Голова партії «Батьківщина»  Юлія Тимошенко в ефірі провідного телеканалу Франції TF1 Group LCI після прохання ведучого прокоментувати заяву Президента України Володимира Зеленського про те, що росія, ймовірно, готується вчинити теракт на Запорізькій АЕС, який може призвести до викиду радіації.

Принагідно вона подякувала Франції «за все, що вона робить для України».

Франція завжди була лідером у питаннях ядерної безпеки, і тому ми дуже покладаємося на Францію у тому, щоб убезпечити України та всю Європу від ядерного тероризму, – наголосила Юлія Тимошенко.

Крім того, лідерка «Батьківщини» висловила переконання, що Україна стане членом НАТО.

«Лише колективні системи оборони і безпеки, в першу чергу НАТО, є по-справжньому ефективним механізмом для збереження миру і стабільності. Без України НАТО не буде повноцінним», – сказала вона.

Ba.org.ua

Запис Україна стане членом НАТО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ПУТІН ПРО «РОСІЙСЬКІ ТЕРИТОРІЇ» У СКЛАДІ ІНШИХ ДЕРЖАВ

У неділю, 21 червня, Москва на пропагандистському каналі «Росія – 1» показала фільм «Росія. Кремль. Путін». Йому передувало інтерв’ю президента РФ, яке збурило чималу стурбованість у низці сусідніх з Росією держав, насамперед – в Україні. У ньому пролунали слова про те, що Росія нібито передала сусіднім країнам багато своїх земель, коли вони входили до складу СРСР. А потім республіки вийшли зі складу Радянського Союзу «разом з переданими їм російськими територіями». Серед таких був названий Крим: заявлено, що півострів «завжди був російським», і зроблена спроба виправдати псевдореферендум, проведений там під контролем окупантів  2014 року.

Подібні заяви президента РФ багато людей розцінило як територіальні претензії Москви до сусідніх країн. Щоби якось пом’якшити реакцію у світі на такі майже відкриті погрози, оточення Путіна негайно кинулося пояснювати, що «лідер російської нації» не погрожував сусідам, він буцімто хотів лише, щоби Конституція РФ могла уникнути помилок радянської конституції, яка не прописала детально процедуру виходу зі складу СРСР з «поверненням подарованих Росією земель». Але сучасна російська конституція взагалі не передбачає якогось виходу зі складу федерації! Тож «пояснення» путінського поплічника Пєскова виглядають недолугими й покликаними замаскувати агресивні плани Кремля.

В інтерв’ю Путіна містилося багато цікавого, що уважно аналізують фахівці у різних країнах. Зокрема, там був натяк на продовження президентського терміну Путіна ще на багато років. Оглядачі сприйняли його, як бажання нинішнього російського президента присвоїти собі право одноосібно приймати рішення про початок нових воєн. А цей діяч схибнутий на війнах, і серйозні політичні проблеми він намагається вирішувати лише військовим шляхом. Тож можемо зробити невтішний висновок: не варто сподіватися на мир з агресором, жодні поступки йому не принесуть навіть найменших позитивних результатів. Путін – це війна, і його заява про подаровані Росією іншим державам території засвідчила: у Кремлі постійно шукають приводів для розширення агресії. Необхідно бути  готовими до рішучого протистояння ворогові, який розуміє лише силу. І таку силу Україна повинна нарощувати, а не заспокоювати себе солоденькими казочками про «братерство народів». Адже зовсім не випадково Путін заявив, що «українці – це братерський народ», водночас ведучи бойові дії проти нас. Що ж, брати бувають різні. У біблійного Авеля теж був брат. І звали його – Каїн…

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Чи чекає на Україну повномасштабна війна? Відповідає політолог спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оригінальний погляд Макса Михайленка на загальновідомі речі – сьогодні у «Версіях».

«Ми років на 5-10 відстаємо від країн, які приєдналися до ЄС, хоча й досі не є його повноправними членами»

Розмову з Максимом почали з обговорення резонансних місцевих новин, які спонукали до широких узагальнень.

«Історія з протестом проти «круглого столу» з захисту прав нацменшин Хавича – для мене це сюрприз, – зізнається політолог. – Насамперед  я думав, що Олег уже відійшов від справ… Назва планованого ним заходу, звісно, досить провокативна. Бо незважаючи на те, що федералізація є нейтральним поняттям, у нас з кінця 2013-го це поняття втратило репутацію, адже під ним розуміється сепаратизм. Справедливо чи ні – це інше питання. Але влаштовувати такі «побиття» і весь цей «гай-гуй» – це псує репутацію Чернівців, а на цей імідж працює занадто багато людей, аби цим зневажати. Причому псує в таких моментах, які непередбачувані – так само, як було з нещодавньою демонстрацією фільму про інші меншини.

Я розумію, що у нас створено простір для організації прямої силової дії, що багато утворилося… безробітних (сміється – авт.), які в цьому беруть участь. Тут можна десь виправдати СБУ – насправді весь її чернівецький актив задіяний у більш актуальній діяльності сьогодні. Тому в цьому сенсі Буковина вважається глибоким тилом, єдине що – в такому тилу якраз легко організовувати якісь мутні суперечливі заходи, інциденти (як було з Польщею). Хоча раніше, в 2014-2015-му людям, які це організовували, вдавалося пропихувати потрібну інформацію на російські канали. Сьогодні – вже зась. Принаймні, в нас уже існує «негативно обмежувальна інформаційна політика».

Так, важко знайти ще когось у Чернівцях, з ким би це могло трапитись. З іншого боку – це маразм. Нащо було вдягати на нього наручники, садити в авто, кудись везти, проводити обшуки…

Зрозуміло, що поліція в нас ще лише розвивається. Ми поки що перебуваємо в ситуації, де досі у державних відомств, політичних партій є рефлекс – усе регулювати. Тобто на кожний епізод, процес, елемент вигадувати новий закон, потім він створює роботу для чиновників – на рівні підзаконних актів… Реформи не пішли грузинським шляхом. Україна нагадує Болгарію і Румунію в середини 2000-х: принаймні на років 5 (це якщо оптимістично)-10 (реалістично) ми відстаємо від країн, які в 90-х розпочали євроінтеграцію і лише десятиліття тому стали повноправними членами ЄС.

Але ж Грузії вдалося втілити реформи?

Є дуже суттєва різниця у нас з Грузією – навіть не в масштабі, а в тому, що в Грузії ситуація була доведена до краю. 2003-го там 90% людей просто зубожіли до межі. Насправді реформи певною мірою там проводив ще Шеварднадзе – але чим це закінчилося? Тим, що всі електроенергетичні підприємства продали маленькій американській компанії, яка почала виставляти населенню такі рахунки, як в США. Зрештою, там уся тіньова економіка була кримінальною. В Україні ж вона не кримінальна – тут лише діє економічне лоббі. І коли в нас борються з «тінню» – попутно зачіпають інтереси широких верств, які десятиліттями живуть з «сірої» контрабанди, умовно «нелегальної» торгівлі і заробітчанства.

Зараз, на щастя, маємо завершений законопроект про податкову реформу – мені особисто він подобається, там багато позитивного. Головне вже прийняти щось, з чим погодиться більшість громадян, і не змінювали це років 10-20. На жаль, якщо 2013-го таксист у Києві заробляв 800 євро, то зараз 500 доларів – це вже всерйоз  висока зарплата в Україні. Рекламний ринок в медіа обвалився втричі… Ледве почали виповзати з руїн.

Насправді в нас була з 98-го і приблизно до 2011 року шикарна система оподаткування («спрощенка»), яку ми частково «позичили» в Китаю. Якщо сьогодні не будуть врегульовані питання фрілансерів, ІТ-аутсорсінгу, за яким ми нам вдається втримуватися 4-ми у світі – не «завдяки», а всупереч державі – то почнеться нова хвиля еміграції. І вона вже інша – і не йдеться про сезонні роботи, наприклад, у Польщі. Та й із сезонними не так все просто. Адже коли заробітчан-поляків поженуть з Британії – а саме в цьому і є весь сенс Брексіту – то все залежатиме від того, куди вони перемістяться. Якщо повернуться додому – витіснять наших заробітчан… Нова хвиля еміграції буде пов’язана з тим, що з України поїдуть ті, хто створює ВВП. Залишаться пенсіонери, працівники правоохоронних органів, і парламентарі, за яких будуть голосувати пенсіонери – типова історія, скажімо, Парагваю (який, до речі, почав нас обганяти, а це образливо).

Боротьба з корупцією – улюблене заняття «країн, що розвиваються»

«Я б сказав, що у нас тепер немає олігархів у колишньому вигляді, – продовжує Макс Михайленко. – Звісно, можна казати, що Порошенко – найбільший олігарх в Україні, або що у нього  з Ахметовим склався політичний союз. Але в нас відсутня приватизація ними державних функцій.

Але є, наприклад, монополізація енергетичної сфери – наприклад, обленерго. І питання націоналізації, наприклад, «Чернівціобленерго», порушувалося депутатами місцевих рад нещодавно, разом з вимогами блокади торгівлі з ОРДЛО. Чи не є це порушенням права приватної власності і негативним сигналом для світу?

Так, фактичний власник «Чернівціобленерго» Бабаков – політично вмотивований одіозний російський бізнесмен. Якщо серйозно розбиратися, то може з’ясуватися врешті решт, що він десь підпадає під санкції. Хоча навряд чи до цього дійшли руки влади. Та вже добре, що дійшли руки до «Тедіс Україна», пов’язаного з російським олігархом Ігорем Кесаєвим, проводять обшуки за підозрою у фінансуванні терористів так званих ЛНР і ДНР. Ними виведено з України 2,5 млрд грн. Найбільший дистриб’ютор тютюнових виробів пов’язаний з військовою корпорацією  «Завод імені Дегтярьова» – одним із постачальників зброї терористичним організаціям ДНР-ЛНР. Знайшли зачіпку, як це можна зробити. Долучився антимонопольний комітет. Вважаю, що Юрій Віталійович (Луценко – ред.) робить дуже добру роботу. Вперше після Потебенька – який, може, й виглядав дурнем якось зовнішньо, але при ньому прокуратура таки працювала.

Весь цей вал арештів – він, попри все, позитивний. Можливо, хоч так – методом «морського бою» накривати великі простори. Тому що воно зрештою показує, з чого складалася українська економіка станом на 2013 рік. Київ, центральні райони, фешенебельні бізнесові центри – це все юрфірми і інвестфонди, які займалися одним – легалізацією власності. Чому у нас провалена велика приватизація? Тому що виявляється, що чи не все вже насправді приватизовано – крім кількох стратегічних підприємств. А ті, що не приватизовані – ті обтяжені фіктивними боргами, якимись сумнівними договорами тощо. Щоб це здолати, треба мати таку витримку, якої я, чесно кажучи, не бачу. Але не сказав би, що боротьба з корупцією має формальний характер. Насправді такої боротьби, як зараз, не було ніколи. Але, на жаль,  це найулюбленіше заняття «країн, що розвиваються» – це такий коректний евфемізм, який прикриває реальну сумну річ, що ці країни насправді не розвиваються. Корупція може бути переможена там, де знищено її причини. У нас же є нестабільність, окозамилювання, вдавання, що можна жити за 2 тис. грн, запроваджувати високі зарплати в держсекторі а потім обвалювати місцеву валюту при все ще шаленій залежності від імпорту…

«Що робить в освіті Гриневич – я вже втратив розуміння…»

«Реформа вищої освіти – конструктивна, корисна і давно потрібна, – каже Михайленко. – Але почала давно в’язнути. По-перше, з’явилася шалена конкуренція за абітурієнтів (закінчився демографічний стрибок в Україні, натомість виникла конкуренція з вузами країн-сусідів). А по-друге, українські ступені не визнають у світі.  НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – до речі, ще одна ознака маразматичності системи – це довжелезні абревіатури і неестетичні назви) створене, а далі має відбутися певна процедура: його мають взяти до відповідної європейської Асоціації, далі вона дає дозвіл проводити аудит, і лише після аудиту вона кладе на дипломи свою «блямбу»-визнання. Наразі визнаються ступені тих вишів, які працюють за здвоєними пограмами, їх налічується кілька десятків. Процес жорсткого реформування нинішньої системи, на диво, розпочав свого часу м’який і поміркований міністр Сергій Квіт. Що робить нинішня міністр Гриневич – я вже втратив розуміння. Позитивно триває реформа вищої освіти – що з неї виключили десь  600-700 коледжів. На тлі війни це пройшло доволі тихо. Бо коли наведення бодай якогось ладу почалося в 2010-му і почалися судові позови – тодішній міністр Табачник плюнув і сказав вишам: хочете автономії – самі платіть за комунпослуги. Сьогодні дійшли і до автономії, але в Україні маємо гігантське перевиробництво гуманітарних кадрів. З цим, до речі, пов’язана і криза зарплат в медіа-сфері.

Загалом позитивно, що «доповзли» до цього, добре, що від науковців почали вимагати публікацій у іноземних виданнях. Звісно, не все гладко – одразу з’явився «міжнародний ринок», де можна заплатити за публікацію з розрахунку 100 доларів за сторінку, і за тисячу доларів можна отримати статтю в журналі, який не має ніяких рейтингів… Та все ж тут є певний помітний прогрес.

Нарешті щось визначилося з реформою охорони здоров’я – хоча вона дуже конфліктна. Тому що в цій суперечці між Супрун і Тодуровим мають рацію обидві сторони – просто по-різному. Річ у тім, що значно легше приїхати, наприклад, в Малі чи Намібію, де взагалі немає системи охорони здоров’я – і побудувати з нуля, ніж розібратися у нас з ним, що вже є. У нас це не лікарні, а феодально-капіталістичні об’єкти. Наверху стоїть сеньйор, який наляканий і готовий співробітничати, але Супрун не може знайти з ними спільну мову, бо вони з різних світів. Вона працювала в цивілізованій системі. Наша теж колись була цивілізована, але зараз схожа на якесь шаманство. Причому в приватній сфері вона нормально функціонує. І не можна ж відверто сказати: давайте легалізуємо ці побори. Тому й не приходять страхові компанії. Треба поламати мафію, яка на цьому сидить – для початку. Але вдавати, що 45-50 дол. на рік – це і є наше безкоштовне конституційне право на охорону здоров’я – це фікція. На решту суми нелегально збагачуються лікарні, постачальники, профільні виші і т.д.»

«Ми остання велика країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок»

«У нас дуже потужно розвивається агропромисловий сектор. Україна завалила своєю курятиною і борошном світ. Це десь починає компенсувати втрати металургії. Одна агропромислова компанія «Укрлендфармінг» приносить 2% ВВП. Тут найбільші в Європі і другі в світі сучасні інкубатори.

Чому ж політики кажуть, що село вимирає?

Політичні партії – вони роками (раніше це було монополізовано комуністами і соціалістами) неформально захищають інтереси власників. Все давно розділено, тільки форма інша. Можна привести приклад Польщі, в якій земля далеко не така, як у нас, а гірша. Довгі роки партія Анджея Леппера тим самим лякала поляків. Закінчилося тим, що коли запровадили вільний обіг землі – то як вона залишалася в поляків, так і залишається. Більше того, поляки почали купувати землю в Німеччині. І німці з цього приводу не хвилюються.

Звісно, це законодавство треба виписати дуже тонко. Якраз прості фермери, які живуть в борг або виходять в нуль (сільське господарство – дуже ризикований бізнес) не мають що давати як заставу під кредитування. Кредитування дороге, та ще й вони його не отримують. І якраз продаж землі вирішить системну проблему. Насправді в центральній Україні дуже багато процвітаючих господарств – натомість на заході багато занедбаних господарств. І це питання пріоритетів самих людей. Ми остання країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок».

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. І вважаю, що треба запровадити нову валюту»

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. Три роки на посаді – достатньо. Так виглядає, що наступним директором буде хтось з «Авалю». Все-таки на цій посаді має бути людина, яка хоч якийсь час працювала би в держбанку – а п. Гонтарева не з цієї сфери. Тому й було допущено багато помилок – я вже не кажу про зловживання. Помилялися навіть у сумах рефінансування. У нас такої ганьби ніколи не було.

У Ющенка на цій посаді був єдиний інцидент (з якого він, очевидно, нічого для себе й не мав) – коли в нас був жалюгідний валютний запас, який він на якийсь час пересунув на Кіпр у швейцарський банк. Але МВФ навіть тоді вирішив, що це порушення і на рік заморозив співпрацю. До Тігіпка професійних питань не було – лише концептуальні. При Стельмахові девальвація не була такою важкою. Вважаю, що з наступного року треба запроваджувати нову валюту (хай це буде нова гривня) – тому що не можна мати такий курс. Нормативи ж залишилися ті самі! І моніторинг карткових рахунків починається з 10 тис. грн. Це навіть психологічно справляє серйозний тиск. Гляньте на оголошення турагентств: відпочинок у Греції – 300 євро. У гривнях 9 тис. Це відлякує. Крім того, непевність, недовіра – ще не так, як до купона, але ж не можна допускати, щоб стала ситуація, коли валялися на асфальті тисячні чи десятитисячні купюри. Румунський лей – його десь 3-4 за долар чи євро, молдовани трохи впали, білоруський рубль – забрали п’ять нулів і тепер вони, як ми в 96-му році, 2 рубля за долар! Коли я питаюся, чому б не забрати нуль – я чую ідіотські відповіді: зате ми не переймаємося дрібними монетами. Та я їх мішок можу носити! Запровадження нової валюти в 1996-му дуже змінило ставлення людей, це піднімає самооцінку. Як каже Пинзеник, «в уряду немає бюджетної культури». І бюджет у нас величезний – не за реальними грошима, а нулями.

 «Дострокових виборів не буде в найближчій перспективі»

«Як оптиміст, я би сказав, що країна рухається до позитиву в розрахунку 55 на 45 відсотків. Ще рік тому це було 51 на 49. Яценюк з Гройсманом можуть собі записати зростання ВВП за рік. Навіть це непогано. В цьому році – хоча я ідеологічно за блокаду! – блокада торгівлі з ОРДЛО нам ще дасть зниження. Вона дуже мутна, там є багато персонажів, які мають сидіти в ізоляторі СБУ, а не мітингувати – але після її запровадження раптом знайшлося вугілля, і виявилося, що нам його стільки й не треба, і ще багато чого… Один факт: сьогодні при обшуці в компанії, яка торгує спиртом і тютюном, прокуратура знайшла в кабінеті директора пляшку горілки, яка зроблена в ЛНР!

Насправді робиться багато. Але це можна буде побачити через рік-два-три. Загалом бачу, що в країні в принципі відновлено керованість – бо в першій половині 2014-го її практично не було. Зараз мафіозна система розвалилася, хоча й шматками намагається функціонувати. Та принаймні в активних громадян поки що немає армії головорізів.

Дострокових виборів, думаю, не буде в найближчій перспективі. Хоча в принципі, чинний Президент готовий до будь-яких виборів. Та я не бачу жодного політико-правового шляху для них. Я написав статтю на Fraza.ua про це, розписав усі умови, які мали би бути для цього – і яких таки немає. Соціологічні дослідження показують, що якби оголосили вибори, то всі – і старі, і нові політичні сили матимуть абсолютно рівні шанси. Тому що рейтинги всіх парламентських партій сьогодні мізерні. І ще є необхідність міняти і вдосконалювати пропорційну виборчу систему. Мажоритарка – це пережиток і можливість для маніпуляцій. На сьогодні перед країною стоїть завдання утримати своє, ешелонувати оборону, придушити сумнівні моменти, та позбутися кримінального російського бізнесу, який злитий з владою.

Коли закінчиться війна?

Війна закінчиться зі смертю Путіна. Ми втратили шанс в 2014-му закінчити все це жорстко і брутально. Принаймні з Донецьком і Луганськом – я не кажу про Крим. Але є дві речі, які це пояснюють: Захід був проти рішучих дій з Києва. І в значній мірі були нелояльними або сумнівно лояльними різні наші силові підрозділи. Вони прекрасно розуміли, що втрачають свій статус. Це не масова нелояльність, але точкова вона була. Можна було підірвати ракетою Луганську адміністрацію – та нас лякали заручниками, які врешті виявилися значною мірою фальшивими. Самі дончани сприймають те, що відбулося, як «підтримане Росією повстання бидла». Яке отримало зброю і можливість поквитатися  з усіма, хто щось мав чи був при владі. Як на мене, звідти повиїжджали всі, які «наші» – крім якихось одиниць-десятків-сотень. Тому класти життя стількох вояків заради відвоювання цих двох шматочків території я вважаю невиправданим. Лінія оборони потрібна – безумовно. Але не влаштування там якогось Ватерлоо – при тому, що воювати ж доводиться не з «ополченцями», а з російською армією. Причому це не з точки зору фінансових витрат чи отримання нелояльних виборців. А з точки зору пролитої крові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політолог Макс Михайленко: «Війна закінчиться зі смертю Путіна» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Днями окупаційна влада Криму повідомила, що «заступник Голови Ради міністрів Республіки Крим – міністр внутрішньої політики, інформації і зв’язку РК Дмитро Полонський бере участь у нараді ОБСЄ щодо розгляду виконання зобов’язань в галузі людського виміру, яка проходить у Варшаві». Скандал розгорівся на міжнародному рівні, адже в’їзд Полонського до цієї країни не погоджувався з офіційною Польщею. Більше того, речник МЗС Польщі Марчін Войчеховський заявив, що Польща не надавала візу представнику окупаційного уряду Криму Дмитру Полонському. Пізніше з’ясувалося, що Полонський потрапив до країни обманом: змінивши кілька літер у написанні свого прізвища англійською мовою. А хтось із активістів у фойє конференції облив незваного гостя кавою, після чого Росія одразу ж звинуватила Надзвичайного і Повноважного посла України в Польщі в особистій підготовці такої «спецоперації». Про це та інше – розмовляємо з паном Послом Андрієм ДЕЩИЦЕЮ в залі Посольства України в Польщі.

Пан Посол увійшов, коли журналісти насолоджувалися кавою, якою їх люб’язно пригостили працівники посольства. Привітався, жартома поцікавився: «Каву вам запропонували? Сподіваюсь, це тільки щоби пити». Таким чином кава і стала лейтмотивом годинного спілкування з Послом і хештегом дня.

– Пане Андрію, що насправді трапилося на міжнародній конференції і який Ви до того маєте стосунок?

– Насправді я у фойє давав коментар знімальній групі телеканалу «1+1», яка готувала матеріал про конференцію. Коли ми розмовляли, журналістка зауважила, що хотіла би взяти коментар у Полонського. До нас підійшов хлопець, який пив каву в холі, і запитався: «Ви також шукаєте Полонського?» Я відповів, що не дуже-то й шукаємо. А журналістка саме помітила Полонського і рушила до нього. Було помітно, що він зніяковів і хотів швидко пройти до зали, куди журналістів уже не пускали. Але тут хлопець, який до нас підходив, вилив на Полонського каву. Звісно, нашу попередню випадкову розмову з тим хлопцем – його звуть Руфіт – можна було розцінити як «інструктаж» (сміється – авт.) Пізніше ми знову спілкувалися з Руфітом, і він зазначив, що Полонського облив на знак протесту проти окупації Криму. Учасниками «акції» були українські студенти-кримчани, що приїхали вчитися до Варшави: вони порадилися між собою, як висловити цей протест, і вирішили зробити це в такий спосіб.

– Свого часу Ви роздратували РФ, коли на камери «заспівали» відому пісеньку футбольних фанатів про Путіна…

– Тоді була небезпечна ситуація під посольством Росії. І єдина думка, яка ТОДІ була у мене – не допустити спалення посольства і тих людей, які були всередині. Тоді Росія мала би право звинувачувати Україну і ввести війська на захист посольства – і мала би рацію.

– Польські ЗМІ виглядають цілком незалежними від політиків і олігархів. Як гадаєте, що потрібно українським журналістам, щоби бути незалежними?

– Треба працювати самим, а не йти до наявних медіа, і мати достатньо сили, аби не бути купленим. Насправді в усьому світі медіа переважно «чиїсь», але має бути певне протистояння, баланс між власником, який платить, і творчим колективом. Хоча насправді ніщо не може бути геть об’єктивним. І мій учорашній випадок з кавою це підтвердив (сміється – авт.).

– Відчувається, що Польща загалом дуже тепло ставиться до України. Хоча так було не завжди. Приміром, нинішня прем’єр-міністр Польщі на початку своєї каденції мала певні перестороги щодо нас…

– Її думка дуже змінилася відтоді. Ева Копач після зміни уряду мала свій перший виступ про Україну і пропонувала свій варіант, як реагувати на події. Вона наводила приклад того, що робить зазвичай жінка, коли бачить на вулиці озброєного бандита: забирає своїх дітей і ховає їх удома. І це неправильно. Її розкритикували, бо ж насправді треба реагувати інакше: збирати людей і роззброювати цього бандита. Тепер Ева Копач дотримується такої позиції.

– Очевидно, заслуга посольства в цьому теж є. Чим займається посольство, окрім власне дипломатичної роботи?

– Якщо коротко, – щодня маємо тьму-тьмущу різноманітних заходів, які або організовуємо, або підтримуємо, долучаємо українських учасників. Тільки сьогодні – щорічна нарада ОБСЄ, конгрес новітніх ідей у Сопоті; конференція Фонду Баторія про безпеку в Україні, конгрес ініціатив Східної Європи в Любліні… Намагаємося промоціювати сучасне українське мистецтво. Свого часу перед посольством відбулася презентація проекту «Листи з дому» Романа Михайлова і Дарії Кольцової. На прийомі до Дня Незалежності збирали наших митців, які могли себе показати. Проводили дні Параджанова… Мій підхід – більше уваги приділити публічній дипломатії і роботі з суспільством.

– Як передбачаєте, Україна матиме безвізовий режим з країнами ЄС?

– Остаточне рішення мають прийняти наприкінці грудня. І це має бути політичне рішення. З технічної точки зору в нас багато зроблено. Коли опоненти кажуть нам про війну і відкриті кордони з Росією – можемо заперечити, адже маємо біометричні паспорти, а їх можна отримати тільки через визначену процедуру і на українській території. Навіть якщо припустити ймовірність «обхідного» шляху отримання такого паспорта, все одно це не буде масово.

Тож потрібне політичне рішення, і я думаю, що воно буде. Коли? Теоретично це може бути осінь наступного року.

– Кажуть, що для початку певних подій потрібні дві речі: готовність суспільства – критична маса тих, хто ці події рухатиме,  і особистість, яка поведе за собою. Як Ви ставитеся до ролі особистості в історії? В інший час, за меншої готовності суспільства Ви стали би «тим, хто увійшов в історію»?

– Та звісно, я ж такий крутий (сміється – авт.)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», Чернівці-Варшава-Чернівці

Запис Андрій ДЕЩИЦЯ: «Треба мати достатньо сили, аби не бути купленим» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Знаєте, які види бізнесу найприбутковіші? Політика і релігія. Що більша політика, то дорожче вона коштує. Війна теж політика, а отже, теж бізнес. Дорогий, ризиковий і дуже потрібний політикам у часи криз для виправдання власної бездарності і бездіяльності.

Українська війна – бізнес дивний, як і все в Україні.

Для влади війна – бізнес: скільки вже грошей вкрадено, скільки кар’єр зроблено, скільки провалів на війну списано!

Для олігархів війна – бізнес: спочатку розкрадаємо країну, а потім надаємо «гуманітарну» допомогу. Раптом «єслі шо» – літак завжди заправлений…

Для військкоматів війна – бізнес; для лікарів – бізнес; для волонтерів (нехай мене простять ті, хто щиро вболівають) – бізнес; для валютників – бізнес (треба ж підстрахуватися!); для митниці, яка може не розмитнювати потрібне – бізнес; для прикордонників, які «не помічають» мігрантів – бізнес; для судів і РАЦСів, які «штампують» розлучених багатодітних батьків – бізнес; для вишів, які «беруть на навчання» тих, хто «відкошує» – бізнес; для силовиків – ого-го який бізнес!!! Притому ціни в нинішніх бізнесах ростуть швидше за курс долара.

Світ не надто відрізняється від України. Наша війна там ще більший бізнес, бо ж у світі теж криза. Європа торгується, Америка «грається» у санкції, постачання зброї і військові навчання. Дешева робоча сила сама до рук «пливе». «Файне лице робиться», бо ж прощатися з великими російськими капіталами ду-у-у-же не хочеться. Допомога нужденним регулярно надходить: нащо витрачатися на утилізацію, коли можна відправити непотріб на війну і врятуватися від гуманітарної, продовольчої і ще купи різних катастроф.

Для Росії порятунок «русского міра» нині – чи не єдино можливий бізнес, на який списуються недоотримані мільйони в школах Сибіру, шахтах Кузбасу та лікарнях Уралу. Навіть газовий бізнес стає дешевшим за війну. Та що там казати, коли навіть у «ДНР» та «ЛНР» чисто економічна дилема: кому продатися якнайдорожче?..

Висловлюється чимало думок про те, коли закінчиться ця війна і хто переможе. Бог завжди на боці сильнішої армії, у нашому випадку – на жаль… А війна закінчиться не тоді, коли ми дійдемо до Кремля, або Путін – до Києва. Війна закінчиться тоді, коли вичерпаються ресурси для бізнесу: гроші, танки, бомби, ракети, люди…

…Учора зустрівся мені красивий високий і стрункий молодий чоловік. На милицях і без ноги, із загорнутою штаниною спортивного костюму. Та навряд чи його «ціною» війни – понівеченим життям – цікавляться великі й малі бізнесмени. Для них він лише непотрібний відпрацьований ресурс, такий собі брак у виробництві мільйонів… гривень, рублів, доларів, євро тощо.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Запис Якщо війна триває – комусь це дуже вигідно! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наша співрозмовниця – та сама активістка Катерина Мальдон – на особистості не переходить. Вона просто відчайдушно, гарячково, шалено і безрозсудно чинить опір системі. В Росії опір – це шанс на життя. Зрештою, як і в Україні. Інакше – це не життя, а животіння.

Катерину Мальдон, яка в Україні стала знаменитою після короткої, але ємної «розмови» з Пореченковим, «Версії» розшукали в соцмережах. На запитання жінка відповідає дуже відверто. Питання українською розуміє, подекуди закидає українські слівця, але перепрошує, що «отвечать на мове» поки ще не може. Чистокровна росіянка, яка народжена в російській глибинці і півжиття прожила в Москві, за Україну готова перегризти горло. Після інтерв’ю я зізналася сама собі: якби хоч третина українців любили Україну так, як ця москвичка – ми б уже давно перемогли, і втрати наші були б значно менші…

– Ви, можливо, вже знаєте, що в Україні Ви стали знаметиною завдяки пропозиції актору Михайлові Пореченкову «постріляти». Але, судячи з Вашого профіля в фб, цей яскравий протест – не випадковість, і до нього вели переконання. Що пов’язує Вас, москвичку, з Україною? «Поклик крові» чи поклик переконань?

– Я стала знаменитой в Украине гораздо раньше – еще к моменту перекрытия Тверской с жовто-блакитным прапором навстречу колорадской первомайской демонстрации у меня и моих друзей из российской оппозиции было много украинских френдов, потому что мы с самого начала поддерживали Майдан и выходили еще с плакатами типа «Украину – в Европу, а не в путинскую Азиопу!»… Многие мои друзья были на Майдане. Мой близкий друг, питерский активист Владимир Малышев, был Послом гражданского общества РФ на Майдане, он был на Майдане с самого начала до конца, был избит беркутнёй на Грушевского…

Он заезжал ко мне оттуда пару раз в Москве, в последний раз я пыталась увязаться за ним, но он топал ногами и кричал, что у меня 4 детей (а он их хорошо знает) поэтому он меня туда категорически не пустит; на Майдане через пару дней будут стрелять! Володя ошибся на один день – стрелять там начали через 3 дня…

Я приехала в первый раз на Майдан в последние дни февраля, когда Малышев дал «добро».

У меня нет украинской крови. Горжусь тем, что она есть у моих детей, у которых прабабушка по их отцу была украинкой…

Я просто за правду и за совесть, за честные выборы, за которые россияне выходили на свои несостоявшиеся «майданы» – Болотную, Манежку, ОккупайАбай… Мы, белоленточная антипутинская оппозиция, с самого начала понимали, что Майдан в Украине – это то, что не получилось здесь у нас, к величайшему сожалению… Поэтому мы молились, чтобы это получилось там у вас. И теперь будем у вас учиться…

Для нас Путин давно был нелегитимным узурпатором, а теперь стал еще и рашистским оккупантом, обуреваемым маниакальными имперскими амбициями. Для всех нас одинаково важно вычистить Кремль от окопавшейся там дзюдохерии, геноцидящей и истребляющей собственный народ и другие народы, от жуликов и воров из партии «Едим Россию», и лично от сумасшедшего маньяка Путлера… За нашу и вашу Свободу!

• Вчинок на спектаклі з Пореченковим не був експромтом – Ви ж підготували іграшковий пістолет, Ви знали, що робите. Як придумали саме такий хід, чи було страшно і які наслідки Ваших дій? Ви вільні у своїх переконаннях?
• Это была АПД (акция прямого действия) Общественного Движения «Майдан без границ», соучредителем которого я являюсь. Я – всего лишь исполнитель. Я сразу вызвалась пойти на эту акцию, услышав её идею. В зале была и группа поддержки, разумеется.

Михаил Пореченков, он же МишаПостреляй, возмутил многих, в том числе ведущих российских журналистов, своим крупнокалиберным перформансом в сторону Донецкого аэропорта. Мы просто его «вознаградили» бутафорской пенопластовой медалью «За Лугандон» (1-й степени Лугандонский Стрелок – на обороте) и памятным, так сказать, оружием… Он решил поиграть с оружием там, а мы отзеркалили его игрища здесь, только и всего.

Последствия могли быть разными, вплоть до уголовки по 213.1-2. Но это не повод молча сидеть по углам…

Да, я свободна в своих убеждениях. Я ношу по Москве украинскую символику, ленты, значки, как евреи в Германии в «сороковые роковые» носили желтую звезду.

Я ношу по Москве украинскую символику, ленты, значки, как евреи в Германии в «сороковые роковые» носили желтую звезду.

Знаю, что немцы после Нюрнберга не забыли историческую вину своего народа за Гитлера и фашизм… И я отказываюсь брать на себя историческую вину русского народа за Путлера и рашизм. Я – сопротивляюсь. Я хочу видеть Путлера в Гаагском трибунале, как можно скорее. Это невероятно трудно, и с нашим зомбированным ура-поцреотизмом народонаселением сейчас кажется почти нереальным, наш протест фактически слит, особенно после наглой и нахрапистой путлеровской аннексии Крыма по методу гоп-стоп, пока Украина не оправилась от крови и слез по Небесной Сотне…

Но мы тут сейчас живем по принципу: «Делай, что должно, и будь, что будет» (с). Я уверена, что мои дети, когда вырастут, не споют мне из Галича: «Ах, как просто попасть в палачи! Промолчи, промолчи, промолчи…»

• Ваша оцінка Пореченкова як особистості – суперечить його оцінці як актора?
• Я, в отличие от Михаила Пореченкова, не буду переходить на личности. Это уж пусть они с артисткой Мариной Зудиной ставят диагнозы и рассуждают о моем «нездоровье» по итогам двухминутного общения, а я не доктор ;)

Я говорю лишь о поступках Миши Постреляя, а его личность, в том числе актёрский профессионализм, меня интересует весьма мало и к делу тут не относится, по-моему.

Скажу кратко: очевидно, что он справляется с предложенными ему ролями. Хотя, конечно, не Леонов и не Смоктуновский.

• Ваш публічний протест – небезпечний для Вашого життя чи комфорту в РФ?
• У нас протест сейчас для всех опасен. В тюрьмах полно политзаключенных…

И убиты по политическим мотивам не только Анна Политковская, Наталья Эстемирова и Сергей Магнитский…

У нас тут Совок наступает, вместе со всеми его мерзостями. Еще не 1937 год, но уже почти 1968…

Но пока еще можно протестовать, и иногда даже действенно.

Не исключаю, что нам удалось частично избавить героическую украинскую летчицу Надiю Савченко от российской карательной психиатрии. Накануне того дня, когда был назначен наш уже второй пикет за её освобождение перед печально известным Институтом им. Сербского, где она показательно содержалась и подвергалась обращению, приравненному адвокатом Полозовым к пыткам – Надiя была оттуда внезапно и спешно вывезена, по словам тех же адвокатов, поставленных перед этим фактом.

И во время нашего первого пикета сотрудники полиции и 2-го оперполка не пытались нас винтить, хотя пикет явно не был одиночным: не было команды, очевидно, что их начальство очень не хотело скандала по поводу похищенной в Украине военнопленной возле столь одиозного учреждения, как Институт им. Сербского.

– Я розумію, що Ви бунтівниця по життю. Такий яскравий протест – перший у Вашому житті, чи …?

– Я впервые оказалась в автозаке 7 октября 2012 года – после того, как на Площади героев Плевны подарила Путлеру к его 60-летнему юбилею синенькую клизму с издевательской поздравительной открыткой в ходе акции «Проводим дедушку на пенсию».

– Як оцінюєте сьогодення і яким бачите майбутнє взаємин України і Росії?

– Мне часто пишут украинцы, что мы с друзьями помогаем им избавиться от тотальной ненависти ко всему русскому, а не только к фашизму, называемому нынче в мире РАШИЗМОМ… Дай Бог, чтобы мой народ прозрел. Но все равно эта боль и обида на годы, возможно, не на одно поколение…

Тут я могу процитировать своего друга Аркадия Бабченко, военного журналиста и тоже майдановца, ибо лучше все равно не скажешь:

«Он же не просто людей убивает. Он же в людях убивает то доброе, что было в них. По крайней мере, по отношению к нам. И взращивает ненависть и агрессию. Синдром пост-комбатанта во всей стране. Превратить огромного сорокамилионного братского соседа в тех, кто тебя ненавидит больше всего… Это надо суметь, конечно. Гореть в аду».

– Чи не будете просити політичного притулку в Україні?

– Увы, у меня нет такой возможности. Нет возможности уехать вместе со своей семьей и детьми. По крайней мере, пока идет эта проклятая война – мой муж категорически против… Да и помимо войны, Украине ещё срочно необходима реальная настоящая люстрация, потому что януковских и даже пропутлерских зрадников ещё огромное количество на всех постах, вплоть до военного руководства и Рады.

помимо войны, Украине ещё срочно необходима реальная настоящая люстрация, потому что януковских и даже пропутлерских зрадников ещё огромное количество на всех постах

Увы, об этом говорят и пишут все, вплоть до моих знакомых добровольцев АТО… Ни для кого не секрет, что Леонид Развозжаев – наш узник Болотной – был похищен в Украине и передан российским властям, а они тут в тюрьме пытали и практически уже чуть ли не превратили в инвалида молодого здорового парня… Где его похитители? Почему их никто не ищет и не люстрирует, не арестовывает и не сажает туда, где им самое место – в тюрьму?! Дело ясное, что дело тёмное…

И все наши российские активисты, которые уже поселились в Украине под разными статусами, но по похожим вынужденным причинам – потому что здесь больше невозможно терпеть – все понимают, что в Украине нет абсолютной безопасности и стабильности… А есть политзаключённые, появившиеся уже и при новой власти! Например, одесский патриот Сергей Ходияк, сидящий под домашним арестом, продлённым в очередной раз до 13 ноября, по сфабрикованному обвинению в убийстве и массовых беспорядках 2 мая, без всяких на то реальных доказательств. Это для меня, например, чудовищное де жа вю, ведь у нас узники Болотной сидят по тому же абсурдному обвинению в массовых беспорядках, устроенных самими же правоохренителями, действующими на стороне урода, а не народа… В общем, это тема для отдельного трудного разговора.

И еще важно сказать вот что: встречается в Украине и неприятие всего, что исходит от страны-агрессора и оккупанта – то есть иногда просто непроизвольное отторжение и неприятие всего российского. Оно более, чем понятно, ведь идет война с недавно еще братской Россией, и Донбасс залит кровью по милости Путлера, которого мы здесь не смогли вовремя остановить… Но мы в Украине сталкивались с тем, например, как кассирша в банке (в Рiвно, по-моему) поджимает губы, услышав наш московский акцент. Вот как быть в таких случаях – сначала объяснять, что ты не верблюд, не москаль, а москвич, считающий, что в Украине браття, а вся фашистская хунта в Кремле?… А вчерашнему московскому школьнику не очень приятно и понятно слышать в школе про финно-угорскую орду, например… Разумеется, это все частности, причем легко преодолимые и не идущие ни в какое сравнение с реальным фашизмом и нацизмом в России, где уже не увидишь просто так на улице чернокожего африканца, например (элементарно боятся выходить из Лумумбы!). И это сторицей все компенсируется той моментальной синергией отношения к тебе, когда украинцы понимают, кто ты и что, когда отвечают «Героям слава!», успокаиваются и расцветают… Это то самое, о чем мы как-то разговаривали с киевлянами: разве один доброволец батальонов «Донбасс» или «Айдар» из России не стоит нескольких мобилизованных принудительно местных – если он по совести пошел воевать на стороне Света, правды и Украины, несмотря на вполне реальную угрозу уголовного преследования на Родине, и так далее?!

Мне в начале весны в Киеве на Институтской боец Правого Сектора объяснял, что не надо так шутить, называясь «Москальской Сотней», ибо мы же ж не москали, а москвичи, браття-россияне. И пару недель назад во Львовской Криiвке охранник в форме УПА то же самое фактически повторил: «Яки ж вы москали, вы не москали, вы россияне»… То есть украинцы очень хорошо понимают и ценят эту разницу.

Во Львове на нашей машинке с российскими номерами какой-то добрый человек написал-таки пальцем по пыльному капоту: Путiн Хуйло. Возможно, жовто-блакитная ленточка под стеклом таки оберегла брошенную в центре Львова машину от чего-то более существенного, трудно судить… Но мы с моим защитником и попутчиком, юристом Алексеем Домниковым, были в полном восторге от надписи: тут же подписали к ней крупно: «ДА»! И «Ла-ла-ла-ла»… Потом Лёша с этой надписью еще и по Москве рассекал, берег её до последнего – до тех пор, когда не мыть машину стало уже просто неприлично.

Во Львове, причем прямо у памятника Степану Бандере, мы развернули исторический российский триколор – флаг из палатки Посольства российского гражданского общества РФ на Майдане. Майданский российский флаг, представьте себе! Там один флаг сожгли какие-то провокаторы под видеокамеры, а следующий потом, с началом полномасштабной войны на Донбассе, уже был в палатке и не вывешивался, по понятным причинам… Но это флаг из той самой палатки. И мы развернули его для того, чтобы показать ватникам, постоянно кидающимся на украинский флаг в Москве и вопящим о том, что нас в Киеве расчленили бы за триколор: вот мы, вот триколор рядом со Степаном Бандерой, все живы и никакие злобные бандеровцы не режут нас на части. Правда, один пожилой украинец подошел к нам поинтересоваться, что здесь происходит, и недовольно поворчал в ответ на наши объяснения, что это за флаг и для чего он здесь – но он нас понял и ушел спокойно!

• Ваш чоловік вважає, що у вас різні політичні переконання, і попри це – ви разом. Наскільки різні?
• Он много лет отдыхал в Крыму и убежден, что крымчане действительно хотели в РФ. Вне зависимости, к сожалению, от того, как и какими методами в процессе аннексии у крымчан спрашивали, чего они там хотят… А для меня эта зависимость принципиальна, для меня не может быть никаких «референдумов» после 3 недель под дулами автоматов.

Мой муж не поддерживает Путина… Скорее, он троллит меня, ему просто надоела моя активная гражданская позиция, пикеты, винтажи, поездки в Украину и проч…. Конечно, он устал от всего этого почти так же, как и я сама, и нередко просто руки опускаются от невозможности пробить непробиваемое… Но мы постоянно ищем возможности понимать друг друга и договариваться.

• Чи достатньо в Росії таких, як Ви, активістів, щоби «затролити» підписантів листів Путіну про підтримку, наприклад, анексії Криму та ін. антиукраїнських дій?
• «Нас мало, и нас все меньше, а самое страшное, что мы врозь»… Помните эти строки из «Юноны и Авось»? Как-то так… Но мы будем стараться. По всем направлениям. Хотя задачи оттроллить всех подписантов никто вроде не ставил, да и вряд ли поставит. История сама их оттроллит… После Нюрнберга теперь должна быть Гаага. Когда-нибудь этим нынешним подписантам обязательно будет невыносимо стыдно (при наличии там хотя бы зачаточной или остаточной совести, конечно)…

Слава Украине, героям слава! За нашу и вашу свободу!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Москвичка Катерина Мальдон: «Я отказываюсь брать на себя историческую вину русского народа за Путлера и рашизм. Я – сопротивляюсь!.. Дай Бог, чтобы мой народ прозрел» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це під час прес-конференції в Чернівцях заявив народний депутат України Геннадій Москаль.

– З моїх джерел відомо – Росія має апетити до Одеської області і до Чернівецької також.  Путін хоче мати вихід до Придністров’я. Він не хоче бачити спільні кордони Росії з ЄС чи НАТО. Україна і Молдова – це буферні зони між Росією та Європою, – зазначає нардеп. – Росії не потрібний Донбас, це створить лише більші проблеми. Крим на себе заробить, а Донбас – ні.

За словами Геннадія Москаля антитерористична операція на Сході проводиться “аморфно”.

– Війська стоять, а команду «Фас!» ніхто дати не хоче. Кажуть, що втручається мирне населення. Мирне населення має зберігати нейтралітет і сидіти вдома. Той, хто заважає проводити АТО, є співучасником терористів,  – заявив Москаль.

Запис Геннадій Москаль: “Путін хоче захопити Буковину” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На щастя, є чесні росіяни зі здоровим глуздом, які намагаються вберегти своїх співвітчизників від суцільної мозкової стерильності, сміливці, які наважуються мати думку, що розбігається із офіційною. І не тільки мати, а й висловлювати її вголос.

Андрій МАКАРЕВИЧ, рок-музикант:

«Такої розперезаної пропаганди й такої кількості брехні не пам’ятаю від кращих брежнєвських часів» 

– Такої розперезаної пропаганди й такої кількості брехні не пам’ятаю від кращих брежнєвських часів. Хлопці, ви чого домагаєтеся? Створення суспільної думки для введення військ на територію суверенної держави? Відтяти Крим? ЦК КПСС, вводячи війська до Чехословаччини, з народом не радився. І що? Обісрався на весь світ!?

Бомбанули доволі багато ідіотів та просто неуків із нестабільною психікою. Уже рвуться зі зброєю в руках рятувати російськомовне населення: мовляв, воно до цього закликає, а вони нібито й повірили. Хлопці в телевізорі, ви чого домагаєтеся? На тривалий час розсварити два народи, що живуть поруч? У вас виходить. А чим це закінчується, знаєте? Війни з Україною захотіли? Так, як з Абхазією, не вийде: хлопці на Майдані вже загартувалися і знають, за що б’ються, – за свою країну, за свою незалежність. А ми за що? За Януковича? Навіщо ви сховали його в Росії? Чесна людина не стане ховати в себе злочинця й злодія. А крадій буде. Навіщо ви себе ганьбите перед людством? Я знаю, що вам наплювати, та все ж таки?

Нам з українцями жити. Як і раніше, в сусідстві. І бажано, в дружбі. А як їм жити, вони вирішать самі. Чи постріляти захотілося? Кажуть – патріотизм зміцнює. Ненадовго.

Юрій ШЕВЧУК, музикант: – Треба зробити усе можливе, щоби не допустити братовбивчої  бойні. Війна – це наслідок недолугої політики. Уся ця істерія з приводу нашого вторгнення в Україну, розв’язана на центральних каналах, говорить саме про це. Політика у нас слабка в країні, це навіть не політика, а зграя феодалів, знаєте, гонів, готів, якесь раннє Середньовіччя.

Артемій ТРОЇЦЬКИЙ, музичний критик: – Україна вистраждала свою свободу; там буде неспокійно й важко, але все закінчиться добре. Росія заслужила свою важку долю. У країні, де гангрена замість влади, будуть вічні сутінки.

Михайло Жванецький, письменник-сатирик звернувся до українців так: «Перше: бійки не боятися – тоді її не буде. Землю брати – тоді вона буде. Свободу тримати зубами. Вождів, що живуть паралельно із нами, що пустили намарне нашу юність, – давити. І нічого не боятися!» 

– Мені здається, що росіяни шалено заздрять українцям. Тому що змогли, дозволили собі скинути зажерливих, хамуватих, знахабнілих злодюг. Це не виключає того, що можуть прийти нові. Але ті вже точно знатимуть, що існує сила протидії, здатна чинити їм спротив. А закомплексована російська більшість виправдовує свою бездіяльність і своє безсилля «прагненням стабільності», тим, що «вони всі там бандерівці та фашисти» тощо. А насправді це просто заздрість, що українці не промовчали, не втерлися…

Лія Ахеджакова, актриса:

«Нехай мене ображають, нехай кидають у мене камінням, але я особисто Україну не зраджу! За жодних обставин, навіть коли мене будуть жорстоко кривдити й принижувати!»

 – Нас Севастополь розколов. Для нас, акторів, це немов би єдиний простір – Україна і Росія, Крим… І для більшості акторів однаково й та дорога землі, і ця… Нехай ображають, нехай кидають у мене камінням, але я особисто Україну не зраджу! За жодних обставин, навіть коли мене будуть жорстоко кривдити й принижувати!…Мені здається, що ми скотилися вже до того періоду Радянського Союзу, коли… в таборах гнили найкращі люди, вбиті поети, письменники, артисти й режисери й просто чесні люди…

Ксенія Собчак, телеведуча: – Ну все. Війна. Це рішення або стане черговою «маленькою тріумфальною війною» Володимира Володимировича, або може стати його «Афганістаном». От я вам казала, що Путін – не про гроші вже давно, а про «увійти в історію». Олімпіада – добре, та апетити зростають. «Президент, що повернув Росії Крим» – оце серйозний параграф у підручнику.

Олександр СОКУРОВ, кінорежисер:

«Я вражений цією абсолютною закоханістю у війну. Мені здається, що якесь страшне затемнення найшло на багатьох росіян. А це означає, що всі ті проблеми, всі ті гріхи народу, що були скоєні у сталінську пору, ті страшні репресії, непрощені й непокаяні гріхи, усе це зараз спливло на поверхню і починається заново». 

– Одностайність Ради Федерації у такому складному, я навіть сказав би, трагічному питанні, як використання російських збройних сил на території України, вражає. Ніхто навіть не засумнівався в тому, що війська треба вводити на територію України. Не знаю, звідки така зарозумілість, чому такі серйозні рішення не збурили драматичного обговорення. Таке враження, що усі закохалися у воєнне вирішення питання. Всім це так подобається, всі вважають це якоюсь гарною та цікавою історією, немовби це велика патріотична подія. Я вражений цією абсолютною закоханістю у війну. Мені здається, що якесь страшне затемнення найшло на багатьох росіян. А це означає, що всі ті проблеми, всі ті гріхи народу, що були скоєні у сталінську пору, ті страшні репресії, непрощені й непокаяні гріхи, усе це зараз спливло на поверхню і починається знову. Ми й тоді як народ вчинили погано, підтримуючи репресивний сталінський режим, прославляючи усе те зло. Ми не покаялися, ми не вважали, що усе це – помилка. Не можна вирішувати військовою силою таку делікатну проблему української держави. Я сподіваюся, що цього все ж таки не станеться. Бо коли це станеться, нам на довгі роки про нашу державність доведеться забути. Відбудуться незворотні наслідки. Україна все одно виживе й буде тією державою, якою вона хотіла бути. А ми завдамо своїй країні удару абсолютно деградуючої якості. Жодна армія нас не врятує від кінцевого внутрішнього розвалу нашої країни. Наша держава наразі  не в тому стані, аби припускатися таких помилок.

Борис ГРЕБЕНЩИКОВ, музикант:

«Припиніть обманювати свій народ» 

– Ті, в чиїх руках сьогодні влада, згадайте про народ, який делегував вам цю владу: без цього народу ви ніхто; припиніть обманювати його. Яким би великим не було б у вас бажання ввійти в історію, не намагайтеся зробити це за рахунок смерті людей, які вам довіряють. Будьте далекоглядними: припиніть натравлювати одних людей на інших, припиніть брехати своєму народові заради удаваної сьогоденної вигоди – завтра вона призведе до незрівнянно більших втрат.

Господи, напоуми нас вирішувати суперечки мирним шляхом!

Кіносоюз – проти

Лист із засудженням дій російської влади підписали й російські кінематографісти )з ним можна ознайомитися на сайті Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій та об’єднань Росії (Кіносоюз): «Ми категорично проти брехні у висвітленні доленосних для України подій і тим більше проти російської військової інтервенції в Україну», – говориться у ньому.  Автори звернення виступили також проти «безпрецедентної антиукраїнської кампанії, розв’язаної російськими державними каналами»: «Тому ми відповідаємо лаконічно й недвозначно: не сумнівайтеся в нас. Ми на боці правди і ми з вами!», – звернулися російські кінематографісти до українських колег.

Російський ПЕН-центр осудив позицію уряду РФ

Російський ПЕН-центр, як усі люди здорового глузду на планеті, розділяють тривогу наших українських колег. Позиція російського уряду представляється нам надзвичайно небезпечною, і Російський ПЕН-центр уже неодноразово заявляв про це.

Ми також виступаємо проти дезінформаційної політики російських ЗМІ і нагнітання ненависті, агресії у засобах масової інформації. Введення російських військ на територію Криму, як би це не камуфлювалося, означає початок військових дій.

Ми закликаємо Російський уряд зупинити ці небезпечні ігри, поки вторгнення не перетворилося на повномасштабну війну, коли ситуація вийде з-під контролю. Ми застерігаємо тих, хто не боїться проливати кров наших дітей, росіян, українців чи татарів…

Жодні геополітичні, фінансові та інші корисливі інтереси, навіть коли їх називають «національними», не виправдовують загибелі людей, на якому боці протистояння вони не перебували б. Відповідальність ляже на плечі політиків, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу. За свободу – вашу й нашу!

Антивоєнна заява російської інтелігенції

Не вперше в російській історії людей, не згідних з агресивною імперською політикою держави, оголошують пораженцями й ворогами народу. Не уперше вірно підданство цінується вище за громадянську позицію. Події в Криму стрімко розвиваються і тягнуть коли не кровопролиття, то ганьбу для Росії і біди для народів двох країн.  Надії зупинити те, що відбувається, доказами розуму стає все менше. Але тим соромніше мовчати й пасивно стояти з краю.

Ми, що не називаємо себе «діячами» культури чи науки, а просто російські інтелігенти, що працюють кожний у своїй галузі, заявляємо:

Ми проти вторгнення на територію іншої держави.

Ми проти війни з Україною й ворожнечі із світовою спільнотою.

Ми солідарні з усіма, хто не прогинається й не піддається брехні.

Вони з нами!

Правозахисники: Арсеній Рогинський,Олексій Симонов.

Актори й режисери, діячі театру й кіно:Лія Ахеджакова,Олександр Балуєв,Павло Бардін,Олег Басилашвілі,Марат Башаров,Юрій Богомолов,Леонід Бронєвой,Еманнуїл Віторган,Галина Волчек,Валерій Гаркалін,Сергій Гармаш, Валентин Гафт,Володимир Гостюхін,Олексій Девотченко,Армен Джигарханян,Федір Добронравов,Антон Долін,Даніїл Дондурей,Олег Дорман,Марк Захаров,Андрій Звягінцев, Михайло Кокшенов,Андрій Кончаловський,Володимир Котт,Михайло Кричман,Дмитро Кримов,Леонід Куравльов,Евген Лунгін, Сергій Маковецький,Віталій Манський,Віктор Матізен, Оксана Мисіна,Володимир Мірзоєв,Андрій Мягков,Андрій Плахов,Олексій Попогребський,Катерина Поспєлова,Андрій Прошкін, Марина Разбєжкіна,Олександр Расторгуєв,Ельдар Рязанов,Станіслав Садальський,Олександр Сакуров, Андрій Смирнов, Юрій Стоянов,  Наталія Фатєєева, Дмитро Харатьян,Борис Хлебніков, Ольга Шакіна,Сергій Юрський,Олена Якович,Олександра Яковлева,Олена Яковлева.

ЛітераториБорис Акунін (Григорій Чхартишвілі), Аркадій Арканов, Олександр Архангельський, Леонід Бахнов, Андрій Бітов, Марина Бородицька, Ольга Варшавер, Марина Вишневецька, Сергій Гандлевський, Даніїл Гранін, Вероніка Доліна, Денис Драгунський, Ольга Дробот, Євген Єрмолін, Віктор Єрофеев, Михайло Жванецький, Олександр Ілічевський, Ігор Іртеньєв, Ніна Катерлі,Костянтин Кедров, Григорій Кружков, Ольга Кучкіна, Наталя Мавлевич, Лариса Міллер, Олексій Моторов, Валерій Ніколаєв, Наталя Нусінова, Максим Осипов, Марія Рибакова, Лев Рубінштейн, Михайло Рудницький, Ольга Седакова, Євген Сидоров, Наталія Соколовська, Євген Солонович, Марія Степанова, Ксенія Старосельська, Сергій Стратановський, Лев Тимофєєв, Людмила Уліцька, Павло Фінн, Маріетта Чудакова, Олена Чижова, Віктор Шварц, Илля Штемлер, Михайло Яснов.

Художники:Євген Асс,Андрій Бондаренко.

Журналісти, видавці, телевізійники: Ірина Балахонова, Арина Бородіна, Ірина Головинська, Варвара Горностаєва, Тихон Дзядко, Олена Дьякова, Вікторія Івлева, Михайло Калужський, Ксенія Ларина, Глеб Морєв, Анна Наринська, Володимир Новохатко, Антон Носик, Ілля Овчинніков, Сергій Пархоменко, Наталя Перова, Ірина Петровська, Ірина Прохорова, Ксенія Собчак, Людмила Телень, Артемій Троїцький,  Михайло Шевельов, Алла Шевелкіна, Тетяна Щербіна, Ірина Ясіна.

Музиканти:Борис Гребенщиков, Андрій Макаревич,Олександр Розенбаум, Юрій Шевчук.

Учителі:Ася Штейн, ТамараЭйдельман.

Науковці різних галузей Константин Азадовський, Петро Аркадьєв,Олександр Бадхен, Анна Варга,Михайло Гельфанд,Анатолій Голубовський,Олена Горбова,Наталя Громова,Олена Гуревич, Михайло Давидов,Андрій Десницький,Борис Дубін,Галина Єльшевська,Анатолій Журавльов,Сергій Зенкін,Олексій Іванов,Наталя Іванова, Аскольд Іванчик,Борис Кац,Роман  Кривко, Ілля Кукулін,Ирина Левинська,Ірина Левонтіна,Марк Липовецький,Глеб Лозинський,Діна Магомедова, Марія Майофіс, Віра Мільчина,Савва Міхеєв,Сергій Неклюдов,Олена Новикова,Олексій Оскольський,Марк Певзнер,Віктор Прасолов,Юрій Рижов,Ірина Седакова,Микита Соколов,Елеонора Соколова,Марія Соловейчик, Ірина Стаф,Дмитро Травін,Наталя Тумашкова, Антон Туні,Федір Успенський,Андрій Цатурян, Павло Чеботарьов,Семен Шешенін,Борис Штерн,Давид Шустерман, Михайло Ямпольский, – загалом понад 120 прізвищ…

Ахеджакова, Биков та Носик вийшли у Москві на Мітинг правди з прапорами України

У Москві відбувся опозиційний Мітинг правди. Його учасники вимагали у влади чесності та незалежності ЗМІ, захисту свободи слова та права на інформацію. Акцію, що тривала три години – від 16-ї до 19-ї, – погодили із московською владою.

Учасники Мітингу вийшли на проспект Сахарова із плакатами «Досить брехати!», де в кого в руках були українські прапори – на знак солідарності з Україною. Люди скандували «Ганьба!» та «Росія буде вільною!».

На мітингу виступили відомі громадські діячі, опозиціонери, блогери й літератори, серед них – письменник Дмитро Биков, актриса Лія Ахеджакова, блогер Антон Носик, письменниця Людмила Уліцька, а також звільнений нещодавно за критику Кремля професор МДІМВ Андрій Зубов. Зі сцени цитували Олександра Солженіцина й українського поета Василя Стуса.

Кульмінацією мітингу стало вручення премії «Махровий тіпун» найбільш необ’єктивним російським журналістам. Такими названі ведучі головних федеральних каналів Дмитро Кисельов, Володимир Соловйов та Катерина Андрєєва.

За підрахунками організаторів, мітинг зібрав не менше 5 тисяч людей. За офіційними даними ГУВД Москви, у ньому взяло участь менше тисячі людей.

Антоніна ЦИМБАЛЮК, vesti.uа, 13 квітня.

Запис Росіяни, які не прогинаються і не піддаються брехні, проти війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Громадський сектор львівського Євромайдану 8 березня “привітав” російського лідера Володимира Путіна із “жіночим днем”. Образи впізнавані: “балерина”, дух Гітлера…

У дитинстві ми кричали: “Гітлер капут!”,
зараз діти промовляють гасло: “Путін капут!”…
Метаморфози…(

Тетяна Стрільчик, 9-10.03.2014,
Львів – Чернівці

Запис “Стовп ганьби” у Львові… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заяву до російського президента зачитала проректор ЧНУ Тамара Марусик:

«Ми – матері, сестри, дружини, студентки і майбутні наречені, підтримуючи звернення українських жіночих громадських організацій до президента РФ Володимира Путіна, висловлюємо обурення втручанню військових формувань Росії в Україну. Цинічне нехтування умовами Будапештського меморандуму 1994 року, провокування сепаратизму в регіонах України є свідченням недалекоглядної політики, що може призвести до ганебних наслідків, загибелі невинних людей у ХХІ сторіччі».

Далі п.Марусик перейшла на російську: «Господин президент! Не лезьте в нашу семью! Вам не удасться выкорчевать глубокие корни. Вы не сможете обламать высокие ветки!».

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Чернівчанки засудили Путіна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хтозна, чи не через отаку-от карикатуру в надвпливовому журналі «The Economist», який читає вся світова політична і бізнесова еліта, прихопило серденько Віктора Федоровича? Вже кілька днів інтернет-сторінками українських ЗМІ гуляють чутки про  нібито інсульт нашого гаранта. Підтвердження чи спростування з Адміністрації президента традиційно затримуються. Проте анонімні депутати з Партії Регіонів заспокоюють: стан здоров’я Януковича не критичний, наразі він проходить курс лікування.

«У нього справді є проблеми. Цей місяць був, напевно, найважчий у його житті. Він практично не відпочивав. Це, звичайно, позначилося на його серці і нервах… Лікарі йому порадили не нервуватися і трошки відійти від справ. Тому він і не полетів до Москви, принаймні, поки що. Лікарі кажуть, що після Нового року, якщо все буде добре, Янукович повністю стабілізується і зможе і далі виконувати свої обов’язки».

Щоправда, злі язики експертів плещуть, що президент міг «захворіти», щоби у Москві не підписувати кількадесят «митних» угод власноруч. Хай підписує Азаров. А президент душею – із євроінтеграційними прагненнями народу…

– Євромайдан – це прагнення людей до кращого життя, – не інакше, як у передінсультному стані заявив він нещодавно на нараді кандидатам на пости глав райдержадміністрацій. – Коли ми отримали такий підйом у суспільстві, коли побачили Євромайдан – я з самого початку казав: у цьому нічого погано не було.

На думку президента, уся біда – від дії політиків і екстремістів, які захотіли отримати свій зиск від Євромайдану.

– Дуже багато людей живуть не розумом, а емоціями. Під час цього емоційного вибуху на ньому почали грати політики, екстремісти, різного роду провокатори. Нам треба з цього всього зробити висновки, і ми це робимо, щоби в найближчому майбутньому ніколи не допустити таких випадків, – цитує Януковича його прес-служба. Завершує він свій спіч на традиційно американській ноті: – Господь Бог дав нам цей іспит, і ми повинні пройти його з відкритим обличчям, дивлячись людям в очі…

Хтозна, чи розчулили подібні заяви мітингувальників на Євромайданах, проте світова преса у людське обличчя нашої влади вірити відмовляється. Головне журналістське питання тижня – за що Януковичу дісталося від Путіна таке 15-мільярдне щастя?

– Путін дав Януковичу велику рибину, але Європа могла б навчити Україну рибалити самостійно, – намагається розібратися в ситуації «The New York Times»: – «Прояв братерської любові» пояснюється побоюванням, що протести перекинуться на Росію. Надання кредиту – не більше ніж «фінансові припарки», але вони доводять, що Москва готова завдати собі шкоди, аби врятувати проект Євразійського союзу.

– Якщо це братська любов, то така, яку можна зустріти в неблагополучних сім’ях: Росія загрожувала (і продовжує побічно загрожувати) українській економіці, – підтримує «The Washington Post».

Проте найгострішим випадом щодо «поневірянь» Януковича та геополітичних амбіцій Путіна цілком очікувано став виступ сенатора Джона МакКейна (на засіданні Атлантичної Ради), який нещодавно повернувся до Америки із Євромайдану.

– Президент Путін досі не сприймає того факту, що Україна є незалежною державою, – констатує пан Джон. – Він заявив про це публічно. З усіх цих причин Митний союз під головуванням Росії не може бути життєздатним без України. Справді, ідея сучасної демократичної України, яка є частиною Європи, – це найгірший кошмар Путіна, адже, зрештою, громадяни Росії подивляться на цю заможну Україну і спитають: «Чому не ми?» Ось чому Президент Путін не зупиниться ні перед чим, щоби зірвати прагнення України стати частиною Європи.

Проте найболючішого ляпаса українській владі заліпила «Financial Times», цитуючи заяви ФБР і Департаменту юстиції США. Уся світова бізнес-еліта дізналася, що в Україні тотальна корупція і навіть корпорації зі світовим ім’ям змушені давати хабарі, щоби співпрацювати з нами.

Так, експортуючи зерно з України, щоби повернути ПДВ на суму понад $100 млн., корпорація Alfred C.Toepfer, – найбільший світовий експортер сільгосппродукції, –змушена була заплатити $22 млн. хабарів українським чиновникам. Корпорація ще й «втрапила», бо у США за дачу хабарів за кордоном на неї тепер чекають численні кримінальні переслідування, суди і колосальні штрафи!.

Україні ж ця історія на довгі роки «гикнеться» непоправною шкодою діловій репутації та інвестиційному клімату. Відтепер в очах будь-якого цивілізованого міжнародного бізнесу українська влада – це огидний злочинний синдикат, який дивиться на будь-яке бізнесове судно у своїх портах голодними очима сомалійського пірата. І очолює цих піратів хто? Правильно, Віктор Федорович Янукович, права рука Володимира Володимировича Путіна.

…Принаймні, на це своєю карикатурою натякає журнал «The Economist». Який читає вся політична й бізнесова еліта світу. Від цього серденько – та й не заболіло б?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Кишенькові диктатори Путіна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Люди, які стояли на Майдані при температурі -13 градусів, захищали щось значно більше, ніж угоду про асоціацію з Євросоюзом, непідписання якої призвело до протестів. Вони стали на заваді поліцейській державі, захищаючи основоположні європейські цінності і кидаючи виклик пострадянській системі, нав’язаній Росією», – описує «Economist» події того дня.

Це, звісно, дещо псує настрій нашому гаранту, який страшенно боїться засмутити Путіна. З ним він у вівторок підписав декілька угод, які нібито дадуть Україні дешевший газ, а сім’ї Януковича – «ще одну непрозору схему імпорту газу». А ще наш гарант з Москви привіз 15 мільярдів доларів… «Ліг під Москву» – одразу ж зарясніла заголовками українська преса.

– Це не окупація, а неоколоніалізм, – заявив, наприклад, директор Інституту трансформацій суспільства Олег СОСКІН. – Поїздка Януковича до Москви обернулася для України повною катастрофою… Янукович заганяє Україну в боргову яму до Росії. Тільки на обслуговування цього боргу щороку Україна повинна віддавати Москві до 1,5 млрд. доларів. По суті, він продав нас і наших дітей Кремлю.

Януковичу ж цих грошей  вистачить, аби «перебитися»до виборів. А там знову можна буде спробувати поторгуватися з Європою. Так, нещодавно за право «передружити» з Україною її «гарант» вимагав від єврочиновників аж… 160 мільярдів євро! Зараз устами Арбузова просить хоча б 10. Але щороку. Звісно, не для себе – боронь Боже ці руки, які нікого не били! – щоби врятувати економіку країни від колапсу.

Проте європейці свої гроші «кому-небудь» «за просто так» не дають. Тільки під сувору звітність. Бо швиденько розібралися, що то за «колапс», від якого український держбюджет треба рятувати. Той колапс – сам Янукович.

– Дефіцит українського бюджету в 6% ВВП, або $11 мільярдів, утворився внаслідок вимивання величезних сум з державного бюджету тими, кого зазвичай називають «Сім’я Януковича», – пише Андерс Ослунд, шведський економіст, головний спеціаліст з української економіки в Америці, у своїй статті для приватного Інституту Міжнародної Економіки Петерсона «Час розплати для «Сім’ї Януковича»: – Відмова Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Європейського Союзу в допомозі українському уряду обґрунтована тим, що вони знають про цю корупцію.

 Андерс Ослунд:

«Мільярди державних доларів, які зникали щороку, еквівалентні кількості, достатній для покриття дефіциту в $30 мільярдів на момент старту президентського терміну Януковича. Незалежні ЗМІ України повідомляли, як гроші були розкрадені і хто ними користувався, але точні деталі важливі. Тож, корумповані організації, виявлені засобами масової інформації:

1. Мільярди доларів витягуються щороку з Державної податкової адміністрації та Державного митного комітету. Частина виглядає як розкрадання, частина – у вигляді хабарів, переданих «нагору», і ще частина – у вигляді комісії («відкату») за відшкодування експортерам податку на додану вартість. Оцінка розмірів розкрадань у цій сфері – від $3 мільярдів до $5 мільярдів на рік.

2. Закриті конкурсні торги великих інфраструктурних проектів, зокрема, пов’язаних з чемпіонатом «Євро-2012» з футболу. Уряд переплачував за ці проекти, виплативши вдвічі більше, ніж варто було б. Тобто половина грошей мала бути відшкодована тими, хто був допущений до цих преференцій. Це джерело повинне генерувати не менше $2 мільярдів доларів на рік.

3. Державна нафтогазова компанія «Нафтогаз» купує 18 мільярдів кубометрів природного газу вітчизняного виробництва на рік за сміховинно низькою ціною – $53 за 1000 кубометрів. Декларована мета – продаж дешевого газу споживачу, але тільки в обмеженому обсязі. Однак «на сторону» йде, можливо, половина цього обсягу газу, що дозволяє зробити статки на перепродажу газу промисловим споживачам за ціною, пов’язаною з ціною російського газу: $410 за 1000 кубометрів. Потенціал для вигоди тут величезний: ціна $350 за 1000 кубометрів, помножена на 9 мільярдів кубометрів, щорічно приносить $3,15 мільярда. Це, мабуть, головна причина, чому Янукович так категорично виступає проти зростання цін на газ.

Лише ці три джерела розкрадання й корупції генерують, ймовірно, від $8 до $10 мільярдів на рік на користь «Сім’ї Януковича» протягом останніх трьох років».

Андерс Ослунд запропонував нашим правоохоронним органам – перш ніж «дозволити Януковичу спробувати укласти найкращу для нього угоду з МВФ, Європою, Росією і Китаєм, що має в якості мети зміцнення цих схем розкрадання» – провести аудит українських державних фінансів, починаючи з виборів Януковича в лютому 2010 року.

– Враховуючи повсюдну корупцію державних органів і взаємну політичну недовіру в Україні, це може бути гарною ідеєю: запрошення незалежних європейських аудиторів для того, щоб розібратися в існуючому безладді. Після того як бенефіціарії розкрадань будуть встановлені, їх треба змусити повернути викрадене у державну казну. Якщо це буде зроблено швидко, нинішні проблеми з фінансами в Україні зникнуть, – зауважив пан Андерс.

Зрештою, висновки вченого логічно пояснюють усі – нібито «ірраціональні» – метання Януковича поміж Росією, Європою та Китаєм: «Зазначені, а також інші методи розкрадань і корупції пояснюють, чому Янукович відмовився приймати в Україні спроектований ЄС новий закон про судове переслідування. Будь-яке незалежне розслідування або кримінальне переслідування за західними мірками могли закінчитися для Януковича і членів його уряду в суді, з можливістю позбавлення волі. Президент Росії Володимир Путін, з іншого боку, вітає і схвалює таку корупцію.»

Загалом, Європа устами пана Андерса озвучує українцям такий алгоритм дій: провести повний міжнародний аудит української фінансової систем в період президентства Януковича; всіх вищих посадових осіб, відповідальних за тотальне злодійство, усунути від влади; одержувачі вигод від цього злодійства повинні бути примушені повернути те, що вони добули незаконно (в обмін на можливість викупити свою свободу).

Якщо Януковичу не вдасться збудувати кийками свою Білорусь – це має бути зроблено. Така європейська практика… А українці – в центрі Європи.

P.S. Для особливо обдарованих «проффесорів-махінаторів» перекладаю азірівкою:

шановні кровосісі, одірвітся ат українскава тіла. Ви підаріли обісцяння, що криза минет. Криза не минет,  даки ви нє луснєтє. Пріпонуєма вам зрібіти цє дабровільна, для вашава же блага.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Дужє страшній звірь кровосісь спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та не вперше, і навіть не вдесяте. Ми надто швидко забули чорний вівторок 1995-го, коли на Софіївському майдані тисячний натовп людей, – це був похорон Патріарха Володимира, – був оточений по периметру майдану «Беркутом» і безжально побитий. Топтали українські стяги, били жінок, священиків… І кричали: «Ви бандери». Спецпідрозділи відпрацювали ці технології. Тим паче, що вже тоді силовики переконалися, що більшість людей байдужа до того, що відбувається довкола. Адже на тому ж майдані, за межами оточення, перебували люди, гуляли з візками мами, пили пиво чоловіки: була надвечірня пора. Але ніхто не зважав на те, що на їхніх очах б’ють і принижують інших. Якби люди кричали, щось намагалися зробити, не було б такого страшного знущання. Як тоді, так і зараз.

За чужим сценарієм плетуться і влада, і опозиція

Не полишає враження, що і влада, і опозиція плетуться за подіями згідно зі сценарієм, який вони не писали. А Янукович, який спершу нагинав через коліно усіх, і свою фракцію теж, дурнуватими агітаційними заходами на підтримку євроінтеграції, а потім за кілька днів до підписання все різко змінив, виглядає просто неадекватним. Немов ця людина перебуває під впливом чи наркотиків, чи якихось обставин. Як на мене, такі непереборні обставини – це шантаж з боку Путіна, засмачений обіцянками про перевибори Віктора Федоровича на другий термін.

Та Президент починає діяти собі на шкоду. Про країну він ніколи не думав, тому марно сподіватися, що вона йому болітиме. Але він шкодить і своєму бізнесу, своїй партії.

А опозиційні вожді наші розгублені: їм нічого сказати людям, хоч казати щось мусять. Одне слово, цей сценарій і не від них. Усе говорить про те, що сценарій пишеться у Москві. Бо рухаємося ми весь час не від позитиву до позитиву, а, навпаки, від провокації до провокації.

Українське ж суспільство, за браком дієвого проводу, реагує на ці зовнішні подразники не системно, а симптоматично – де припече, там і закричимо чи дамо здачу. На жаль, часто своєю непродуманою реакцією ми граємо на руку нашим ворогам, даючи підстави Путіну називати українську революцію «погромами», при цьому постачаючи режим Януковича аргументами на користь введення надзвичайного стану.

Типовий прийом КДБ – тиск компроматів

Її успішно уже кільканадцять років поспіль застосовують проти України Путін, Кремль, через агентів впливу – таких як Янукович, Азаров, Тимошенко тощо. Ці люди перебувають під страшним пресом компроматів, які має на них Москва. Їхні бізнеси повністю простежені звідти. І якщо оприлюднити хоча б дещицю з того, що тримає Путін у себе в столі, то їхня кар’єра, їхній майновий стан будуть під шаленою загрозою, а самі вони сядуть у тюрму. Бо закриття кримінальних справ не означає, що їх не відкриють згодом.

Відтак те, що відбувається, мене дуже засмучує, бо реагуючи, – а не реагувати не можемо! – тільки зміцнюємо їхні плани. Довкола суцільні провокації, як побиття абсолютно беззбройних сплячих дітей-студентів: не маю сумніву, що серед керівництва й виконавців були оплачені агенти-провокатори з Москви.

Наступного дня провокатори в масках знімають – точніше імітують – зняття пам’ятника Леніну, бо насправді зняти пам’ятник – ми ж знімали у Чернівцях! – зовсім не важко. Кидаєш зашморг, чіпляєш до машини, вона їде і той падає та розбивається. Але ж не було наміру скидати пам’ятник, був намір здійснити провокацію. Тож цивільні б’ють  беркутівців – ті стоять, не захищаючись, а потім знімають побої. А провокатори-агенти ходять через кордони безборонно. Ми бачили це в репортажах: кілька осіб бандитської зовнішності прямують через ряди озброєних беркутівців.

Усе це роблено владою. Але чи додумалася б вона до такого в силу свого низького інтелекту? Навряд. А сценарій розписаний як по нотах.

Споглядаючи за «намаганням» знести пам’ятник, як історик, одразу ж пригадав фотографію з матеріалів Паризької мирної конференції 1919 року. На ній – зруйнований пам’ятник Міцкевичу в Станіславові, тодішній столиці Західноукраїнської Народної Республіки. Він став тоді одним з головних аргументів, чому українцям не дозволили мати свою державу: вони, мовляв, варвари, бо знищують пам’ятники.

Це тільки здається, що шматок граніту нічого не вартий: це символ. І ті, що планують провокації, дуже добре в цьому обізнані.

Контрреволюція і кров чи зміна уряду й відставка Президента

Нинішня ситуація дуже нагадує події кінця 1918-го, коли Антанта змусила Гетьмана Скоропадського підписати 14 листопада Декларацію про федерацію з Росією. Тобто він не те щоби зрікся української незалежності, просто задекларував, що Україна вступить у федеративні стосунки з Росією. Вибухло повстання. Гетьман тоді не мав війська, тільки жандармерію. Те саме зараз у нас: війська немає, тільки міліція та «беркут» для розгону людей. А вже 14 грудня, через місяць після підписання Декларації Гетьман подав у відставку – зрікся трону.

Диктатори, Президенти, Гетьмани мусять усвідомити: коли вони узурпують владу народу, останній повстає проти них.

За аналогією, через місяць може відбутися така контрреволюція, коли за допомоги Росії всю Україну заллють кров’ю. Або ж другий варіант: зміна уряду та відставка Президента. Іншої альтернативи, на жаль, немає. І так, як було досі, вже ніколи не буде. Нагадаю лише, що відбулося сто років тому: знищення української держави, а відтак інтелігенції й селянства, голодомор, репресії і все решта…

Ми мусимо розуміти: це не забавки. І питання не в тому, хто буде – Янукович, Яценюк, Кличко чи Тягнибок. Тут інше: якою бути Україні – цивілізованій чи такій, якою вона буває завжди після кривавих потрясінь.

Утім, люди, що лякають нас розколом країни та погромами, відмовляючи від волевиявлення – а серед них і наш губернатор – дуже слабкі в політичній географії. Треба розуміти, що Україна поділиться не по Дніпру, а по умовній вісі Одеса-Харків, себто по Південному Сходу. Ніколи ні Кіровоград, ні Полтавщина, ні Черкаси, ні Суми не відійдуть від України, бо це історично українська земля. Державницька свідомість у людей – генетична.

Потенційно може відділитися те, що на давніх картах позначалося назвою «Дике поле», себто степ, а сьогодні є вже напівпустелею, де неможливе безполивне сільське господарство, ті землі освоєні виключно через вугілля та руду.

Як на мене, такі сценарії значно небезпечніші для мешканців Півдня, Криму, ніж для нас, мешканців корінної України. Бо ми живемо у краї, про який казали, що тут ріки молоком і медом течуть. У нас, що не ткни в землю, все  проросте. Та й люди в нас здатні жити в умовах, коли держава про них не піклується.

Традиція дефенестрації – викидання з вікна неугодних народові

…Люблю Прагу. Коли проводять екскурсію їхньою мерією, то обов’язково розповідають туристам про політичну традицію, яка має назву дефенестрація. Фенестро – вікно, а дефенестрація – викинення з вікна.

Кількасот років тому влада так допекла чехам, що вони повикидали з вікон людей, яких зненавиділи. Сім міських радників, які повипадали з  поверхів, розбилися до смерті. А через двісті років після тих подій, була ще одна дефенестрація, коли чеські патріоти викинули з вікна королівського замку двох намісників імператора та їх писаря. Але ті врятувалися, бо впали в купу гною.

Українська ж політична традиція, на жаль, відмінна від чеської тим, що чехи спочатку щось роблять, потім падають у гній. А наші, навпаки, добровільно лізуть у лайно, а потім, обтраскані з ніг до голови, намагаються щось нам доводити. Це я стосовно промов нашого Президента, який вже всоте верзе дурниці й думає, що хтось до них дослухається. Це більше нагадує шизофренію, психічну хворобу, коли людина зациклюється на якихось ефемерних речах, відмовляючись сприймати реальну дійсність довкола себе.

Янукович думає, що він, діставши обіцянку від Путіна про підтримку його на другий термін, вхопив Бога за бороду. Але він забув, що Юлія Володимирівна 2009 року теж отримала від Путіна обіцянку про підтримку її президентських амібіцій взамін за підписання газових угод. Закінчилися ж ці обіцянки дуже сумно для леді Ю, яка теж думала, що схопила Бога за бороду. Натомість Путін, як КДБіст, складає блискучі партії. Він кладе яйця, образно кажучи, у два кошики. І хто б із натхненних його обіцянками не виграв, змуситиме робити саме те, що потрібно сценаристу – ослаблювати позиції української держави.

На жаль, агенти впливу Москви є не тільки у владі, а й в опозиції. І всі вони наївно думають, що в Путіна нема іншого наміру, крім допомогти їм сісти на трон. Але головна мета Путіна, яку він декларує відверто, – знищити чи максимально послабити українську державу, шляхом знищення її економіки та деконструкції української національної ідентичністі.

Тому найбільшу надію покладаю на мільйони тих простих громадян України на Майданах наших міст і сіл, які вже не вперше показують більшу державницьку свідомість, аніж наш політичний провід. Саме їх активні дії стримують Україну від сповзання в безодню і є найкращим підтвердженням слів нашого великого земляка, академіка Аркадія Жуковського: «Бог працює на Україну!»

Володимир СТАРИК, аналітик

Запис «Ніщо не буває лише один раз: усе повторюється» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Росія – «заради нас» – готова на все. Готова нібито купити за хороші гроші. Вкластися 15-ма мільярдами доларів за «борги народу» і ще двома – компенсувати моральні втрати «гаранту». Проте, що більш ймовірно, готова гаранта й «кинути». Жорстко й злорадно. А ще готова вибивати «євродурь» з українців усіма доступними санкціями – а це щорічні втрати українського експорту на 8-9 млрд доларів, величезне скорочення робочих місць, різке падіння промислового виробництва, скорочення ВВП і повна катастрофа платіжного балансу.

На що готовий заради нас Євросоюз?

Президент України Віктор Янукович готовий підписати Угоду про асоціацію України з ЄС. Проте – «ми серйозна країна…  на цукерки не йдемо, як малі діти»…

«За різними оцінками, щороку нам потрібно не менше 20 млрд. доларів, а до 2017 року не менше 160 млрд, – занепокоєно підрахував бажану «відступну допомогу» Віктор Федорович, скаржачись, що ЄС гроші обіцяв, але не давав: – Якщо нам три роки поспіль заклали 610 млн. євро і три роки нам показували цукерочку в красивій обгортці, але при цьому говорили, що дадуть нам тільки тоді, коли ми підпишемо угоду з МВФ… А МВФ говорить, що ми повинні підняти оплату на ЖКГ, заморозити пенсії і зарплати! Я ніколи на це не піду».

На що ж піде Віктор Федорович? Коли? І головне – хто його підштовхне?

фото Антона Бурачека 

Господнє рішення

«Ніхто не вкраде у нас мрію про Україну рівних можливостей, про європейську Україну», – витримавши красномовну паузу, спробував заспокоїти Президент України своїх громадян спеціальним зверненням. Бо ті вийшли на майдани українських міст протестувати проти сумнозвісного азаровського рішення про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Людям недалеким не збагнути усю красу кульбітів зовнішньої політики Януковича, які заганяють у ступор далекоглядних політиків по обидві боки України…

«Ми багато пройшли, і ще немало нам пройти належить. Найбільш складними на цьому шляху були, є і завжди будуть економічні проблеми, – терпляче пояснює мотивацію своєї політики Віктор Федорович. – Як батько не може залишити сім’ю без хліба, так і я не маю права залишити людей напризволяще з тими проблемами, які можуть виникнути, якщо під тиском, який ми відчуваємо, зупиниться виробництво і міліони громадян опиняться на вулиці».

І поки «міліони» громадян розмірковують, хто з них уже в категорії «людей», а хто й досі – «козлів», люблячий батько, начхавши на якісь там стратегічні державні перспективи, схоже, безкомпромісно торгується з Росією та ЄС за «швидкі» гроші. Вони потрібні як ковток свіжого повітря. Великі гроші, тут і негайно. Залатати катастрофічні діри у бюджеті, протриматися ще рік, – і щоби ще й вистачило нагодувати бабок перед президентськими виборами 2015!

«Ми ніколи і нікому не повинні дозволяти заважати нам, – проникливо завершує своє звернення до людей Віктор Федорович. – Молитви і мрії мільйонів покладаються на Господнє рішення…»

“Знову привіт” чи “нарешті прощавай” 

Майданарбайтери?

Євромайдани розпочалися з журналістів і блогерів. Десяток перших активістів за дві години збільшився до тисячі, наступного дня – мітингувальників вже було кілька тисяч, а вже в неділю – чи не 100 тисяч! Євромайдани дали імпульс насамперед студентській молоді. Більшість з них під час помаранчевої революції були дітьми, а зараз вони стоять на українських площах. Стоять не за гроші, не за політиків – стоять за європейську мрію. Яку в них украли. І це молодь злить.

Найсуворіші геї в світі – українці   

Студенти кількох університетів (НаУКМА, КНУ ім. Т. Шевченка, КНЕУ, КПІ, ЛНУ…) закликають своїх колег з інших вузів у всій Україні приєднатися до студентського страйку на підтримку євроінтеграції. Проте якщо в західних вузах до активності студентів ставляться з розумінням, у східних студентам за страйк погрожують… відрахуваннями. 

Власне, це відрізняє теперішні євромайдани від майданів помаранчевих. Загалом доброзичливий натовп відверто нудить від опозиційних облич політиків і розповідей «про Юлю». Так, у Львові студенти освистали виступ головного свободівського ідеолога Юрія Михальчишина, у Києві – Віталія Кличка. Політики «натяк» зрозуміли. «Опозиція вирішила проводити акцію протесту без політичної символіки», – заявив лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк.

Різку та непередбачувану агресію в натовпу збурюють «космонавти» та «слоники» (тобто, беркутівці). Помаранчева кричалка «Міліція з народом» серед мітингувальників не надто популярна. Натомість молодь дружно скандує «Смерть ворогам». Російське телебачення оперативно віщає своїм глядачам: «У Києві навчені американцями активісти б’ють «Беркут»…

Звісно, виходять на площі і «майданарбайтери» (люди, які мітингують за гроші). Традиційно, провокатори-тітушки (хлопці спортивної статури, які з’являються, щоби заспокоїти занадто активних активістів). Яких правдиві мітингувальники матюками та копанцями дружно заганяють за спини міліції. А ще – суворі українські… геї! Схоже, організатори звозили їх в Київ (для провокаційної ходи з метою дискредитації європейської інтеграції України) з усіх вокзалів східної України.

У Чернівцях теж неспокійно

Зокрема, голова Чернівецької ОДА Михайло Папієв спочатку обізвав буковинський євромайдан «політичним хороводом», «штучною акцією», яка «проводиться для галочки». Мовляв, справжній євромайдан відбувся під час Буковинського Віча, під проводом Партії Регіонів. Студенти на слова Михайла Миколайовича образилися. І півтисячною юрбою під будинком з левами зажадали від губернатора пояснень.

фото Руслана Козлова

“Папієв, виходи! – скандували чернівецькі студенти біля ОДА”

«Ми, як активні учасники Євромайдану, офіційно заявляємо, що на мітингах відсутня партійна символіка, за виключенням першого дня мітингу у п’ятницю, коли була присутня символіка політичних партій. У неділю молоді активісти публічно заявили, що акція є виключно громадською, тому будь-яка партійна символіка відсутня. Молодь проявила власну ініціативу, мерзне під мокрим снігом і відстоює волю українського народу!»

«Молоді люди повідомили, що їхня акція на Центральній площі безстрокова, а також повністю аполітична», – швиденько з’ясували в облдержадміністрації. «У питанні європейської інтеграції України ми з вами є однодумцями», – зрадів перший заступник керівника виконавчої влади краю Георгій Галиць, підкресливши студентам, що «крайова влада з розумінням ставиться до проєвропейських акцій, які відбуваються зараз у Чернівцях лише за умови, якщо вони будуть абсолютно деполітизовані». Натомість його шеф, Михайло Папієв, студентів підтримав не словом, а ділом: увечері мітингувальникам привезли два біотуалети.

Віталій Михайлішин, секретар Чернівецької міської ради, з мітингувальниками теж не одразу «розібрався». Спочатку виконком міськради хотів палатки мітингувальників зносити: псують витончену архітектуру ЮНЕСКО. Проте Чернівецький окружний адміністративний суд своїм рішенням у задоволенні позову виконкому Чернівецької міської ради про заборону встановлення наметів на Центральній площі міста – відмовив.

«Я, як і раніше, залишаюся прихильником європейської інтеграції України і пишаюся тими молодими людьми, які відстоюють свій вибір на площах міста, незважаючи на несприятливі погодні умови, – офіційно звернувся наступного дня до чернівчан Віталій Михайлішин. – Ми підтримуємо бажання наших студентів, які стали ініціаторами Євромайдану в Чернівцях, бути максимально аполітичними і висловлювати свою позицію у мирний спосіб. Сьогодні зранку я зустрівся з учасниками мітингу «За європейський вибір!» на Центральній площі міста і обговорив з ними їхні головні проблеми. Ми готові забезпечувати більш комфортні умови для мешканців наметового містечка…»

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Думка Експерта

Юрій РОМАНЕНКО, політолог:

«Зараз вже очевидно, що Віктор Федорович з усіх лих вибрав найгірше: нічого не вирішувати. У підсумку, посварився з росіянами, посварився з ЄС, посварився з американцями. Бюджет порожній. Гарантій немає. Населення раздраконив. Олігархів раздраконив. Розуміння ситуації в Росії відсутня. Це фіаско.

Навіщо він узагалі затіяв цей маневр з асоціацією, якщо після Вільнюса він не має гарантій свого майбутнього, не має чим закрити дірки в бюджеті, не має хороших відносин з Росією, яка тільки побачила, що у неї на українському напрямку не діра, а диріща і тепер буде її закривати.

Найголовніше, що при цьому всі зрозуміли, що домовитися з Януковичем, виходячи зі своїх довгострокових інтересів, неможливо, значить, потрібно ставити до влади наступне покоління маріонеток.

Це означає: якщо протягом зими Янукович не домовиться про гарантії з США або Росією, у нього величезні проблеми на 2014 рік і президентський термін йому не світить. При цьому він повинен утримати ситуацію під контролем в економіці в умовах, коли йому бракує фінансових ресурсів, а переговори з Росією почнуться тільки в грудні.

 

Запис «Відступати нікуди – позаду Москва» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мультиплікаційний образ Віктора Януковича став «героєм» одного з передвиборчих роликів кандидата в президенти РФ Володимира Путіна, – повідомляє УНІАН.

У основу мультика покладено пісеньку про «всемогутнього тата», яку в новій версії перетворили на пісню про «всемогутнього Путіна». Причому, серед чеснот кандидата від партії влади перераховані такі несподівані як «плавати брасом, гнати по трасі, дрова рубати» і «давати поради, співати фальцетом, в`язати і шити». Втім більше за все вражає безапеляційне твердження авторів ролика, що «ніхто, таким як Путін, не може бути». (Очевидно, що питання, чи є життя після Путіна, для творців цього шедевра давно і однозначно вирішене)

Малюнки для мультика створювалися в Москві, а  звукоряд, за даними «Аргументів і фактів в Іжевську» записував дитячий хор із столиці Удмуртської республіки.

У ролику дісталося двом «дружнім» президентам – Віктору Януковичу Путін не дав доварити борщ («наводячи лад в розрахунках за газ», перекрив вентиль). А Олександра Лукашенко, якому перекривати вже не було чого, автори ролика помістили  в число хористів – політиків і російських депутатів, які співають «осанну» Путіну. Щоправда Лукашенко єдиний зі всіх не співає, а лише суворо хмурить брови.

Ще один цікавий момент: Інтернетом цей ролик розійшовся як «заборонений на ТБ», проте інформації, чи був він насправді заборонений, і якщо так, то з якої причини, в російських інтернет-виданнях знайти не вдалося.

Ах, и просто стать альпинистом,
Космонавтом или врачом
Моряком или пианистом
Все ему это нипочем
Путин может, Путин может все, что угодно –
Плавать брассом, гнать по трассе, дрова рубить,
Путин может, Путин может все, что угодно,
То, чего не может Путин, не может быть.
По порядку в стране он главный,
Газ горит и не гаснет свет,
Если платят за газ исправно,
Если ж нет, то и газа нет.
Путин может, Путин может все, что угодно –
Бить пенальти, сделать сальто, пожар тушить
Путин может, Путин может все, что угодно,
Дать советы, спеть фальцетом, вязать и шить,
Путин может, Путин может все, что угодно,
И никто, таким как Путин, не может быть.

Запис Путін не дав Януковичу доварити борщ спершу з'явиться на Медіа-Версії.